КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2012 № 5011-36/7903-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін:

Чайковський Я.В. - представник за дов. б/н від 10.01.2012р.;

Тіхов Д.Г. - представник за дов. б/н від 06.06.2011р.;

Случак О.О. - представник за дов. б/н від 23.06.2010р.;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М."

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 02.07.2012р. (дата підписання повного тексту рішення 03.07.2012р.)

справа №5011-36/7903-2012 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М."

стягнення 129117,23 грн.

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг (далі - позивач) в червні 2012 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." (далі відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 122288,18 грн., неустойку в розмірі 5136,27 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 698,66 грн., 3% річних - 994,12 грн. та судовий збір в сумі 2582,35 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2012р. у справі №5011-36/7903-2012 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2012р. у справі №5011-36/7903-2012. Постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2012р. у справі №5011-36/7903-2012, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2012р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.04.2008 р. між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) було укладеного договір фінансового лізингу № 1290/04/2008 (далі - договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є зобов'язання лізингодавця набути у свою власність техніку (далі - майно) згідно з установленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, лізингоодержувач, зобов'язався прийняти його на умовах договору.

Згідно п. 2.3. договору, вартість майна, що передається лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 97 282,00 у.о., в тому числі ПДВ в розмірі 20 % - 16 213,67 у.о., виражена в гривнях України.

Відповідно до п. 3.1. договору передача позивачем майна, а також необхідних комплектуючих та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння і користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-прийняття майна.

Згідно з п. 3.5 договору з моменту підписання акту здачі-прийняття майна права володіння і користування майном переходять до лізингоодержувача, а зобов'язання лізингодавця з передачі майна у фінансовий лізинг вважаються виконаними.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем було передано у користування відповідача предмет лізингу, а саме: Авто бетонозмішувач Штеттер АМ 10 FHC, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000379 від 26.08.2008 р. та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯПД №419812 від 20.08.2008 р. (наявні в матеріалах справи). Вартість переданого майна складає 750 811,12 грн.

Відповідно до положень п. 6.1. договору, сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному Євро США по курсу відповідно до п. 6.1.1 договору.

Згідно п. 6.4. договору фінансового лізингу Лізингоодержувач зобов'язався вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі зазначені в додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться на протязі трьох банківських днів з дати встановленої для проведення платежу відповідно до додатку № 1 до договору.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч.2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Згідно положень п. 3 ч.2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Як передбачено п.п. 6.5., 6.6. договору, лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у Графіку внесення платежів.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення суми основної заборгованості.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що законодавство не містить приписів щодо заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано відповідних доказів того, що сторонами, у своїх розрахунках використано не грошовий еквівалент, а іноземну валюту.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011р. у справі № 12/149.

З урахуванням викладеного, як вбачається зі змісту договору, умова, передбачена законом щодо визначення ціни договору у гривнях, виконана сторонами.

Крім того, оскільки зазначене вище положення Договору фінансового лізингу у даній справі узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, а при укладенні Договору фінансового лізингу відповідач не заперечував проти його умов, відтак посилання скаржника на невірне нарахування розміру позовних вимог, а також, що п.п. 6.1.2., 6.2. та 6.4. Договору суперечать вимогам законодавства, відхиляються судом як необґрунтовані.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушень зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п. 8.5. договору фінансового лізингу, відповідач повинен сплатити позивачеві неустойку в розмірі 0,25 (двадцять п'ять сотих) % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочки і 0,5 (п'ять десятих) % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу починаючи з шостого дня прострочки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році").

Київський апеляційний господарський суд, перевіривши суму пені, інфляційних та 3 % річних погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення пені, інфляційних та 3% річних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання підлягає задоволенню в сумі 5136,27 грн. пені. 698,66 грн. інфляційних та 994,12 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М.", залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2012р. у справі №5011-36/7903-2012 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-36/7903-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Тарасенко К.В.