РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2012 року м. Одеса
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі :
головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Сидоренко І.П., Цюри Т.В.,
при секретарі - Литвинюк А.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка №6» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка №6», третя особа ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним наказу № 57-К від 26.04.2011 р. про звільнення його з посади завідуючого терапевтичним відділенням №2, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 3374 грн., відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн., посилаючись на те, то його звільнили незаконно. Обставини, які стали підставою для звільнення не відповідають дійсності, оскільки порушень трудової дисципліни він не допускав, до обставин зберігання ліків із простроченим терміном придатності відношення немає, а ставлення до нього є упередженим, та звільнений він через конфлікт, який виник із головним лікарем поліклініки.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 21 вересня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ №57-к від 26.04.2011 року КУ «Міська стоматологічна поліклініка №6» про звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючого терапевтичним відділенням на підставі ч.3ст.40 КЗпП України, поновлено його на посаді завідуючого відділенням. Стягнуто з КУ «Міська стоматологічна поліклініка №6 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 3374 гривні, 700 гривень на відшкодування моральної шкоди, стягнуто судові витрати, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в сумі платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
У апеляційній скарзі Комунальна установа «Міська стоматологічна поліклініка №6», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 наказом № 58-К від 27.11.2002р. був прийнятий на роботу до Міської стоматологічної поліклініки №6 із 02.12.2002 р. на посаду лікаря дантиста - терапевта першого відділення. Наказом № 54-К від 26.09.2005 р. ОСОБА_1 був переведений на посаду завідуючого другим відділенням терапії.
Наказом № 15- Адм. від 18.05.2010 р. позивач був переведений на нищу посаду лікаря дантиста - терапевта на 0,75 ставки в перше терапевтичне відділення, однак в подальшому наказом № 29-К від 15.03.2011 року головного лікаря поліклініки його скасовано та поновлено на посаді завідуючого терапевтичним відділенням № 2, яку він займав на час звільнення.
ОСОБА_1 працював у другу зміну, години чергування - з 14 год. 30 хв. - до 19 год. 27 хв.
Рапортами зафіксований факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці в робочий час, від надання пояснень з цього приводу він відмовився.
9 березня 2011 р. під час проведення адміністративного обходу в робочому кабінеті ОСОБА_1 у шафі для зберігання ліків було знайдено ретракціонну нитку та відтискну масу з простроченим строком зберігання, а також пристосування для виконання зубопротезної діяльності.
Рішенням профспілкового комітету КУ «Міська стоматологічна поліклініка №6» 14 березня 2011 року була дана згода на звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючого терапевтичним відділенням.
З 14.03.2011 р. по 23.04.2011 р. ОСОБА_1 знаходився на лікарняному, а по виходу на роботу наказом № 51-К від 26.04.2011р. ОСОБА_1 було звільнено з посади завідуючого другим відділенням терапії на підставі ч.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього розпорядку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення відбулося із порушенням трудового законодавства, зокрема за наявності згоди профспілкового комітету про звільнення з посади завідуючого, в той час як останній займав посаду лікаря, при неправильному зазначенні підстав звільнення замість звільнення за ч. 1 п. 3 ст. 40 КЗпП України, позивача звільнено на підставі ч.3 ст. 40 КЗпП України, та звільнення відбулося через упереджене ставлення до позивача, яке не спростоване відповідачем.
Проте погодитися із такими доводами суду першої інстанції неможна з огляду на таке.
Позивач звільнений за систематичне порушення обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, тому з'ясуванню підлягають обставини того, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного стягнення, чи можна вважати в зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Згідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання договору за п.3ст.40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.
Відповідно до п.23 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше року.
При цьому під систематичністю розуміється застосування дисциплінарних заходів за два і більше випадки невиконання службових обов'язків.
З матеріалів справи вбачається, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за систематичне порушення трудової дисципліни застосовано до ОСОБА_1 за порушення, вчинені після застосування до нього дисциплінарних стягнень у вигляді доган.
Зокрема, систему порушень трудової дисципліни складають накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності від 17.05.2010 року №14-Ад. у вигляді суворої догани за порушення ритму роботи відділу кадрів та централізованої бухгалтерії, від 24.09.2010 року №28-Адм. у вигляді догани за відсутність на робочому місці без поважних причин, від 09.11.2010 року №33-Адм у вигляді догани за невиконання норм навантаження, від 25.11.2010 року №34-Адм. у вигляді догани за порушення правил зберігання та використання лікарських препаратів, і з дня їх застосування не минуло року.
На час розгляду справи зазначені накази не оспорені позивачем, не втратили юридичної сили, не зняті достроково.
Посадовою інструкцією лікаря - стоматолога - терапевта визначено, що лікар працює по графіку, складеному та затвердженому головним лікарем, та графіком роботи лікарів на 2011 рік визначений робочий час ОСОБА_1 з 14.30 до 19.27 годин (а.с.66-71), про що його ознайомлено під підпис (а.с.71).
В порушення правил внутрішнього трудового розпорядку у робочий час 19.10 год. 4 березня та в 19.00 год. 7 березня позивач був відсутній на робочому місці, що підтверджено рапортами завідувача відділення, сторожа поліклініки, медичного регістратора, інспектора відділу кадрів, складеними у встановленому порядку.
Від надання пояснень з приводу зазначених порушень ОСОБА_1 відмовився (а.с.57).
Відомості про відсутність на робочому місці, викладені в рапортах, в подальшому оспорені позивачем показаннями свідка ОСОБА_3 про перебування його у зазначений в рапортах час в кабінеті лікаря ОСОБА_1 4 та 7 березня 2011 року.
При цьому такі пояснення свідка суперечать поясненням свідків, які підписували рапорт про відсутність позивача на робочому місці, підтверджували факт обходу в зазначений час, і підстав надати перевагу поясненням свідка ОСОБА_3 немає.
В той же час належних письмових доказів на підтвердження проходження лікування ОСОБА_3 саме 4 та 7 березня у спірний час не надано.
Так, медична картка стоматологічного хворого ОСОБА_3 за формою Ф.043/У, яка містить відомості про лікування пацієнта, час та зміст наданої медичної допомоги, і відомості якої підлягають перевірці безпосередньо по закінченню робочого дня, оскільки вона підлягає здачі до регістратури, суду представлена не була.
За актами поліклініки вона перебувала у ОСОБА_1 та не здана до регістратури до теперішнього часу, за поясненнями ОСОБА_1, він її здав і вона навмисно втрачена відповідачем.
Факт отримання медичної картки ОСОБА_3 ОСОБА_1 не заперечувався, відтак встановлений, а факт повернення її до регістратури медичної установи нічим не підтверджений, тому, виходячи з обов'язку кожної сторони підтвердити обставини, на які вона посилається, у суду немає підстав вважати її втраченою відповідачем КУ «Міська стоматологічна поліклініка №6».
Не приймається до уваги на підтвердження перебування на роботі позивача саме в 19.10 год. 4 березня та в 19.00 год. 7 березня листок щоденного обліку роботи лікаря - стоматолога (а.с.143), оскільки він заповнюється самим лікарем, та перевірці підлягає лише наприкінці місяця. Як доказ оригінал листка був наданий ОСОБА_1 вже під час розгляду справи в суді, що свідчить про те, що до регістратури він не здавався, та за відсутності медичної картки стоматологічного хворого неможна перевірити об'єктивність викладених в ньому відомостей.
За таких обставин факт відсутності на робочому місці у робочий час є підтвердженим і підстав вважати відомості, викладені в рапортах не відповідаючими дійсності немає, оскільки не надано належних доказів на їх спростування.
Доводи про те, що 7 березня 2011 року був вихідним днем до уваги не приймаються, оскільки Розпорядження Кабінету Міністрів від 15.11.2010 року з приводу перенесення робочого дня та наказ Управління охорони здоров'я носили рекомендаційний характер і адміністраціям лікувальних закладів було надано право визначати робочий час.
Відповідно до наказу головного лікаря від 01.03.2011 року №26-Адм. в КУ «Міська стоматологічна поліклініка №6» 7 березня 2011 року оголошений робочим днем.
Актом від 09.03.2011 року зафіксований факт зберігання в кабінеті лікаря ОСОБА_1 медичних матеріалів із простроченим терміном зберігання, а також виявлений апарат, який не перебував на балансі поліклініки, не вписаний в договір зберігання стоматолога ОСОБА_1, деякі інші пристосування, які перебували на робочому столі лікаря, і дозволяли виконувати роботи з зубопротезування, на виконання яких у позивача немає відповідної кваліфікації (а.с.62). Зазначені матеріали та устаткування виявлені під час адміністративного обходу у присутності ОСОБА_1 та медичної сестри ОСОБА_4
Від надання письмових пояснень ОСОБА_1 безпосередньо по їх виявленні відмовився (а.с.63), а надаючи пояснення під час проведення службового розслідування, посилався на те, що їх було підкинуто до його кабінету (а.с.55).
Зберігання таких лікарських засобів є порушенням ст. 23 Закону України «Про лікарські засоби», наказу МОЗ України від 16.12.2003 року №584 «Правила зберігання та проведення контролю якості лікарських засобів у ЛПЗ», за якими лікарські засоби, термін придатності яких закінчився, підлягають утилізації та знищенню.
За фактом виявлених матеріалів та устаткування було призначено службове розслідування, під час якого встановлено, що ОСОБА_1 був попереджений про необхідність здійснення контролю за дотриманням строків придатності лікарських засобів та матеріалів, що він займався зубопротезуванням, хоча не мав такої кваліфікації, і такий проступок визнано дисциплінарним (а.с.79).
Виходячи з того, що саме позивач є відповідальним за зміст шафи, якою користується, і як лікар зобов'язаний стежити за тим, щоб лікарські засоби та матеріали не зберігалися по закінчені терміну придатності, то обов'язок доказування про відсутність вини в цьому покладається на нього, тим більш, що ще до початку обходу ОСОБА_1 перебував на робочому місці, відтак мав доступ до шафи та власного столу.
Проте на спростування висновків акту про службове розслідування ОСОБА_1 не надав жодного доказу, а відтак відсутні підстави вважати висновки розслідування необ'єктивними.
До позивача і раніше застосовувалися заходи адміністративного стягнення через аналогічні порушення, зокрема, залишення робочого місця до закінчення робочого часу, зберігання ліків із простроченим терміном зберігання, накази про це ним не оспорені, тому правових підстав вважати виявлення останніх порушень проявом упередженого ставлення немає, і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Та обставина, що раніше відповідачем був видний наказ про звільнення, а згодом скасований, факту порушень дисципліни ОСОБА_1 не спростовує, оскільки наказ скасований через неправильне застосування заходів стягнення, а не через відсутність самого порушення дисципліни.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, факт упередженого ставлення має бути доведений особою, яка посилається на такі обставини, а не спростований відповідачем, як зазначено судом першої інстанції.
Зазначення частини 3 замість пункту 3 статті 40 КЗпП України, не є підставою для визнання звільнення незаконним, коли з формулювання причини звільнення очевидно, що особа звільнена за систематичне порушення трудової дисципліни, а неточність у записі про звільнення може бути виправлена шляхом внесення відповідного запису згідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях.
Згода на звільнення ОСОБА_1 була надана профспілковим комітетом у встановленому порядку через систематичне порушення останнім трудової дисципліни, та під час її надання враховувалися відомості про попередню роботу, в тому числі порушення, допущені і під час виконання обов'язків завідуючого відділенням.
Надання згоди із неправильним зазначенням посади ОСОБА_1 фактичних підстав не змінює при тому, що відповідно до трудового законодавства лише відсутність згоди є підставою для визнання звільнення незаконним, проте зазначені обставини судом першої інстанції враховані не були.
Засіданням профспілкового комітету від 30.11.2011 року надано повторно згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача соматологічним відділенням №2, яку він займав на час звільнення, і перебування на посаді завідуючого відділенням не звільняє від обов'язку дотримання правил трудового розпорядку та вимог закону про зберігання медичних матеріалів.
Таким чином, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, і оскільки це призвело до неправильного вирішення справи, то рішення суду на підставі п.п.3,4ч.1ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням нового по суті справи.
За наявності системи порушень трудової дисципліни, при тому, що попередні заходи у вигляді дисциплінарних стягнень не призвели до їх усунення, то звільнення за таких обставин можна вважати законним заходом з боку адміністрації відповідача.
Оскільки звільнення відбулось із дотриманням вимог ст.ст. 147-1,148,149 КЗпП України, то підстав для задоволення позову про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди немає, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.304,п.2ч.1ст.307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка №6» задовольнити.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 21 вересня 2011 року скасувати, ухвалити нове.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунальної установи «Міська стоматологічна поліклініка №6» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
З оригіналом згідно: Суддя: