УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/1201/2012Головуючий суду першої інстанції:Бистрякова Д.С.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Ломанова Л.
"01" серпня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіЛоманової Л.О.
СуддівПритуленко О.В., Кустової І.В.
При секретаріШиловій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, яка діє як законний представник неповнолітнього ОСОБА_8, Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Феодосійського МВ ГУ МВС України в АР Крим, треті особи - Комунальне підприємство ЖЕК 4, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Феодосійської міської ради АР Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зобов'язання зняти з реєстраційного обліку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 липня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом про визнання неповнолітнього сина ОСОБА_8 особою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 та зобов'язання Сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Феодосійського МВ ГУ МВС України в АР Крим зняти його з реєстраційного обліку за зазначеною адресою.
Вимоги позову мотивовані тим, що позивач є наймачем зазначеної квартири. Під час перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_8. Шлюб між зазначеними особами розірвано 21 січня 2004 року. ОСОБА_7 разом з неповнолітнім сином не проживають у спірному жилому приміщенні без поважних причин з 2002 року, однак, син зареєстрований за місцем проживання позивача. Судовим рішенням від 16 травня 2012 року ОСОБА_7 визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням у зазначеній квартирі, отже і, неповнолітній ОСОБА_8 втратив право користування даним жилим приміщенням, оскільки місце його проживання було визначено разом із матір'ю. Крім того, реєстрація неповнолітнього заважає реєстрації дружини позивача.
Заочним рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 02 липня 2012 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.
У апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення та ухвалити нове - про задоволення позову ОСОБА_6
Так у апеляційній скарзі йдеться про те, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову є помилковим. По за увагою суду залишилась та обставина, що дитина має інше постійне місце проживання з моменту залишення житла позивача разом із матір'ю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вирішуючи спір та приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_6
Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів визнає обґрунтованим, виходячи з такого.
З матеріалів справи вбачається, що наймачем квартири АДРЕСА_1, власником якої є Феодосійський морський торговий порт, є ОСОБА_6 (а.с. 34-35).
Окрім позивача у цій квартирі зареєстровані ОСОБА_7 з 18 грудня 1998 року, ОСОБА_8 з 14 лютого 2008 року тощо (а.с. 8).
Рішенням Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосія від 16 травня 2012 року ОСОБА_7 визнано особою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1
(а.с. 52-53).
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання неповнолітнього сина особою, що втратила право користування жилим приміщенням та зобов'язання зняти його з реєстраційного обліку за зазначеною адресою на підставі ст. 71 ЖК України. Тобто виник спір щодо права користування неповнолітньої особи жилим приміщенням.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться згідно з ст.72 ЖК України в судовому порядку і суд має вирішити це питання таким чином, щоб не були порушені права та законні інтереси неповнолітнього.
Частиною 3 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Виходячи з положень статті 71 ЖК України право користування жилим приміщенням при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї зберігається протягом шести місяців або інших строків, передбачених цією статтею. В разі відсутності цих осіб понад встановлені строки з поважних причин цей строк може бути продовжений судом.
Таким чином, при вирішенні питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягає як строк його відсутності, так і поважність причин такої відсутності.
Згідно із частиною третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Стаття 18 Закону України «Про охорону дитинства» (далі-Закон) передбачає право дитини на житло. Відповідно до вимог цього закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
За статтею 1 Закону охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Згідно статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно статті 11 Закону сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У відповідності до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 2 ст. 3 СК дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Позивач є батьком неповнолітнього ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, який має право користування спірним жилим приміщенням, наймачем якого є позивач. Дитина є малолітньою, з 14 лютого 2008 року вона зареєстрована за місцем проживання позивача.
Через те, що дитина є малолітньою, місце її проживання визначають її батьки і вона змушена проживати з матір'ю за іншою адресою, дитина не користується квартирою батька не за власним бажанням, тому це не є випадком відсутності її як члена сім'ї наймача без поважних причин.
Матеріали справи не містять даних про те, що мати дитини має власне житло, де могла б зареєструвати дитину та гарантувати їй право користування житлом, а батько не пропонує дитині інше своє житло для реалізації права на житло.
Зазначене спростовує твердження апелянта щодо помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Довід апеляційної скарги про те, що дитина має інше постійне місце проживання з моменту залишення житла позивача не заслуговує на увагу, оскільки позов на підставі
ст. 107 ЖК України не заявлявся.
Таким чином, відповідно до положень ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 липня 2012 року залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 відхилити.
Заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Л.О. Ломанова О.В. Притуленко І.В. Кустова