ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________________________________________________________________________________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

07 серпня 2012 р. Справа 11/149/2011/5003

за позовом: Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати функції в спірних правовідносинах - Фонду Державного майна України

до: Хмільницької міської ради

до: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

третя особа : Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій "Хмільник" ЗАТ "Укрпрофозродовниця"

про визнання частково недійсним рішення, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності

Головуючий суддя Маслій І.В.

судді Стефанів Т.В.

Тварковський А.А.

екретар судового засідання Фотченко М.О.

Представники

прокурор: Федчишен К.Д., сл. посвідчення № 127-2011 від 15.11.2011 р.

позивача: Коваленко О.С , довіреність № 26-03/01

відповідач 1: Барабан А.П., доручення № 02-20/1396, від 06.08.12

відповідача 2: не з"явився

третьої особи: не з"явився

ВСТАНОВИВ :

Заступником прокурора Вінницькій області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України подано позов про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради № 117 від 08.06. 1999 р. у частині щодо оформлення права власності на будівлі санаторію «Хмільник», скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на нього за державою.

Підстави звернення до суду в інтересах держави прокурор обгрунтовує відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", та ст. 121 Конституції України.

Крім того прокурор, посилаючись на ст. 257, п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК України, просить суд поновити строк на звернення до суду з даним позовом, оскільки вважає, що строк пропущено з поважних причин.

Через канцелярію суду 13.12.11 р. надійшла заява від ДП «Клінічний санаторій «Хмільник»ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»про вступ у справу у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (Т.1; а.с. 63), яка задоволена ухвалою суду від 13.12.11 р. (Т.1, а.с. 145).

Через канцелярію суду 16.01.12 р. надійшли пояснення третьої особи, у яких останні просять суд відмовити у позові посилаючись на його необґрунтованість (Т. 2, а.с. 9,).

Також 16.02.12 через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення від третьої особи, у яких останні просять суд застосувати позовну давність та відмовити у позові в повному обсязі. (Т. 2, а.с. 146)

Розпорядженням керівника апарату суду від 24.02.12 р., у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікуванні, справу передано для розгляду судді Маслію І.В.

Так, ухвалою суду від 27.02.12 р. справу прийнято до провадження суддею Маслієм І.В.. Розгляд справи неодноразово відкладався.

04.04.12 р. через канцелярію суду надійшло клопотання від прокурора про долучення до матеріалів справи інформацію ДП «Клінічний санаторій «Хмільник»про залишкову балансову вартість спірного майна (Т.3, а.с. 9-11).

Через канцелярію суду 07.05.12 надійшов відзив від відповідача-2, у якому останній просить суд відмовити в позові, посилаючись на законність прийнятого органом місцевого самоврядування рішення та необґрунтованість позовних вимог. (Т. 4, а.с. 34)

Розпорядженням керівника апарату суду від 07.05.12 за заявою судді Маслія І.В. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Головуючого: судді Маслія І.В., суддів: Грабика В.В., Стефанів Т.В. (Т.4, а.с. 43-44)

Так, ухвалою суду від 10.05.12 р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату суду від 25.06.12 р., у зв'язку з перебуванням судді Грабика В.В. у щорічній відпустці, для розгляду даної справи сформовано колегію у складі Головуючого: судді Маслія І.В., суддів: Тварковського А.А., Стефанів Т.В.

Так, ухвалою суду від 26.06.12 р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.08.12 р.

07.08.12 р. в судове засідання з'явився прокурор, представник позивача, відповідача 1, представники відповідача 2 та третьої особи в судове засідання не з'явились, хоча про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.(Т.5, а.с. 15-16)

Однак 02.08.2012 р. від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв"язку з неможливістю забезпечити явку представника. (Т.5, а.с.19)

Представник відповідача 1 підтримав подане третьою особою клопотання про відкладення розгляду справи та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи в зв"язку з неявкою представників відповідача 2 та третьої особи.

Прокурор та представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечили, та наголосили на тому, що дані клопотання спрямовані на затягування розгляду справи.

Колегія судді розглянувши подане клопотання та заслухавши представників сторін в клопотанні третьої особи та відповідача 1 відмовила.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням поданих до неї заяв та клопотань.

Представник позивача позов підтримав та просить суд задовольнити вимоги прокурора у повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти позову заперечив.

З матеріалів справи встановлено, що закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", що було створене відповідно до Установчого договору від 04.12.1991р., змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Таким чином, відповідачем -2 у даній справі є саме ПрАТ "Укрпрофоздоровниця".

Представник відповідача 2 - ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та представник третьої особи - ДП «Клінічний санаторій «Хмільник»ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»проти задоволення позову заперечують та вважають, що позов подано безпідставно, а позиція позивача необгрунтована та не відповідає законодавству та дійсності, у зв'язку з цим вважає, з посиланням на письмові пояснення що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Також представником третьої особи подано клопотання про призначення судової будівельно - технічної експертизи. Клопотання обгрунтовано тим, що непризначення судом вказаної експертизи може призвести до того, що, у разі задоволення позовних вимог, за державою може бути визнано право власності на майно якого вже не існує в натурі або яке ніколи не перебувало у власності держави.

Представник прокуратури проти задоволення даного клопотання заперечила.

Суд розглянувши клопотання, заслухавши думку учасників судового розгляду, прийшов до переконання у відсутності підстав для його задоволення, з огляду на те, що представником третьої особи не вказано конкретно які документи пропонується надати експерту для дослідження та ці документи не надані суду та не містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні також оглянуто матеріали інвентаризаційної справи № 8024 на санаторій «Хмільник»: м. Хмільник, вул. Курортна 2., а також оригінали документів Технічної паспортизації санаторію «Хмільник», отриманих на виконання ухвали суду від Проектно-вишукувального інституту «Укркурортпроект».

Дослідивши матеріали справи та доданих до неї документів судом встановлено наступне:

Постановою Ради міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 всі санаторії, в тому числі й санаторій «Хмільник», були передані у відання Української Республіканської ради профспілок (Укрпрофради).

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва № 1971 від 23.12.1991 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", створене на майні засновників - Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751234350 грн., що становить 92,92 % розміру статутного фонду.

Згідно з актом від 24.01.1992 на підставі Постанови Президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»у власність останнього було передано майно територіальних санаторно-курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку, тощо.

У подальшому, рішенням виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 08.06.1999 № 117 оформлено право власності на будівлі санаторію «Хмільник»за акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Зокрема, п. 4.1. рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 08.06.1999 № 117 оформлено право власності на споруду центрального головного входу санаторію (№ 1), п. 4.2 -на споруду теплиць (№ 23), п. 4.3. -на будівлю курортного залу (№ 16), п. 4.4. -на будівлю лікувального корпусу (№ 14), п. 4.5. -на споруду котельні (№ 10), п. 4.6. -на будівлю спального корпусу № 3 (№ 5а), п. 4.7. -на будівлю спального корпусу № 2 (№ 5), п. 4.8. -на будівлю їдальні (№ 13), п. 4.9. -на будівлю спального корпусу №1 (№4), п. 4.11. -на будівлю їдальні № 1 (№ 13), 4.12. -на будівлю спального корпусу № 5 (№ 8), п. 4.13. -на будівлю спального корпусу № 6 (№ 7), п. 4.14. -на будівлю платної поліклініки (№ 10), п. 4.15. -на будівлю адміністративного корпусу (А), п. 4.16. -на будівлю спального корпусу № 4 (№ 6), п. 4.18. -на будівлю спального корпусу № 8 (№ 12), п. 4.19. -на будівлю спального корпусу № 9 (№ 11), п. 4.20. -на будівлю павільйону по наданню платних послуг нетрадиційного лікування (№ 55), п. 4.21. -на будівлю спального корпусу № 7 (№ 9), п. 4.22. -на будівлю адміністративного будинку (№ 3), п. 4.23. -на споруду приймального відділення (№ 2), п. 4.24. -на будівлю поліклініки (№ 15), п. 4.25. -на споруду майстерні (№ 25), п. 4.26. -на споруду кіоску, п. 4.27 -на споруди водонапірних башт (№ 37, 49), п. 4.28. -на споруди, збудовані господарським способом, зокрема: будівлю переговорного пункту (№ 21), споруду ізолятора (№ 24), споруду хлораторної (№ 47), споруди трансформаторних підстанцій ЗТП -295, ЗТП -31, ЗТП -402, ЗТП -296 (№ 52), споруду під склад (№ 40), будівлі складу (В,Г,Д), лабораторний корпус (А).

Згідно п. 4.3 Статуту ДП «Клінічний санаторій «Хмільник»власником майна даного підприємства є ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». Підприємство володіє і користується належним йому майном без права прийняття рішення про відчуження основних фондів.

На підставі рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 08.06.1999 № 117 видано свідоцтво про право власності на санаторій «Хмільник».

У своєму позові прокурор ставить питання про скасування рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 08.06.1999 № 117, скасування свідоцтва про право власності у частині оформлення права власності на: споруду центрального головного входу санаторію (№ 1), споруди теплиць (№ 23), будинку культури (№ 16), будівлю лікувального корпусу (№ 14), споруду котельні (№ 19), будівлю спального корпусу № 3 (б/н), будівлю спального корпусу № 2 (№ 5), будівлю їдальні № 2 (№ 13), будівлю спального корпусу №1 (№4), на будівлю їдальні № 1 (№ 18), будівлю спального корпусу № 5 (№ 8), на будівлю спального корпусу № 6 (б/н), будівлю спального корпусу № 4 (№ 6), будівлю спального корпусу № 8 (№ 12), на будівлю спального корпусу № 9 (№ 11), будівлю павільйону по наданню платних послуг нетрадиційного лікування (№ 55), будівлю спального корпусу № 7 (№ 9), будівлю адміністративного будинку (№ 3), споруду приймального відділення (№ 2), будівлю поліклініки (№ 15), споруду майстерні (№ 25), споруду кіоску (№ 64), споруди водонапірних башт (№ 37, 49), споруди, збудовані господарським способом, зокрема: будівлю переговорного пункту (№ 21), споруду ізолятора (№ 24), споруду хлораторної (№ 47), споруди трансформаторних підстанцій ЗТП -295, ЗТП -31, ЗТП -402, ЗТП -296 (№ 52), склад (№ 40), та визнання права власності на них за державою.

Так, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку прокурора та позивача, пояснення та відзиви відповідачів та третьої особи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

На момент виникнення правовідносин, що стосуються спірного майна, діяла Конституція УРСР 1937 року, відповідно до Розділу І ст. 5 якої соціалістична власність УРСР має форму державної власності або форму кооперативно-колективної власності (власність окремих колгоспів, кооперативних об'єднань).

Статтею 52 ЦК УРСР 1922 р. форму власності поділено на: державну; кооперативну та приватну.

У свою чергу, як Основним законом УРСР так і іншими законодавчими актами не передбачено форми власності профспілок, а такі особи не відносилися до суб'єктів права власності.

Поняття власності профспілкових та інших громадських організації введено з 01.01.1964 року, з моменту набрання чинності Цивільним кодексом УРСР згідно Закону УРСР від 18.07.1963 р.

Глава 9 Цивільного кодексу УРСР визначала, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень).

Можливість існування права власності профспілкових організацій на майно закріплена в Конституції УРСР 1978 р., ст.. 10 якої крім аналогічної норми, яка була закріплена Конституцією УРСР 1937 року про те, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності, містить нову норму, що соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Так, постановою Ради міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 всі санаторії, в тому числі і санаторій «Хмільник», були передані у відання, а не у власність Української Республіканської ради профспілок (Укрпрофради), а відтак, правонаступники останньої не вправі були розпоряджатись спірним майном як власники.

Відповідно до постанови президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 р., актом приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992 р. Федерація незалежних профспілок України передала, а Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та підсібно-допоміжних об'єктів, підпорядкованих бувшій Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок в об'ємі і сумі згідно додатку. Вказане майно передано АТ "Укрпрофоздоровниця" по стану на 01.01.1992 р. (Т.1, а.с.46).

Згідно додатку до даного акту передано санаторій "Хмільник" (Т.1, а.с.47-49).

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Таким чином, як на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я УРСР (відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР №433 від 17.04.1956 р.), так і на момент передачі (повернення) у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р.) чинне на той момент законодавство не передбачало існування такого різновиду соціалістичної власності, як право власності профспілок. При цьому, після введення нової форми власності - права власності профспілок на майно, цивільні відносини щодо набуття та припинення права власності регулювалися зокрема Цивільним кодексом УРСР 1963 року.

За змістом ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідачами не надано доказів прийняття державою в особі уповноважених органів після 1964 року рішень чи інших розпорядчих актів, спрямованих на закріплення спірного майна (передання у оперативне управління чи господарське відання) за Українською республіканською радою профспілок чи іншою профспілковою організацією.

Тобто, після 1964 року власником (державою) не вчинялося дій, спрямованих на передачу (відчуження) спірного майна, а приписи Конституції УРСР 1978 р. та ЦК УРСР 1963 р., встановлюючи нову форму власності (власність профспілок), не містять будь-яких перехідних положень щодо автоматичного набуття у власність раніше одержаного профспілками у безоплатне відання державного майна. Відсутні норми щодо автоматичного закріплення (зміни власника) майна, яке знаходилося у безоплатному віданні профспілок до набрання чинності нових нормативно-правових актів, і в Законах України "Про власність", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" чи Законах СРСР "Про власність", "Про громадські об'єднання", "Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності". Отже, правовий режим майна, одержаного профспілками у відання до 1964 року, не змінювався та не міг змінитися лише у зв'язку із запровадженням нової форми власності. Зміна могла мати місце виключно у спосіб, передбачений діючим після 1964 року законодавством, а існування обставин з якими таке законодавство передбачало можливість вибуття права власності на спірне майно відповідачами не надано. Водночас слід зазначити, що правовідносини закріплення на праві безоплатного відання за професійними спілками державного майна до 1964 року були врегульовані Положенням про права фабричного, заводського, місцевого комітету професійних спілок, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15.07.1958 р., та в наступному - Положенням про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971 р. Відповідно до пункту 28 Положення про права профспілкового комітету підприємств, установ, організацій, затвердженого Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27.09.1971р. передбачалася можливість безоплатного користування профспілками державним майном.

Отже, після законодавчого закріплення нової форми власності - права власності профспілок, законодавець розмежовував власність профспілок та безоплатне користування ними державним майном як різні види речових прав.

Таким чином, спірне майно знаходилося в державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника, тобто, держави (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України "Про власність").

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загально-республіканській власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про власність" національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.

Згідно із п.1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається. Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а отже залишилося у державній власності.

Функція по управлінню державним майном постановою Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992р. покладена на Кабінет Міністрів України, а з часу набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" від 07.07.1992 р. - на Фонд державного майна України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Викладена правова позиція щодо необхідності та правомірності застосування при вирішенні даного спору саме приведених вище положень законодавства знайшла своє стійке відображення у судовій практиці вищих судових інстанцій України по аналогічним спорам щодо визначення форми власності майна, переданого у відання профспілковим організаціям колишнього СРСР (постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2009 по справі № 2-26 /8897.2-08, від 07.04.2010 по справі № 20 -3 -30 / 475 -05 -11719, постанови судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.09.2007 та від 16.09.2008).

Законом України "Про власність" від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, із змінами і доповненнями (втратив чинність 20.06.2007, ЗУ № 997) зокрема, його статтею 20 було визначено, що професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності. Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 №1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю України.

Також Постановою Верховної Ради Української РСР від 24.08.1991 № 1427 - XII визначено, що з моменту проголошення незалежності України чинними на її території є тільки Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

До такого висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 16.11.2011 р. у справі № 4/5027/643/2011.

Таким чином, з урахування зазначених вище норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що будь-яке майно, яке за час існування СРСР було передано, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З аналізу ч. 2 ст.20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що суперечать законодавству.

У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, зокрема, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Враховуючи, що спірне майно належало державі, та встановлено відсутність правових підстав для винесення оскаржуваного рішення, виконком Хмільницької міської ради, приймаючи вказане рішення перевищив свої повноваження, тому суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Фонду Державного майна України щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради № 117 від 08.06. 1999 р підлягають задоволенню.

Статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на викладене підлягає задоволенню і вимога про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на будівлю санаторію "Хмільник".

Щодо вимоги прокурора та позивача про визнання недійсним свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс санаторію "Хмільник" виданого на підставі рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради № 117 від 08.06. 1999 р, суд приходить до висновку що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Діючим законодавством не передбачено такий спосіб захисту як визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, яке не містить ознак акту органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов'язки, а є посвідчувальним документом, виданим на підставі та на виконання відповідного рішення виконавчого комітету.

Тобто, прокурором заявлено вимогу на захист прав позивача у непередбачений законом спосіб, що також є підставою для відмови у позові у цій частині.

Така правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 01.07.2010 р. у справі № 2-7/2439-2010, від 27.01.2011 р. у справі № 60/243-10, від 14 березня 2012 р. у справі № 8/17-114-2011.

В силу ст. ст. 4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно інвентаризаційної справи № 8024 (що оглядалася в судовому засіданні), Технічної паспортизації санаторію «Хмільник», отриманої на виконання ухвали суду від Проектно-вишукувального інституту «Укркурортпроект»та оглянутої в судовому засіданні, а також відповідно до інформації, що наявна у додаткових поясненнях ДП «Клінічний санаторій «Хмільник»(а.с. 150, Т.2) всі будівлі, які розташовані на території санаторію і є предметом спору, побудовані до 1990 року.

Згідно інформації ДП «Клінічний санаторій «Хмільник», залишкова балансова вартість спірного майна станом на 01.02.12 р. та на день розгляду справи становить 14 192 952,14 грн.

Також в судовому засіданні розглянуто клопотання третьої особи про застосування позовної давності. Дане клопотання судом відхилено, оскільки поставлені у позові вимоги відносяться до категорії вимог на які, відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку що позов підлягає задоволенню частково.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів.

Як встановлено судом, позовна заява містить дві вимоги, а саме вимогу майнового та немайнового характеру.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4-2 - 4-5, 12, 32-35, 43, 49, 69, 82, 84, 115, 116 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 08.06.1999 № 117 у частині щодо оформлення права власності на будівлі санаторію «Хмільник», зокрема, п. 4.1., яким оформлено право власності на споруду центрального головного входу санаторію (№ 1), п. 4.2 -на споруду теплиць (№ 23), п. 4.3. -на будівлю курортного залу (№ 16), п. 4.4. -на будівлю лікувального корпусу (№ 14), п. 4.5. -на споруду котельні (№ 10), п. 4.6. -на будівлю спального корпусу № 3 (№ 5а), п. 4.7. -на будівлю спального корпусу № 2 (№ 5), п. 4.8. -на будівлю їдальні (№ 13), п. 4.9. -на будівлю спального корпусу №1 (№4), п. 4.11. - на будівлю їдальні № 1 (№ 13), 4.12. -на будівлю спального корпусу № 5 (№ 8), п. 4.13. - на будівлю спального корпусу № 6 (№ 7), п. 4.14. -на будівлю платної поліклініки (№ 10), п. 4.15. - на будівлю адміністративного корпусу (А), п. 4.16. -на будівлю спального корпусу № 4 (№ 6), п. 4.18. -на будівлю спального корпусу № 8 (№ 12), п. 4.19. -на будівлю спального корпусу № 9 (№ 11), п. 4.20. -на будівлю павільйону по наданню платних послуг нетрадиційного лікування (№ 55), п. 4.21. -на будівлю спального корпусу № 7 (№ 9), п. 4.22. -на будівлю адміністративного будинку (№ 3), п. 4.23. -на споруду приймального відділення (№ 2), п. 4.24. -на будівлю поліклініки (№ 15), п. 4.25. -на споруду майстерні (№ 25), п. 4.26. -на споруду кіоску, п. 4.27 -на споруди водонапірних башт (№ 37, 49), п. 4.28. -на споруди, збудовані господарським способом, зокрема: будівлю переговорного пункту (№ 21), споруду ізолятора (№ 24), споруду хлораторної (№ 47), споруди трансформаторних підстанцій ЗТП - 295, ЗТП - 31, ЗТП - 402, ЗТП - 296 (№ 52), споруду під склад (№ 40), будівлі складу (В,Г,Д), лабораторний корпус (А.

3. Визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9) на будівлі та споруди санаторію «Хмільник», розташовані за адресою: Вінницька область, м. Хмільник, вул. Курортна, 2, а саме: споруду центрального головного входу санаторію (№ 1), споруди теплиць (№ 23), будинку культури (№ 16), будівлю лікувального корпусу (№ 14), споруду котельні (№ 19), будівлю спального корпусу № 3 (б/н), будівлю спального корпусу № 2 (№ 5), будівлю їдальні № 2 (№ 13), будівлю спального корпусу №1 (№4), на будівлю їдальні № 1 (№ 18), будівлю спального корпусу № 5 (№ 8), на будівлю спального корпусу № 6 (б/н), будівлю спального корпусу № 4 (№ 6), будівлю спального корпусу № 8 (№ 12), на будівлю спального корпусу № 9 (№ 11), будівлю павільйону по наданню платних послуг нетрадиційного лікування (№ 55), будівлю спального корпусу № 7 (№ 9), будівлю адміністративного будинку (№ 3), споруду приймального відділення (№ 2), будівлю поліклініки (№ 15), споруду майстерні (№ 25), споруду кіоску (№ 64), споруди водонапірних башт (№ 37, 49), споруди, збудовані господарським способом, зокрема: будівлю переговорного пункту (№ 21), споруду ізолятора (№ 24), споруду хлораторної (№ 47), споруди трансформаторних підстанцій ЗТП -295, ЗТП -31, ЗТП -402, ЗТП -296 (№ 52), склад (№ 40)".

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Виконавчого комітету Хмільницької міської ради (22000, Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Столярчука, буд. 10, ідент. код 34422134) до Державного бюджету України 32 726,50 грн. судового збору.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»(01033, м. Київ, вул. Шота Руставеллі, 39-41, ідент. код 02583780) до Державного бюджету України 32 726,50 грн. судового збору.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 10 серпня 2012 р.

Головуючий суддя Маслій І.В.

судді Стефанів Т.В.

Тварковський А.А.

віддрук 7 прим.:

1 - до справи

2 - прокуратура Вінницької області (21050, м. Вінниця, вул. Володарського, 33)

3 - Фонд Державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9)

4 - Виконавчий комітет Хмільницької міської ради (22000, Вінницька область, м. Хмільник, вул. Столярчука, 10)

5 - ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41)

6 - дочірнє підприємство "Клінічний санаторій "Хмільник" ЗАТ "Укрпрофозродовниця" (22000, Вінницька область, м. Хмільник, вул. Курортна, 2)