Справа № 2610/6742/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 липня 2012 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Маліновської В.М.

при секретарі: Лазоришинець К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.М., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова С.І., про визнання договору комісії недійсним та застосування наслідків його недійсності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулись до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.М., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова С.І., в якому просили: - визнати договір комісії, укладений 13 квітня 2010 року між ними та відповідачем недійсним з моменту його укладення; - застосувати у відповідності до вимог чинного законодавства наслідки недійсності договору комісії до договору купівлі-продажу, укладеного 06 січня 2011 року між відповідачем та третьою особою - ОСОБА_4

Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що 13 квітня 2010 року між ними та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого вони взяли в борг у відповідача на 1 рік суму у розмірі 41 800,00 доларів США. Одночасно з цим договором було укладено договір іпотеки належної їм на праві власності квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, між позивачами та відповідачем було укладено договір комісії, згідно з яким Комісіонер (відповідач) зобов'язувався на умовах відомих йому та на власний розсуд продати квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачам на праві власності, за мінімальною ціною не нижчою 500 000,00грн.

Договір позики позивачі уклали з метою усунення обставин щодо втрати житла вищезазначеної квартири, які виникли згідно кредитного договору від 28 серпня 2007 року №11205473000 та договору іпотеки від 28 липня 2007 року № 62186, оскільки згідно умов цих договорів вони заборгували АКБ «Укрсиббанку»грошову суму приблизно 20 000, 00 доларів США, а квартира була під заставою.

Позивачі наголошують, що договір комісії з відповідачем вони уклали через юридичну необізнаність і не мали наміру продавати квартиру. Цей договір не відповідав їх дійсній волі, яка в жодному випадку не була спрямована на досягнення таких юридичних наслідків, як продаж квартири. Вони були у відчаї від думки, що можуть втратити єдине житло, а тому не могли розуміти дійсний зміст і правові наслідки договору комісії.

З січня 2011 року позивачі втратили зв'язок з відповідачем. 01 лютого 2012 року їм стало відомо, що 06 червня 2011 року Шевченківським районним судом м.Києва у справі № 2-7046/11 за позовом ОСОБА_4 до них постановлено заочне рішення про виселення їх із займаної квартири, оскільки відповідач 06 січня 2011 року уклав договір купівлі-продажу їх квартири з ОСОБА_7 за 500 000,00 грн.

Про укладення відповідачем договору купівлі-продажу належної їм квартири позивачі не знали, коштів від продажу не отримували, покупця жодного разу не бачили.

З мережі Інтернет позивачам стало відомо, що відповідач по справі, засуджений згідно з вироком Дзержинського районного суду м.Харкова від 30 січня 2012 року.

Враховуючи наведене, позивачі вважають, що є достатні підстави згідно зі ст.ст. 203, 215, 233 ЦК України для визнання вказаного вище договору комісії недійсним, оскільки під час його укладення було відсутнє їх волевиявлення і правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, укладався під впливом тяжкої для них обставини (загроза втрати житла) і на вкрай невигідних умовах (ринкова вартість квартири на момент укладення договору комісії становила не 500 000, 00грн., а 554 000, 00 грн.).

У судовому засіданні позивачі та їх представники позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Третя особа -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.М., направила до суду свої письмові пояснення щодо позову і просила суд розглядати справу у її відсутності. У поясненнях зазначила, що при укладенні оспорюваного договору нею роз'яснювались сторонам його зміст та правові наслідки, жодних застережень у позивачів щодо умов договору не було.

Відповідач та треті особи у судове засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, своїх представників до суду не направили, заперечення проти позову не подавали.

Позивачі не заперечували проти заочного розгляду справи.

Оскільки сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи і відповідно до ст.ст. 169, 224 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між позивачем -ОСОБА_1 та АКБ «Укрсиббанк»28 серпня 2007 року було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11205473000, згідно з яким банк зобов'язувався передати позичальнику (позивачеві) кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 17 000, 00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 85 850, 00 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, під процентну ставку 12,40% річних, а позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 28 серпня 2017 року (п.п.1.1., 1.2.2, 1.3.1.Договору). За п.2.1. Договору з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника банком прийнято заставу нерухомості - квартири АДРЕСА_1 (а.с.14-18).

Згідно довідки АКБ «Укрсиббанк»від 14 березня 2012 року № 51-4-27/36 простроченої заборгованості за кредитним договором №11205473000 станом на 14 березня 2012 року по основному боргу та процентах немає (а.с. 28-31).

13 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 посвідчено договір між ПАТ «Укрсиббанк»та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про припинення договору іпотеки № 69547 у зв'язку з повним виконанням боржником своїх кредитних зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11205473000 від 28 серпня 2007 року та знято заборону відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 (а.с. 27).

Того ж дня - 13 квітня 2010 року, між позивачами та відповідачем укладено три договори: - договір позики, згідно з яким позичкодавець (відповідач) передав у власність позичальникам (позивачам), а ті прийняли, валютні цінності у вигляді в натурі та на суму 41 800,00 доларів США, позичальники (позивачі) зобов'язуються повернути валютні цінності в порядку та в строки, передбачені договором, не пізніше 13 квітня 2011 року (а.с. 23); - іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавці (позивачі) передали в іпотеку іпотекодержателю (відповідачу) наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, що належить позивачам на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Шевченківською районною у м.Києві державною адміністрацією 25 квітня 2005 року згідно з розпорядженням (наказом) від 25 квітня 2005 року № 4628, зареєстрованого в БТІ 06 травня 2005 року за № 67 (а.с. 24,25); - договір комісії, згідно з яким комітенти (позивачі) доручають, а комісіонер (відповідач) зобов'язується на умовах відомих йому та на власний розсуд продати квартиру АДРЕСА_1, що належить позивачам на праві власності, мінімальна ціна, за яку комісіонер (відповідач) зобов'язується продати зазначене майно, повинна бути не меншою 500 000, 00 грн., за умови отримання грошей до підписання договору купівлі-продажу майна. Для виконання цього договору комітенти (позивачі) передали комісіонеру (відповідачу) документи, що підтверджують їх право власності на це майно (а.с. 26). Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М., зміст правочинів та їх правові наслідки роз'яснено сторонам, про що прямо вказано в договорах з посиланням на відповідні норми законодавства, зокрема Цивільного кодексу України. Дані щодо наведених договорів зареєстровані у реєстрі відповідно за номерами 723 (договір позики), 724 (завірена копія договору позики), 725 (іпотечний договір), 726 (заборона на нерухоме майно за іпотечним договором), 727 (копія іпотечного договору), 728 (договір комісії), 729 (копія договору комісії) (а.с. 23-26).

06 січня 2011 року відповідач уклав з третьою особою - ОСОБА_4, договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким продавець передав, а покупець отримала у власність квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до п.3 Договору продаж вчинено за 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок, які продавець одержав для комітентів в рівних частках кожному від покупця повністю, ще до підписання цього договору (а.с. 32-35).

Згідно висновку експерта ПП «Експерт ВМ», викладеному у звіті від 18 червня 2012 року, орієнтовна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 06 січня 2011 року становила 559 820, 00 грн. (а.с.69-89).

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За положеннями ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Згідно зі статтями 1011, 1012 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів. У разі відмови комітента від договору комісії він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У разі невиконання комітентом цього обов'язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною. У разі відмови комітента від договору комісії комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням договору (ст.1025 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України, зокрема, встановлено: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (ч.1 ст. ст. 233 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»визначив: правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (п. 1 ст. 212 ЦПК України).

Позивачами не доведено, а судом не встановлено обставин та відповідних доказів про те, що під час укладення договору комісії було відсутнє волевиявлення позивачів, правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків і укладався під впливом тяжкої для них обставини (загроза втрати житла). Не надано суду і доказів того, що позивачі виконували свої зобов'язання за договором позики, чи відмовились від договору комісії.

З приводу посилання позивачів на те, що договір комісії укладено на вкрай невигідних умовах, а саме: щодо мінімальної ціни, за яку відповідач зобов'язувався продати квартиру за ціною, не менше 500 000,00 грн., суд також вважає ці доводи безпідставними, оскільки згідно висновку експерта ПП «Експерт ВМ»орієнтовна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 06 січня 2011 року складає -559 820, 00 грн. Отже, різниця між ціною, зазначеною у договорі комісії та орієнтовною ринковою вартість квартири складає 59 820,00 грн., що не є вкрай невигідною умовою.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Щодо захисту порушених прав позивачів у зв'язку з неотриманням ними від відповідача коштів за продаж квартири, то вони підлягають судовому захисту у інший спосіб ніж визнання правочину недійсним.

На підставі ст.ст. 202, 203, 215, 233, 627, 1011, 1012, 1025 ЦК України та керуючись ст.ст. 209, 218, ч.2 ст.222 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення суду набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків або після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано.

Суддя: