Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Широян Т.А.,
суддів Зубара В.В., Марчук Н .О., Матієк Т.В., Пойди М.Ф.
з участю:
прокурора Чорної І.С.
захисника ОСОБА_1
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 6 березня 2012 року кримінальну справу за заявою ОСОБА_2 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2003 року та ухвали Верховного Суду України від 18 березня 2004 року з підстав, встновленних міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов'язань під час розгляду справи судом,
в с т а н о в и л а:
Вироком Апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2003 року засуджено
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше несудимого
· за п. 6, ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією всього належного йому майна;
· за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ст. 96 КК України ОСОБА_2 призначено примусове лікування від алкоголізму за місцем відбування покарання.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 23 вересня 2002 року о 23 годині 30 хвилин, будучи в стані алкогольного сп'яніння, в будинку АДРЕСА_1, з метою заволодіння чужим майном, вчинив розбійний напад на ОСОБА_3, у ході якого з корисливих мотивів умисно вбив потерпілу, завдавши їй удари ножем і палкою, а також заволодів її майном : яблуками, пляшкою самогону та чаркою на загальну суму 3,8 грн.
Ухвалою Верховного Суду України від 18 березня 2004 року вирок суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
29 жовтня 2004 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини (далі - Суд), в якій зазначив, що під час провадження у кримінальній справі щодо нього були порушені статті п. 3 (с) ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). ОСОБА_2 стверджував, що внаслідок застосування недозволених заходів та із порушенням права на захис він обмовив себе у вчиненні тяжкого злочину.
Розглянувши справу, Суд констатував і у своєму рішенні від 27 січня 2011 року одноголосно постановив, що мали місце порушення:
пункту 3(с) статті 6 Конвенції, які полягали у тому, що під час провадження початкових слідчих дій з участю ОСОБА_2, кримінальнуу справу щодо якого було порушено за ст. 121 ч.1 КК України, його було позбавлено права користуватися послугами захисника, та у тому, що визнавальні показання, які він давав за відсутності захисника впродовж всього досудового слідства, були використані як доказ для його засудженн за тяжкий злочин, а саме за розбійний напад та умисне вбивство при обтяжуючих обставинах. Інші докази його винуватості у злочинах, за які він був засуджений, мали непрямий характер.
Судом звернуто увагу на те, що спочатку дії ОСОБА_2 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК Україн, а пізніше їх було перекваліфіковано на ч. 2 ст. 115 КК України, зважаючи на характер отриманих потерпілою тілесних ушкоджень. При цьому Судом констатовано, що характер тілесних ушкоджень потерпілої не був новою обставиною, невідомою раніше, що могло б пояснити попередню кваліфікацію дій ОСОБА_2 як менш тяжкого злочину, в контексті якого юридичне представництво не було необхідним.
Крім того, Суд зазначив, що ОСОБА_2 має фізичні вади, страждав на хронічний алкоголізм та належав до соціально незахищеної групи, що дало підстави вважати його особливо уразливим, юридично неосвіченим та схильним до зовнішнього впливу.
Також Суд постановив, що констатація порушення Конвенції сама по собі становить справедливу сатисфакцію за завдану заявникові моральну шкоду.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України та доповненнях до неї ОСОБА_2 просить скасувати вирок, за яким він засуджений за умисне вбивство та розбійний напад. Своє прохання обґрунтовує тим, що явку з повинною та визнавальні показання він давав під упливом з боку працівників міліці, коли його умисно, шляхом порушення кримінальної справи за менш тяжкий злочин, було позбавлено права на захист. Стверджує, що Верховний Суд України його скаргу розглянув поверхово, про що свідчать помилки у судовому рішенні цього судового органу.
Стверджував, що він непричетний до вчинення злочинів, за які його було засуджено, і що висновки суду першої інстанції про винність у вбивстві ОСОБА_3 є однобічними й такими, що не випливають із матеріалів справи.
Ухвалою від 13 грудня 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в прядку ст. 400-18 КПК України (із змінами, внесеними згідно Закону України від 20 жовтня 2011 року № 3932-V) відкрив провадження у справі по заяві ОСОБА_2 і справа була призначена до розгляду, який мав проводитись за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника - адвоката ОСОБА_1, який посилається на аргументи заяви ОСОБА_2 і просить скасувати судові рішення та справу направити на новий судовий розгляд до того суду, змінивши ОСОБА_2 запобіжний захід на менш суворий, думку прокурора про те, щоб задовольнити заяву в частині скасування постановлених щодо ОСОБА_2 судових рішень без зміни йому запобіжного заходу, перевіривши матеріали, додані до заяви, матеріали кримінальної справи, та обговоривши доводи заяви, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про таке.
1. Відповідно до статті 46 Конвенції, держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.
За статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні суду.
Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Згідно із Рекомендацією N R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішення Європейським судом з прав людини", прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали істотні процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
2. Із матеріалів кримінальної справи видно, що підставами до порушення щодо ОСОБА_2 кримінальної справи стало виявлення потерпілої ОСОБА_6 з множинними тілесними ушкодженнями, в тому числі і такими, які спричинені колючо-ріжучим знаряддям, від яких вона померла.
Від початку досудового провадження, ще до затримання ОСОБА_2, виходячи із наявності виявлених у потерпілої тілесних ушкоджень, характеру, локалізації та спосібу, у який вони були отримані, а також обстановки у її будинкуі, де всі речі потерпілої були розкидані, органи досудового слідства в достатньому обсязі володіли інформацією, яка давала обґрунтовані підстави вважати, що позбавлення життя ОСОБА_6 могло бути скоєно із метою заволодіння її майном. Втім кримінальну справу було порушено за ч. 1 ст. 121 КК Україн.
Відповідно ці обставини, згідно із статтею 45 Кримінально-процесуального кодексу України, зобов'язували органи досудового слідства залучити до участі у справі захисника з моменту затримання особи, щодо якої будуть установлені ознаки, які вказуватимуть на її причетність до злочину.
Під час опитування 1 жовтня 2002 року, яке проводив старший оперуповноважений ОУР Костянтинівського МВ УМВС України, ОСОБА_2 фактично зізнався, що 27 вересня 2002 року він спричинив потерпілій тілесні ушкодження палицею, за допомогою якої він пересувався, та ножем, оскільки вона відмовилась дати йому гроші на спиртне. Зазначав, що «бив потерпілу, щоб залякати та помститись».
Ознайомившись зі своїми процесуальними правами 1 жовтня 2002 року, ОСОБА_2 заявив, що під час допиту він, як підозрюваний, не потребуватиме допомоги захисника.
Цього ж дня його було допитано у якості підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, де він підтвердив свої попередні пояснення про обставини вчинення злочину щодо потерпілої ОСОБА_6
2 жовтня 2002 року слідчий Костянтинівського МВ УМВС України в Донецькій області, урахувавши відмову ОСОБА_2 від захисника, провів відтворення обстановки та обставин події, під час якого ОСОБА_2 розповів та показав через які причини та яким чином він вчинив напад на потерпілу ОСОБА_6
І вже 4 жовтня 2002 року ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК України. Цього ж дня він був за рішенням Костянтинівського міського суду був взятий під варту.
В подальшому при проведенні судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 намагався спростувати свої показання щодо причетності до смерті ОСОБА_6, але його доводи були піддані сумніву і розцінені як нещирі, та неправдиві.
Оскільки потерпіла ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла у лікарні від отриманих тілесних ушкоджень, 26 листопада 2002 року ОСОБА_2 було пред'явлено остаточне обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК Укрїни.
Ознайомившись зі своїми процесуальними правами як обвинувачений 26 листопада 2002 року, ОСОБА_2 повторно заявив, що під час допиту він, як обвинувачений, не потребуватиме допомоги захисника та під час допиту у цьому статусі ОСОБА_2 стверджував, що тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_6 він спричинив без мети її вбивства.
За таким обвинуваченням справа щодо ОСОБА_2 була направлена до суду.
Під час попереднього розгляду справи ОСОБА_2 виявив бажання мати захисника при розгляді його справи у суді і такого захисника йому було призначено. 28 січня 2003 року захисник ОСОБА_1 був допущений до участі у справі.
Апеляційний суд Донецької області, який розглядав справу як суд першої інстанції, обґрунтовуючи обвинувальний вирок про винність ОСОБА_2 в інкримінованих йому злочинах, послався, в тому числі, на його показання, які він дав на допиті як підозрюваний, та коли підтвердив і уточнив ці показання під час відтворення обстановки та обставин скоєння злочину, а також під час допитту як обвинуваченого.
Твердження ОСОБА_2 про те, що ці свідчення отримані з порушенням його права на захист, а також шляхом застосування до нього незаконних заходів працівниками міліції, суд визнав необґрунтованими.
Аналізовані визнавальні показання ОСОБА_2, а також його доводи про отримання цих показань із застосуванням незаконних заходів слідства, аналогічним чином були оцінені касаційним судом під час перегляду справи в порядку касаційного провадження.
3. У рішенні Суд зазначив, що органи досудового слідства обрали для пред'явлення обвинувачення, яке на час допиту ОСОБА_2 як підозрюваного, давало їм можливість отримати його показання (зокрема, й визнавальні) без участі захисника, тоді як уже на момент затримання мали всі підстави підозрювати його в умисному вбивстві з корисливих мотивів, та з урахуванням того, що ОСОБА_2 має фізичну ваду та страждає на хронічний алкоголізм, був особливо уразливим, юридично неосвіченим та схильним дло зовнішнього впливу, та, відповідно, мали допитувати його за обов'язкової та невідкладної участі захисника,
Також Суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 мав можливість оскаржити докази щодо нього в суді першої інстанції та пізніше в його скаргах, і відсутність захисника під час його перебування під вартою в органах внутрішніх справ, могла непоправно вплинути на його право на захист.
Використання на користь обвинувачення визнавальних показань заявника, здобутих із порушенням права на захист, є, як вважає Суд, порушенням права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, оскільки ці свідчення мали певне відношення до засудження, лягли в основу обвинувачення, за наявності інших доказів, які мали непрямий характер.
Таким чином, виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що постановлені у кримінальній справі судові рішення щодо ОСОБА_2 не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню, оскільки зазначені порушення не були з'ясовані, не отримали правової оцінки і не потягли ухвалення відповідного рішення під час судового розгляду та перегляду справи касаційним судом, попри те, що захисник ОСОБА_2 неодноразово звертав увагу на порушення його права на захист, зокрема, й у касаційній скарзі, яка була подана захисником в інтересах засудженого.
Констатований Судом характер (зміст) порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, викликаний цими порушеннями стан для заявника, визначений можливий особливий спосіб відновлення порушеного права дають підстави вважати, що виправлення допущених порушень можливо здійснити на стадії нового судового розгляду.
На цій стадії щодо ОСОБА_2 відновити свою дію принцип презумпції невинуватості заявник зможе у порядку, визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України - реалізувати право на захист, у тому числі й стосовно інших доводів, зазначених у заяві, а суд - забезпечити це право.
З урахуванням наведеного та відповідно до частини 3 статті 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України, для нового судового розгляду справа направляється до суду, який виніс оскаржуване рішення.
Новий судовий розгляд належить здійснити у повній відповідності з чинним законодавством.
На підставі викладеного, керуючись статтями 400-12, 400-21, 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Донецької області від 25 листопада 2003 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 березня 2004 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді
Т.А. Широян В.В. Зубар Т.В. Матієк
М.Ф. Пойда Н.О. Марчук