Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 серпня 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів Бондаренко Н.В., Ковалевича С.П.
секретаря судового засідання Пиляй І.С.
представника позивача ОСОБА_1,
відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду від 3 липня 2012 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА :
ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом про стягнення із відповідачів на його користь 55250 грн. для відшкодування майнової шкоди та 10000 грн - для відшкодування моральної шкоди ( а.с. 1-3, 27-28) .
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що відповідачі протиправно вселилися в належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 і протиправно проживали в ній. У зв"язку із цим позивач не зміг здати цю квартиру в оренду і був позбавлений можливості отримувати орендну плату в розмірі 1700 грн. на місяць а тому він зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди.
Окрім того стверджував, що відповідачі порушили право власності позивача на його квартиру чим заподіяли йому і моральну шкоду.
Просив стягнути з відповідачів солідарно для відшкодування майнової шкоди в межах трьохрічної позовної давності 55250 грн. та для відшкодування моральної школи - 10000 грн.
Рішенням Рівненського міського суду від 3 липня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 в апеляційній скарзі вказував на його незаконність та зазначав, що суд всупереч вимогам ст. 390 ЦК України відмовив йому в захисті порушеного права , оскільки не врахував, що відповідно до цієї норми права власник має право вимагати від особи , яка знала або могла знати , що вона володіє майном незаконно , передання всіх доходів від майна , які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ними.
Стверджував також, що суд безпідставно відмовив йому в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди , оскільки не врахував , що позбавивши позивача можливості користуватися майном , яке належало позивачу на праві власності , відповідачі заподіяли йому моральну шкоду._______________________________________________справа № 2-7644-11 Головуючий в суді 1 інст. Сидорук Є.І.
провадження № 22-ц-1790/1481/2012 Суддя - доповідач в суді апел. інст. Мельник Ю.М.
Із цих підстав просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача., давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просив скаргу задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказували на законність рішення суду першої інстанції і в задоволенні апеляційної скарги просили відмовити , а рішення місцевого суду просили залишити без зміни.
В запереченнях на апеляційну скаргу всі відповідачі стверджували про безпідставність доводів апеляційної скарги і просили її відхилити.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди , суд першої інстанції вірно та обгрунтовано виходив із того , що позивачем не було доведено факту заподіяння йому збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у разі порушення її цивільного права , має право на їх відшкодування. При цьому збитками є доходи , які особа могла б реально одержати за звичайних обставин , якби її право не було порушене ( упущена вигода).
Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При обчисленні ( визначенні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на позивача.
Позивачем суду не було надано доказів , які б свідчили про його можливість реально одержати доходи від здачі житлового приміщення в оренду.
Інформація в газеті ( а.с. 31) про бажання інших осіб здати житло в оренду зі сплатою щомісяця орендної плати в розмірі 1700 грн. та довідка АН "Кварталь" ( а.с.12) не можуть бути доказами того , що ОСОБА_4 мав реальний намір здавати житло в оренду та від здачі в оренду свого житла міг отримати такі кошти .
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватись на припущеннях. Суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачеві у стягненні з відповідачів упущеної вигоди , оскільки вказана позовна вимога не обгрунтовувалася доказами про можливі реальні доходи , а припущення позивача про це не можуть бути покладені в основу рішення про стягнення упущеної вигоди.
У той же час колегія суддів не може погодитися із висновком місцевого суду про недоведеність позивачем факту заподіянння йому відповідачами моральної шкоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник , права якого порушені , має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Із матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2005 року ОСОБА_4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 в м. Рівне.
Рішенням Рівненського міського суду від 11 листопада 2008 року встановлено , що на час придбання вказаної квартири ОСОБА_4 у цій квартирі без законних на те підстав проживали відповідачі. ( а.с. 6-7).
Цим же рішенням суду було задоволено позов ОСОБА_4 про виселення відповідачів із квартири , а в задоволенні позову ОСОБА_2 до ВАТ "Рівненський завод будівельних матеріалів" та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 25 травня 2005 року та визнання права власності на частку у спільній квартирі було відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 10 березня 2009 року рішення Рівненського міського суду від 11 листопада 2008 року було скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_4 до відповідачів про виселення було відмовлено , а за ОСОБА_2 було визнано право власності на 1/2 частини спірної квартири. Договір купівлі-продажу квартири від 25 травня 2005 року був визнаний недійсним.
Ухвалою Верховного Суду України від 31 березня 2010 року рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 березня 2009 року було вкасовано , а рішення Рівненського міського суду від 11 листопада 2008 року залишено в силі.
Таким чином із 31 березня 2010 року спір , що існував між сторонами щодо того , хто є власником квартири було вирішено.
Відповідачі , знаючи про ухвалене Верховним Судом України судове рішення , житлового приміщення в добровільному порядку не звільнили , а умисно продовжували проживати в квартирі всупереч волі власника квартири-ОСОБА_4.
Відповідачі 7 вересня 2011 року були виселені із квартири під час примусового виконання рішення суду . ( а.с. 11).
Зазначене свідчить , що відповідачі із 31 березня 2010 року по 7 вересня 2011 року умисно порушували право власності позивача на квартиру, чим завдавали ОСОБА_4 душевних страждань , пов"язаних із позбавленням його можливості користуватися своєю власністю та в необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Колегія суддів вважає, що цим самим відповідачі завдали ОСОБА_4 моральної шкоди.
Суд першої інстанції вказаного не врахував і без достатніх правових підстав прийшов до висновку про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю , відшкодовується особою, яка її завдала , за наявності її вини .
Приписами ст. 1190 ЦК України визначено , що особи , спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Згідно роз"яснень, які містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди" слідує, що на осіб , які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов"язаними , сукупними діями з єдиними наміром), відповідно до законодавства покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.
Оскільки відповідачі , будучи членами однієї сім"ї , були об"єднані єдиним наміром -протиправно , без згоди власника проживати у чужій квартирі , то колегія суддів прийшла до висновку , що відповідачі повинні відшкодовувати завдану ними моральну шкоду в солідарному порядку.
При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди колегія суддів враховує характер та тривалість протиправних дій та бездіяльності відповідачів , глибину та тривалість душевних страждань позивача і вважає, що достатньою компенсацією моральної шкоди буде стягнення із відповідачів на користь позивача солідарно 500 грн.
Судові витрати позивача по справі в розмірі 161 грн. 05 коп. (107 грн. 30 коп. + 53 грн. 75 коп.) слід покласти на відповідачів за виключенням ОСОБА_2, яка є інвалідом 2 групи ( а.с. 65) і відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору.
Враховуючи вказане , колегія суддів прийшла до висновку , що рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди було ухвалене з порушенням норм матеріального права , а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення цього позову . В решті рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, 316,317 ЦПК України , колегія суддів
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 3 липня 2012 року в частині відмови ОСОБА_4 в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 500 грн. для відшкодування моральної шкоди.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 161 грн. 05 коп. судових витрат.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без зміни.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення , проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили .
Головуючий :
Судді: