Справа № 22ц-4590/2006 Головуючий у першій інстанції Васіна Л.А.
Категорія 12 Доповідач Приходченко А.П.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Приходченко А.П. суддів - Стежко В.А., Чубукова О.П. при секретарі - Агаповій В.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2006 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу,
встановила:
Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4., в якому просила визнати недійсними договори купівлі-продажу торгового комплексу площею 25,2 кв.м по АДРЕСА_1 та торгового комплексу площею 21,6 кв.м по АДРЕСА_2 укладених між відповідачам від її імені.
В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що вона є власником зазначених комплексів з 2002 року, у 2003 році для оформленням документів для відводу земельної ділянки 10 вересня 2003 року вона видала довіреність відповідачу ОСОБА_3 та передала йому всі документи на торгові комплекси. У листопаді 2003 року дізналась про те, що ОСОБА_3 24 жовтня 2003 року уклав договори купівлі-продажу торгових комплексів з відповідачкою ОСОБА_5, яка на той час мала прізвище ІНФОРМАЦІЯ_1 і з якою він 14 листопада 2003 року зареєстрував шлюб.
Посилаючись на те, що повноважень на укладення від її імені договорів купівлі-продажу торгових комплексів вона не давала, позивачка просила визнати договори купівлі-продажу недійсними на підставі ст.. 48 ЦК України 1963 року.
Згодом вона доповнила свої вимоги, посилалась на те, що договори укладені внаслідок зловмисної угоди між відповідачами у своїх інтересах, в наслідок чого їй також завдана моральна шкода, яку просила стягнути солідарно з відповідачів у розмірі 5000грн.Вимоги просила задовольнити на підставі ст.ст. 203,215,216,232,238 ЦК України 2003 року.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2006 року визнані недійсними обидва договори купівлі-продажу торгових комплексів та стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 1500 грн. та державне мито у розмірі 220 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове про відмову позивачці у позові, посилаючись на те, що суд помилково дійшов висновку про зловмисність угоди, незаконно задовольнив вимоги про стягнення моральної шкоди, судом порушені правила підсудності, рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи вимоги позивачки в частині визнання недійсними оспорених нею договорів купівлі-продажу, суд виходив з того, що дорученням від 10 вересня 2003 року не передбачалось право на вчинення дій щодо продажу торгових комплексів, на підставі цього доручення між відповідачами була укладена зловмисна угода, при цьому суд керувався ст. 232, ч.З ст.238 ЦК України 2003 року. Частково задовольняючи вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, суд лише зазначив про наявність моральних, страждань та керуючись ст. 1167 ЦК України 2003 року стягнув з відповідачів на користь позивачки 1500 грн.
Колегія суддів вважає, що висновки суду ґрунтуються на неповному зясуванні обставин справи, рішення постановлене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до вимог ч.ч. 1,4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини між сторонами мали місце у 2003 році, а ЦК України 2003 року набрав чинності з 1 січня 2004 року, колегія суддів вважає, що спір підлягає вирішенню за нормами ЦК України 1963 року.
Встановлено, що позивачці ОСОБА_2. відповідно до договорів купівлі-продажу від 10 жовтня 2002 року належали торгові комплекси розташовані у АДРЕСА_2 площею 21,8 кв.м та по АДРЕСА_1 площею 25,2 кв.м.
10 вересня 2003 року вона оформила доручення, яким уповноважила ОСОБА_3. бути її представником у державних, громадських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності при вирішенні питань, що стосуються її як власника торгових комплексів /а.с.16/.
Як у позовній заяві, так і в судових засіданнях позивачка ОСОБА_2. пояснювала, що це доручення видавалось виключно для оформлення документів на відвід земельної ділянки під торговими комплексами і що з відповідачем ОСОБА_3. була домовленість саме на вчинення дій по оформленню документів для відводу земельної ділянки. Ці обставини не оспорювались ні відповідачами в суді першої інстанції, ні їх представником в апеляційному суді.
Але 24 жовтця 2003 року відповідачі ОСОБА_3., діючи на підставі зазначеного доручення, та ОСОБА_5 уклали договори купівлі-продажу належних позивачці торгових комплексів та зареєстрували за ОСОБА_5 /ОСОБА_5/ право власності на ці торгові комплекси в комунальному підприємстві „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" /а.с. 6,7.8,11,14,15/.
Відповідно до ст.62 ЦК України 1963 року угода, укладена однією особою /представником/ від імені другої особи /яку представляють/ в силу повноважень, що грунтуються на довіреності, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.
Згідно зі ст.63 ЦК України 1963 року угода укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_2. не мала наміру відчужувати належні їй торгові комплекси, доручення видавала для інших цілей, зокрема для врегулювання питання щодо користування земельними ділянками, розташованими під торговими комплексами, що підтверджується текстом самого доручення про представництво п інтересів у відповідних установах і не надається право розпорядження її майном та укладення договорів купівлі-пррдажу майна.
В судовому засіданні приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_4. пояснив, що спірні договори купівлі-продажу від 24 жовтня 2003 року були посвідчені ним помилково через завіряння ОСОБА_3 про наявність на це згоди власника торгових комплексів ОСОБА_2. Згодом він направляв запрошення відповідачам про явку для добровільного розірвання цих договорів, але вони не зявилися. Доручення від 10 вересня 2003 року було скасоване позивачкою ОСОБА_2. 31 березня 2004 року/а.с. 16/.
. Оскільки договори купівлі-продажу були укладені ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2. з перевищенням наданих йому дорученням від 10 вересня 2003 року повноваженнями і в подальшому не були схвалені позивачкою ОСОБА_2, колегія приходить до висновку про невідповідність цих договорів купівлі-продажу вимогам закону і вони є такими, що ' підлягають визнанню недійсними відповідно до вимог ст.48 ЦК України 1963 року.
Встановлено, що за відповідачкою ОСОБА_1 право власності на спірні торгові комплекси оформлено лише документально, із володіння та розпорядження позивачки вони не вибували, кошти позивачці від вчинених угод не передавались. Отже, колегія не входить в обговорення питання щодо повернення сторін в первісний стан відповідно до. вимог ч.2 ст.48 ЦК України 1963 року.
Колегія суддів не вбачає підстав стверджувати, що угода є зловмисною, оскільки згідно ст.57 ЦК'України 1963 року зловмисною є угода вчинена представником однієї сторони з другою стороною, а відповідач ОСОБА_3 не був наділений представницькими повноваженнями для укладення договорів купівлі-продажу торгових комплексів.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, то діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалась компенсація моральної шкоди по договірним відносинам, тому у задоволенні вимог ОСОБА_2. у цій частині слід відмовити.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню сплачене позивачкою державне мито у розмірі 220 грн. у рівних частинах з кожного. Враховуючи те, що позивачкою не було сплачене державне мито за вимоги про стягнення моральної шкоди, з неї підлягає стягненню у дохід держави мито у розмірі 8 грн.50 коп.
Посилання відповідачки в апеляційній скарзі, а представника відповідачів у судовому засіданні на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2006 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на спірні торгові комплекси, не може бути прийняте до уваги, оскільки зазначена справа стосується інших правовідносин, що склались між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з приводу попереднього договору купівлі-продажу спірних торгових комплексів.
Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія судді»
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2006 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2003 року торгового комплексу площею 21,8 кв.м розташованого за адресою АДРЕСА_2 укладений між ОСОБА_3, діючим за дорученням від імені ОСОБА_2, посвідченим 10 вересня 2003 року за р.НОМЕР_2, та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 у'реєстрі за НОМЕР_1.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2003 року торгового комплексу площею 25,2 кв.М, розташованого за адресою м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3, діючим за дорученням від імені ОСОБА_2, посвідченим 10 вересяня 2003 року за НОМЕР_2, та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_4 у реєстрі за НОМЕР_3.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частинах на користь ОСОБА_2 сплачене державне мито в сумі 220 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 8 грн.50 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.