Справа № 2/2214/52/2012
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2012 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати з цивільних справ
апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого судді Шершуна В.В.
суддів Баса О.Г., Гринчука Р.С.
при секретарі: Лапко Ю.В.
з участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,
ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 травня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спільно нажитого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
13 липня 2011 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спільно нажитого майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ. Посилається на те, що 19.11.1988 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб, а 11.02. 1998 року цей шлюб розірвали. ОСОБА_3 виїхав на заробітки до Німеччини, де перебував до 2004 року, а вона з двома дітьми залишилась в Україні. Відповідач декілька разів провідував її з дітьми, а вона декілька разів їздила до нього в Німеччину. У вересні 2004 року він повернувся з Німеччини в сім'ю і став проживати з нею та дітьми у квартирі АДРЕСА_1. Вона займалась підприємницькою діяльністю, але у зв'язку з переходом на державну службу в управління праці 27.01.2004 року припинила таку діяльність.
У грудні 2002 року ОСОБА_4 їй було подаровано частину житлового будинку АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0.490 кв.м., на якій розташований будинок. Отримавши у встановленому порядку дозвіл на будівництво на цій земельній ділянці магазину та кафе-бару, у 2003 році вона спорудила фундамент під магазин, а у 2005 році був виготовлений робочий проект магазину змішаної торгівлі. У зв'язку з переходом на державну службу, у січні 2004 року уклала із ОСОБА_3 договір оренди належної їй земельної ділянки, на якій вже був споруджений фундамент. Тоді ж за дорученням ОСОБА_3.(на той час ОСОБА_3. прізвище було змінено на ОСОБА_3) зареєструвала його приватним підприємцем. Перебуваючи у фактичному шлюбі, а згодом у зареєстрованому повторно шлюбі вони з відповідачем за спільні кошти та своєю працею побудували приміщення торгівельного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1». У 2006 році у його приміщенні були відкриті аптека та універмаг. 12.02.2007 року вони з відповідачем повторно
________________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції -Тончук Р.І. Провадження № 22ц/2290/1489/12
Доповідач - Шершун В.В. Категорія № 5, 67
зареєстрували шлюб. Звільнившись з державної служби, вона у травні 2007 року зареєструвалась підприємцем, отримала у центрі зайнятості населення державну допомогу на розвиток підприємницької діяльності в сумі 10552 грн., за які придбала 2 кондиціонери в кафе. Вона сама закінчувала будівництво кафе-бару, а відповідач займався аптекою та універмагом. У будівництво приміщення магазину були вкладені кошти , отримані за відчуження земельної ділянки по АДРЕСА_5, 2-кімнатної квартири АДРЕСА_2, 3-кімнатної квартири АДРЕСА_3, власні заощадження, кредитні кошти, отримані в установах банку, позичені у сестри ОСОБА_7 5000 доларів США, 10000 грн., позичених у ОСОБА_8
У серпні 2007 року між нею та відповідачем виникли неприязні стосунки і він вигнав її з приміщення кафе-бару та позбавив права власності на об'єкт спільної сумісної власності подружжя. 2.10.2007 року вони розірвали шлюб. Добровільно поділити приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1»не змогли.
Позивачка просила встановити факт, що вона та відповідачем з вересня 2004 року по 6.08.2007 року проживали однією сім'єю, перебуваючи у фактичному шлюбі, визнати приміщення торгівельного комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташований по АДРЕСА_4, спільною сумісною власністю подружжя та виділити на її користь приміщення кафе-бару, що складається з кладової площею 4.4 кв.м., роздягальні площею 8.5 кв.м., вбиральні площею 1.4 кв.м., кухні площею 48 кв.м., котельні площею 8.9 кв.м., торгової зали площею 51.4 кв.м., торгової зали площею 52.2 кв.м., гаража площею 24.4 кв.м. загальною вартістю 1553364 грн., що становить 35/100 приміщення торгівельного комплексу. До цієї частини будівлі виділити частину земельної ділянки площею 0.0155 га.
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 травня 2012 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Він просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення яким повністю задовільнити позовні вимоги ОСОБА_1. При цьому, апелянт посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув питання про поновлення позивачці строку звернення до суду, який на його думку пропущений з поважних причин -розгляду судом позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну будівлю з інших підстав, ніж заявлених у даній справі.
Апелянт також стверджує, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах і в порядку ст. 74 СК України все майно набуте ними за цей час належить їм на праві спільної сумісної власності.
В зв'язку з цим на думку апелянта, виходячи з норм ст. 60 СК України його довірителька не повинна доводити своє право на частину спірного майна, оскільки існує презумція права власності подружжя.
Разом з тим, апелянт вважає доведеним факт проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах з 2004 року по 06 серпня 2007 року посилаючись при цьому на показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а також на довідку голови будинкового комітету. Даним доказам, на думку апелянта суд не дав належної оцінки.
Не враховано судом передача ОСОБА_3 ОСОБА_1 доручення на представлення його інтересів, фотокартки із сімейного архіву, не враховано і позиція колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по іншій цивільній справі, де судді прямо вказують, що сторони перебували у фактичних шлюбних стосунках, а також той факт, що в цей період ОСОБА_1 заставила в іпотеку своє майно в забезпечення кредиту ОСОБА_3 Крім цього, в цей період сторони не перебували в інших шлюбних стосунках.
Безпідставно не взято до уваги суду першої інстанції і докази про отримання ОСОБА_1 коштів які, як вона стверджує вкладала в будівництво, а також документи про придбання нею матеріальних цінностей , які були призначені для декору та обладнання кафе-бару.
Факт укладення між сторонами договору оренди не впливає на зміст правовідносин між ними, оскільки стосуються лише земельної ділянки. Порушенням процесуального законодавства вважає апелянт і відмову суду в залучені до участі в справі в якості третьої особи без самостійних вимог АК ПІБ „Промінвестбанк".
Колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 19 листопада 1988 року зареєстрували шлюб, який розірвали 11 лютого 1998 року. 12 лютого 2007 року вони повторно зареєстрували шлюб, а 2 жовтня 2007 року його розірвали. Зазначене стверджується свідоцтвом про розірвання першого шлюбу, свідоцтвом про розірвання повторного шлюбу (а.с. 7,8), поясненнями сторін.
На підставі договору дарування від 1.01.2004 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.05.2003 року ОСОБА_1 . є власником земельної ділянки площею 0.049 га., що розташована по АДРЕСА_4 (а.с. 9 ). Згідно договору оренди від 1.01.2004 року вказану земельну ділянку позивачка передала в оренду відповідачу на строк до 1.01.2014 року для здійснення ним комерційної діяльності. Підпунктами 2.2.2.1 та 2.2.2. цього договору передбачено право орендаря самостійно визначати напрямок своєї господарської діяльності та за згодою міськвиконкому споруджувати будівлі і споруди, (а.с. 173 ). На цій земельній ділянці у 2006 році ОСОБА_3 було побудовано магазин змішаної торгівлі та кафе-бар площею 625.3 кв.м.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про оренду землі»орендар має право зводити на орендованій земельній ділянці будівлі і споруди за письмовою згодою орендодавця з дотриманням установленого законом порядку. В матеріалах справи наявні докази про отримання ОСОБА_3 відповідних дозволів на проведення будівництва магазину та кафе-бару по АДРЕСА_4, зокрема дозвіл на виконання будівельних робіт від 12.08.2005 року, виданий інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, затверджений виконкомом Шепетівської міської ради 19.10.2006 року( а.с. 192-201). 27.10.2006 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на збудоване нерухоме майно (а.с. 83,204). Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 травня 2011 року, що набрало законної сили, встановлено, що будівництво магазину та кафе-бару ОСОБА_3 здійснено на законних підставах і позивачці відмовлено в позові до нього, Шепетівського міськвиконкому, Шепетівської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції, Хмельницької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру»про визнання недійсними дозволу на проведення будівельних робіт, рішення міськвиконкому, свідоцтва про право власності на магазин змішаної торгівлі та кафе-бар, що видане відповідачу, скасування запису в Реєстрі прав власності, визнання споруд об'єктом самочинного будівництва, визнання її забудовником, визнання за нею права власності на магазин змішаної торгівлі та кафе-бар(а.с.143-147). При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно врахував і акцентував у своєму рішенні, що пред'являючи такий позов, ОСОБА_1 у позовній заяві вказувала, що відповідач орендуючи у неї земельну ділянку, без її відома та дозволу самочинно здійснив будівництво кафе-бару та магазину, тобто стверджувала, що будівництво здійснив саме він.
Відповідно до ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім»ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Суд прийшов до правильного висновку про те, що позивачкою не надано і в судовому засіданні не добуто достовірних доказів щодо перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах та проживання однією сім'єю в період з вересня 2004 року по 6 серпня 2007 року. Допитані у судовому свідки стверджуючи такий факт, посилались лише на те, що бачили відповідача у квартирі позивачки, але такий факт не є достатнім доказом спільного проживання сторін однією сім'єю. З пояснень відповідача вбачається, що він постійно приходив до дітей, які проживали з позивачкою, мав з нею комерційні стосунки, однак, вони не були направлені на створення спільної сумісної власності, вони не мали спільного бюджету. Жоден із свідків не ствердив факту наявності у сторін спільного бюджету, вкладення спільних коштів у будівництво, вони не вказали у якій саме квартирі проживали сторони. З їх пояснень вбачається, що їм відомо про це лише зі слів ОСОБА_1, а тому такі пояснення не можуть бути прийняті судом як доказ. Не є належним доказом і довідка голови будинкового комітету від 4.11.2011 року про те, що сторони проживали однією сім'єю, оскільки в ній не зазначено, на яких підставах ґрунтується таке твердження. Факт реєстрації відповідача у квартирі позивачки у 2005 році також не є достатнім доказом проживання однією сім'єю. Як пояснив відповідач, він зареєструвався у цьому будинку ще до розірвання першого шлюбу, а перереєстрований у 2005 році у зв'язку із зміною паспорта, без згоди і відома позивачки, оскільки йому ніде було зареєструватись. Суду не надано документів про те, що реєстрацію здійснено за згодою позивачки і вона зареєструвала відповідача як члена сім'ї.
Крім того, суд правильно вказав, що в даному випадку навіть при доведеності факту проживання однією сім'єю відсутні підстави визнавати торгівельний комплекс спільною сумісною власністю подружжя, оскільки між сторонами укладено договір оренди, яким визначено їх права та обов'язки щодо користування земельною ділянкою та побудованого на ній торгівельного комплексу.
Доводи позивачки щодо вкладення у будівництво торгівельного комплексу виручених нею коштів від продажу квартир, земельної ділянки, позичених у сестри та ОСОБА_8 грошей, власних заощаджень також не стверджуються належними доказами.
Разом з тим доводи відповідача щодо будівництва торгівельного комплексу за власні кошти стверджуються кредитним договором від 30.09.2005 року про отримання ним на споживчі цілі кредиту в установах банків в сумі 12000 доларів США (а.с. 22) ,230000 грн.(а.с. 24), 120000 грн. (а.с. 27), 55500 доларів США (а.с. 33), взяття у борг у сестри коштів у сумі, що стверджується рішенням Славутського міськрайонного суду від 1.07.2011 року , яке вступило в законну силу, ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 24.11.2011 року про залишення цього рішення без змін (а.с. 206). Факт укладення з позивачкою договору поруки на забезпечення виконання відповідачем договірних зобов'язань за кредитними договорами також не є свідченням проживання сторін однією сім'єю та будівництва спірного нерухомого майна за спільні кошти, оскільки поручителем може виступати будь-яка особа. Іпотечний договір від 26.05.2006 року, згідно якого позивачкою було передано в іпотеку належну їй земельну ділянку площею 0.0490 га та майнові права на недобудовану будівлю по АДРЕСА_4, було змінено і з нього було виключено такий предмет іпотеки як майнові права позивачки на недобудовану будівлю с. 185). Договір іпотеки був укладений із ОСОБА_3 ,згідно якого він передав в іпотеку вже закінчену будівлю(а.с. 186). Наявні у матеріалах справи копії накладних, згідно яких ОСОБА_1 були відпущені різні товари, в основному посуд, як вона стверджує для кафе-бару, не є свідченням вкладення нею коштів у будівництво магазину та кафе-бару, оскільки накладні датовані 2007 роком, а будівництво закінчено у 2006 році. Крім того, придбання таких речей не є підставою для визнання факту вкладення коштів у будівництво.
При таких обставинах суд прийшов до правильного висновку про те, що відсутні підстави для визнання факту проживання сторін однією сім'єю в період з вересня 2004 року по 6 серпня 2007 року, визнання приміщень магазину та кафе-бару спільною сумісною власністю сторін та визнання за позивачкою права власності на приміщення кафе-бару. Також відсутні підстави для виділення ОСОБА_1 частини земельної ділянки площею 197,2 кв.м., оскільки вона є власником всієї земельної ділянки відповідно до виданого їй Державного акту і земельна ділянка відповідно до договору оренди передана в оренду відповідачу до 1.01.2014 року.
У зв'язку з відмовою позивачці в позові, суд прийшов до правильного рішення про те, що питання щодо пропуску та поновлення строку звернення до суду не підлягає обговоренню, а тому в цій частині посилання апелянта безпідставні.
Таким чином, системний аналіз наведених доказів свідчить про те, що позивачкою відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не доведено, що вона з відповідачем перебувала в усталених відносинах, що притаманно подружжю і проживання разом однією сім'єю без шлюбу в період протягом якого придбане майно.
В зв'язку з цим колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про необхідність застосування до даного спору норм ст. ст. 60 і 74 ЦПК України.
Доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, нормам процессуального права і підстав для його скасування в межах доводів скарги та заявлених вимог не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 04 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду
Хмельницької області В.В. Шершун