Справа № 2-а-63/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» травня 2008 року                           18 год. 24 хв.                                                    м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Чалого І.С. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:                                           

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ОСОБА_1- звернувшись до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до  Державної податкової адміністрації в Рівненській області просить визнати дії відповідача щодо відмови у виплаті заробітної плати за роботу в надурочний час, святкові, неробочі та вихідні дні неправомірними, зобов'язати здійснити перерахунок додаткової заробітної плати за період 1998 року по 2005 рік за роботу в надурочний час, святкові, неробочі і вихідні дні та здійснити її виплату з врахуванням індексації.

В судовому засіданні позивач та його представник повністю підтримали позовні вимоги в обґрунтування яких зазначили, що облік робіт в надурочний час, святкові, неробочі, вихідні та нічні години та їх оплата, адміністрацією ДПА в Рівненській області не проводилася. Заробітна плата виплачувалася на підставі сфальсифікованих табелів, складених в режимі щоденного восьмигодинного робочого часу, що давало можливість приховувати реальний облік робочого часу. На думку позивача, норми КЗпП України відповідно до ст.22 Закону України «Про міліцію» та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», щодо тривалості робочого часу, та оплати праці в надурочний час, у вихідні та святкові дні, повністю поширюються на працівників податкової міліції.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив суду, що Порядок, установлений КЗпП для розгляду індивідуальних трудових спорів, і норми законодавства про працю, що регулюють трудові відносини, до правовідносин по проходженню служби в податковій міліції не застосовуються. Наполягає, на відмові у задоволенні адміністративного позову з підстав пропущення строку звернення позивачем до адміністративного суду.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд врахував таке.

Під час проходження служби в Управлінні податкової міліції ДПА в Рівненській області, наказом голови ДПА № 29-0 від 04.05.1998 р. позивача було призначено помічником чергової частини, обов'язки якого він виконував на протязі І року, 5 місяців, 12 днів. Наказом № 44-0 від 20.10.2000 р. позивача знову було переведено та призначено помічником чергового чергової частини міжрайонного відділу податкової міліції ДПІ у м. Рівне, а наказом № 51-0 від 14.07.2004 р., він був призначений помічником оперуповноваженого комендантського відділення МГВПМ ДПІ у м. Рівне з виконанням обов'язків помічника чергового. Вказані обов'язки позивач виконував до 14 листопада 2005 року, на протязі 4 років, 11 місяців, днів.

Посилання позивача на застосування до спірних правовідносин норм законодавства про працю є необґрунтованим з огляду на наступне:

Правовідносини які виникли між відповідачем та ОСОБА_1. регулюються не КЗпП, а Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 липня 1991 р. № 114 ( надалі - Положення ) дія якого поширюється і на працівників податкової міліції. Порядок, установлений КЗпП для розгляду індивідуальних трудових спорів і норми законодавства про працю, що регулюють трудові відносини, до правовідносин по проходженню служби в податковій міліції не застосовуються. Останні регулюються відповідним Дисциплінарним статутом, Положенням, іншими актами законодавства про ці органи. Також на необхідність застосування спеціального законодавства для врегулювання відносин та вирішення спорів, що склалися з працівниками податкової міліції, вказує наявна судова практика, а саме ухвала Верховного Суду України від 4 жовтня 2000 року. Крім того, постанова пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 вказує, що законодавство про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Розділом 5 Закону України «Про державну податкову службу України»( далі - Закон) передбачено поширення частини норм Закону України «Про міліцію» на працівників податкової міліції, а саме ст. 26 Закону вказує на поширення статей 20 - 23 Закону України «Про міліцію» також і на працівників податкової міліції. Ст. 22 Закону України «Про міліцію» зазначає, що для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень, у необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться у відповідності до спеціального законодавства. Оплата праці працівників податкової служби, в тому числі і податкової міліції регулюється постановою Кабінету міністрів України від 31.12.1996 року  1592 «Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби», згідно якої позивачу виплачувалась спеціальна надбавка за особливі умови праці у розмірі 50% від окладу. Дана надбавка виплачується за роботу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні.

Крім того,ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивачем не було надано суду доказів поважності причин пропущення звернення до адміністративного суду. У період 1998-2005 років дії Державної податкової адміністрації у Рівненській області позивачем не оскаржувались. Таким чином ОСОБА_1 пропустив строк звернення до адміністративного суду.

ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови,  якщо на цьому наполягає одна із сторін.   

З врахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.   В задоволенні позову відмовити повністю.

2.   Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

3.   Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі  складення постанови в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. 

Суддя                                                                                                                      І.С.Чалий