АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

МСП-03068, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А

Справа №22-ц/2690/10815/2012

Головуючий у 1 інстанції - Бортницька В.В.

Доповідач - Українець Л.Д.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

11 липня 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

В складі : головуючого - Українець Л.Д.

суддів - Шебуєвої В.А.

- Оніщука М.І.

при секретарі - Дем'янчук Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2012 року в справі за позовом Першого заступника прокурора Печерського району м. Києві в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним

в с т а н о в и л а :

У березні 2012 року Перший заступник прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом про визнання недійсним договору довічного утримання від 18 серпня 2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом П»ятої київської державної нотаріальної контори Войстрік О.В.

З усіма змінами просив визнати договір довічного утримання недійсним, як такий, що укладений внаслідок помилки, оскільки ОСОБА_4 не мала наміру підписувати договір довічного утримання, що підписувала не бачила, з ОСОБА_2 вона особисто не знайома, грошей в розмірі 40000 грн. не отримувала.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2012 року позов задоволено.

Договір довічного утримання укладений 18.08.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і посвідчений державним нотаріусом П»ятої київської державної нотаріальної контори Войстрик О.В., зареєстрований у реєстрі за № 7-1109 визнано недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Посилається на те, що рішення суду, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, ґрунтується на припущення.

Зазначає, що договір було укладено з дотриманням чинного законодавства, всі умови договору довічного утримання дотримуються.

Позивачу було роз»яснено нотаріусом природу, умови та наслідки укладання оспорюваного договору та вона надала згоду на укладання такого правочину, засвідчивши своїм підписом повне розуміння своїх дій.

Суд не обґрунтовано поставив під сумнів отримання ОСОБА_4 40000 грн., оскільки про це свідчить нотаріально посвідчений договір та розписка.

Судом не застосовано двосторонню реституцію, що є обов»язковим при визнанні договорів недійсними. Оскільки за договором ОСОБА_4 отримала 40000 грн., оплата щомісячної допомоги та комунальних послуг за 9 місяців дії договору склала близько 10000 грн. Таким чином, у разі визнання договору недійсним ОСОБА_4 повинна була виплатити їй суму близько 50 000 грн.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції підставно виходив з того, що договір довічного утримання був укладений під впливом помилки.

Судом встановлено, що 18.08.2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання у відповідності до умов якого, ОСОБА_2 зобов»язувалася прийняти на себе обов»язок довічного утримання ОСОБА_4, надавши їй право довічного мешкання в АДРЕСА_1, яка відповідно до умов договору відчуджується (а.с.6-8).

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

У силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи та пояснень позивача в суді першої інстанції вбачається, що наміру укладати договір довічного утримання у неї ніколи не було. До неї приходили якісь люди і просили підписати документи, пояснюючи це тим, що вони з соціальної служби і вказані документи стосуються надання їй допомоги, тому вона їх підписала.

Суд першої інстанції вірно враховував, що позивач укладала зазначений договір у похилому віці (на момент укладення договору їй було 86 років ), вона тяжко хвора, іншого житла немає, членів сім'ї та близьких родичів немає, тому невірно сприйняла обставини, які мали істотне значення

Факт помилки у правовій природі правочину та пояснення позивача підтверджуються дослідженим в судовому засіданні «Паспортом до договору довічного утримання», який дійсно написаний позивачем проте під диктовку працівників Центру допомоги та соціального захисту пенсіонерів про надання ОСОБА_2 їй допомоги у приготуванні їжі, купівлі продуктів (а.с. 30-35).

Не відповідають матеріалам справи посилання відповідача на те, що всі умови договору довічного утримання дотримуються, оскільки в суді першої інстанції вона ж зазначала, що ніякої допомоги позивачу не надавала, крім передбаченої в договорі, до і після укладення договору з нею не зустрічалася.

Колегії суддів не погоджується з посиланням ОСОБА_2 на те, що суд безпідставно поставив під сумнів отримання ОСОБА_4 40000 грн., та не застосував двохсторонню реституцію виходячи з наступного.

Враховуючи покази сторін про неправдивість відомостей, викладений в «Паспорті до договору довічного утримання», суд підставно поставив під сумнів отримання позивачем 40 000 гривень, про що нею написана розписка, яка є в «Паспорті» ( а.с.34).

Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що не маючи наміру взагалі відчужувати квартиру, а намагаючись отримати соціальну допомогу, не знаючи правових наслідків та юридичної природи договору довічного утримання, позивач не мала можливості правильно розуміти наслідки правочину у вигляді позбавлення права власності, тому вона істотно помилялась щодо природи правочину, тобто суттєвих обставин договору, та це вплинуло на її волевиявлення.

Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність, або можливість використання за цільовим призначенням.

Як роз»яснено в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не заслуговують на увагу колегії суддів посилання ОСОБА_2 на те, що договір було укладено з дотриманням чинного законодавства, позивачу було роз»яснено нотаріусом природу, умови та наслідки укладання оспорюваного договору та вона надала згоду на укладання такого правочину, засвідчивши своїм підписом повне розуміння своїх дій виходячи з наступного.

Дії державного нотаріуса по формальному роз'ясненню обставин і наслідків укладення договору довічного утримання не підтверджують розуміння ОСОБА_4 на час вчинення оспорюваного правочину його наслідків та правової природи, враховуючи дані про її вік, соціальний статус, фізичний стан.

Оцінивши в сукупності досліджені докази, суд першої інстанції підставно дійшов висновку, що позивачем доведено наявність помилки в правовій природі документів, що були нею підписані, сприйняття їх як необхідних для отримання державної соціальної допомоги, а не направлених на укладення договору.

У силу ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю.

В силу ст. 11 ЦК України, суд розглянув позов у межах заявлених прокурором вимог, дав оцінку доказам, що стосується підписання ОСОБА_4 розписки про отримання 40 000 грн.

З пояснень ОСОБА_4 встановлено, що вона підписувала лише документи працівникам соціальної служби, грошових коштів не отримувала.

В своїх поясненнях ОСОБА_2зазначила, що безпосередньо умов договору детально не вивчала, при ній нотаріус ні їй, ні ОСОБА_4 всі суттєві умови договору не повідомляв, дав прочитати ОСОБА_4 лише екземпляр договору.

Крім того, ОСОБА_2 повідомила суду, що усіма питаннями щодо укладення договору займався її вітчим. Вона бачила ОСОБА_4 один раз при підписанні договору, нещодавно закінчила вищий начальний заклад, отримує заробітну плату в розмірі близько 2 500 грн. на місяць.

При цьому, має ще близько 4 осіб на утриманні на підставі договорів довічного утримання та загальний розмір її зобов»язань за цими договорами становить 3 200 грн. без врахування плати за комунальні послуги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо правої природи розписки ОСОБА_4 про отримання нею 40 000 грн. від ОСОБА_2 до підписання договору довічного утримання.

Допитана в якості свідка державний нотаріус Войстрік О.В. повідомила, що грошові кошти при ній не передавалися ОСОБА_4, ознайомлення ОСОБА_4 з умовами договору проводились шляхом надання їй примірника договору для того, щоб остання прочитала. Про наявність будь-якого паспорту до договору їй не відомо. Також вона повідомила, що під час вчинення правочину були присутні сторонні особи, а саме працівники якогось товариства, яке займається допомогою пристарілим.

З наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки договір довічного утримання був укладений під впливом помилки, що має істотне значення і в тому числі щодо підписання розписки про отримання 40 000 грн., тому відсутні підстави про стягнення зазначеної суми з позивача на користь відповідача.

Таким чином встановлено, що суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: