АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

03680, м. Київ вул. Солом'янська, 2-а

Справа №22-ц/2690/9392/11 Головуючий в 1 інстанції - Пономаренко Н.В.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Кабанченко О.А., Іванченка М.М.

при секретарі Мившук В.М.

за участю:

відповідача ОСОБА_2

представника прокуратури ОСОБА_3

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Прокурора Шевченківського району м. Києва на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення боргу, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_6 правонаступником якого є його дочка ОСОБА_7 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останнього суми боргу за договорами позики.

24.03.2008 року судом було залучено в якості співвідповідача ОСОБА_5 Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму боргу по договору позики від 16.08.2001 року: 28657,00 доларів США - та 3% річних за весь час прострочення сплати вказаної суми - 8597,00 доларів США, а також по договору позики від 29.09.2003 року: суму боргу - 35535,00 доларів США та 3% річних за весь час прострочення сплати вказаної суми - 7462,00 доларів США. З ОСОБА_5 просив стягнути суму боргу по договору позики від 1.11.2000 року - 21300,00 доларів США та 3% річних за весь час прострочення сплати вказаної суми - 6390,00 доларів США.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30.06.2011 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 суму боргу в розмірі 30033,11 доларів США.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700,00 грн., витрати по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням, Прокурор Шевченківського району м. Києва подав апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_2, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

В скарзі посилався на те, що суд не вірно застосував норми матеріального права, а саме не застосував ЦК Української РСР та не відмовив у позові на підставі того, що закінчились строки позовної давності. Суд безпідставно, за своєю ініціативою, за відсутності відповідного клопотання позивача, поновив строки, позовної давності, при цьому, належним чином не обґрунтував свою позицію та вийшов за рамки наданих йому повноважень. Також зазначив, що дане рішення суду прямо суперечить ст. 75 ЦК Української РСР оскільки у вказаній статті зазначено, що позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 374 ЦК УРСР 1963 р. за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Відповідно до ст. 71 зазначеного Кодексу загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільний відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2004 року, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Задовольняючи частково позов про стягнення суми боргу, суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини:

Позивачем по справі було доведено, що відповідач ОСОБА_2 на підставі договору позики від 29.09.2003р. (оригінал був оглянутий в судовому засіданні) взяв в борг у ОСОБА_6 гроші в сумі 35535,00 доларів США та зобов'язався повернути вказані кошти до 16.10.2003 року, зазначивши, що вказаний договір одночасно являється розпискою про отримання коштів.

Так, як 07.07.2007 року та 15.09.2007 року, згідно розписок ОСОБА_6, ОСОБА_2 частинами повернув борг в сумі 8345,00 доларів США, 1000,00 доларів США та 1800,00 доларів США, не виконаними залишились зобов'язання на суму 24390,00 доларів США.

Судом також було встановлено, що сума 3 % річних з простроченої суми 24390,00 доларів США становить - 5643,11 доларів США за весь час прострочення.

Подана прокурором апеляційна скарга не містить будь-яких доводів з приводу не вірного визначення судом сум, що були стягнуті судом.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Доводи апеляційної скарги прокурора з приводу пропуску позивачем строку позовної давності, та не застосування судом ст. 75 ЦК УРСР, не приймаються апеляційним судом з огляду на наступне.

Відповідно до п.6 перехідних положень ЦК України (2004) року, правила Цивільного Кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Так, як трирічний строк звернення до суду з позовом про стягнення боргу не сплив до набрання чинності ЦК України, відповідно правила цього Кодексу про позовну давність підлягають застосуванню.

Так відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається і це було встановлено судом першої інстанції, що позивач звернувшись до суду з позовом в жовтні 2007 року пропустив строки звернення до суду проте відповідач ОСОБА_2 не подавав до суду заяву про застосування строку позовної давності, а відтак, відсутні підстави для відмови в задоволенні позову через пропуск позивачем строків звернення до суду.

Інших доводів апеляційна скарга прокуратури не містить.

З огляду на викладене відсутні підстави для задоволення скарги прокурора та відмови в задоволенні позову через пропуск строку позовної давності.

Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Прокурора Шевченківського району м. Києва - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: