Справа № 22-ц/2690/7558/12

Головуючий у 1 інстанції: Мазур І.В.

Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Білич І.М., Кулікової С.В.

при секретарі Кононенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2012р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Святошинського відділення Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору страхування, відшкодування моральної шкоди,

встановила:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача прострочену виплату грошового зобов'язання у сумі 14 549,87грн., витрати на юридичну допомогу у сумі 14865грн., моральну шкоду у сумі 10 000грн., судові витрати за розгляд справи Верховним Судом України у сумі 190грн. та судові витрати по даній справі у сумі 914грн. 15коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 26 червня 2006р. уклав з відповідачем договір добровільного страхування транспортного засобу. 26 квітня 2007р. сталася ДТП, у результаті якої був пошкоджений застрахований автомобіль на 19687,19грн., однак відповідач погодився виплатити тільки 6 044,81грн. Рішенням суду його позов було задоволено, однак рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2009р. рішення суду було скасовано і у позові було відмовлено. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22 червня 2011р. рішення Апеляційного суду м. Києва було скасовано і залишено в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 січня 2009р.

Позивач зазначав, що пунктом 2.9.4.3. договору добровільного страхування транспортного засобу передбачено сплату пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день затримки, тому за 48 місяців і з врахуванням індексу інфляції відповідач повинен йому виплатити зазначену суму.

Також позивач вважав, що відповідач повинен відшкодувати його витрати на юридичну допомогу, як по даній справі, так і по передній, оскільки він був вимушений звернутися за юридичною допомогою саме з вини відповідача.

Позивач стверджує, що діями відповідача йому завдана моральна шкода, так як керівники відповідача не виконали умови договору, не реагували на його листи та звернення, чим принижували його честь та гідність, змусили душевно страждати та витрачати багато часу для поновлення своїх порушених прав.

Рішенням суду від 15 березня 2012р. у позові відмовлено.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.

- 2 -

В апеляційній скарзі зазначає, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, так як тільки після ухвали Верховного Суду України від 22 червня 2011р. позивач мав можливість звернутися до суду з даним позовом, тому суд помилково зазначив про порушення позивачем строків позовної давності. Також апелянт вважає, що суд безпідставно відмовив у стягненні інфляційних витрат, так як це право передбачено ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників апелянта, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строки звернення до суду із позовними вимогами про стягнення пені за невиконання договору страхування, а позовні вимоги про стягнення інфляційних сум та моральної шкоди походять від позовних вимог щодо стягнення пені.

Однак, повністю погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони прийняті з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.

З матеріалів справи вбачається, що договір добровільного страхування транспортного засобу був укладений 26 червня 2006р. між позивачем та Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (с.с.8-13).

Дана страхова компанія була відповідачем і за позовом ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, рішення по якому було прийнято Святошинським районним судом м. Києва 14 січня 2009р., а ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22 червня 2011р. дане рішення залишено без змін (с.с.23-24) і саме на підставі цього рішення суду заявлений даний позов.

Однак, по даному позову позивач зазначив відповідачем Святошинське відділення Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта".

Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 11 січня 2006р. Святошинське відділення ВАТ НАСК "Оранта" не є юридичною особою (с.с.52).

Представником НАСК "Оранта" 12 вересня 2011р. заявлялося суду клопотання про заміну неналежного відповідача на належного і повідомлялося про те, що визначений позивачем відповідач не має статусу юридичної особи, однак суд вказаного клопотання не вирішив, а також не звернув увагу на документи, надані представником відповідача, і вирішив спір із неналежним відповідачем.

Діючим процесуальним законодавством апеляційній суд не наділений повноваженнями вирішувати питання про заміну неналежного відповідача у процесі на належного.

Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки позивачем позов заявлено до підприємства, яке не є юридичною особою і не може виступати відповідачем по справі, суд першої інстанції вказані процесуальні порушення не усунув, а апеляційний суд позбавлений такої можливості, колегія суддів вважає необхідним рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених до даного відповідача.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що дане рішення не позбавляє можливості позивача звернутися з аналогічним позовом до належного відповідача.

Керуючись ст.ст.303, 307,309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

- 3 -

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2012р. скасувати та постановити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до Святошинського відділення Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору страхування, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді