АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/2690/1406/2012
Головуючий у 1 інстанції: Горбань Н.І.
Доповідач: Шкоріна О.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 червня 2012 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,
суддів: Стрижеуса А.М., Поліщук Н.В.,
при секретарі: Василевському Я.П.
за участю: представника позивача та третьої особи - ОСОБА_1
представника відповідача - Остащенко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсними, виключення майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про заборону відчуження рухомого майна та зобов'язання прийняти залишок коштів у сумі 90938,83 гривень, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2010 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсними, виключення майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про заборону відчуження рухомого майна та зобов'язання прийняти залишок коштів у сумі 90938,83 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що при підписанні кредитного договору відповідачем були порушені законні права позивача, оскільки кредитний договір № СL - 004/381/2008, укладений між сторонами 8 жовтня 2008 року не відповідає законодавству України, інтересам та волі позивача. Зобов'язання передбачені договором, ставлять в нерівні умови сторони. Викладені в кредитному договорі положення щодо іноземної валюти договору та валюти виконання зобов'язання за договором є несправедливими, порушують її права та прямо суперечать нормам Цивільного законодавства.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2011 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. При ухваленні рішення, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, що виникли між сторонами на стадії виконання договору Законом України «Про захист прав споживачів» не регулюються, при укладенні ж кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, не заперечувала проти них, отримавши кредит в обумовленій договором сумі.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті позовних вимог.
Зазначила, що рішення є необґрунтованим, таким що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що судом не повно були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, не досліджено докази по справі та не оцінені судом у їх сукупності та взаємозв'язку, не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню.
Так судом, не прийнято до уваги та не надано належної оцінки тому, що положення Кредитного договору є несправедливими, такими, що суперечать діючому законодавству України, оскільки виражені в іноземній валюті, доларах США, що суперечить нормам чинного законодавства. Даний договір порушує права споживача, оскільки такий порушує принцип рівності сторін договору. Також умови договору встановлюють неправомірне обмеження конкуренції, зокрема, таким положенням є те, що споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, тобто банк позбавив позичальника права вільно обирати страхову компанію на весь період дії кредитного договору та вимагає від споживача страхуватися у нав'язаній страховій компанії.
Крім того, умовою, яка міститься в п. 2.2.4 щодо права банку збирати, зберігати, використовувати, поширювати та передавати до бюро кредитних історій інформацію, що складає кредитну історію позичальника в об'ємі визначеному чинним законодавством України, а також на доступ до кредитної історії позичальника, банк намагається відмінити право позичальника, надане Законом, щодо захисту персональної інформації клієнта та заявляє про розкриття банківської таємниці у власних комерційних інтересах, що суперечить вимогам ст. 61 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Закону України « Про захист прав споживачів».
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 8 жовтня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3, було укладено кредитний договір № СL-004/381/2008. За умовами якого, позивачу надано споживчий кредит в розмірі 18572 доларів 65 центів США, з кінцевим строком повернення 8 жовтня 2015 року, зі сплатою 12,99% річних, що отримані позивачем відповідно до квитанції № 40 від 8 жовтня 2008 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, сторони 8 жовтня 2008 року, уклали між собою договір застави № РСL-004/381/2008, предметом якого було рухоме майно, а саме: легкий автомобіль « Хонда Сівік», д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 123190 грн.
Крім цього, 8 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № SR-004/381/2008, за умовами якого останній зобов'язався солідарно відповідати по борговим зобов'язанням ОСОБА_3, що виникають з умов Кредитного договору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів, суд першої інстанції правильно виходив з того що оспорювані договори були укладені з дотриманням діючого законодавства, судом не встановлено порушень з боку відповідача при укладенні кредитного договору вимог, зазначених в ст. 203 ЦК України, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, а також не допущено порушень законодавства, що регулює обіг національної та іноземної валюти України.
Такий висновок суду є правильним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Згідно зі ст..203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Кредитний договір між сторонами укладений в письмовий формі. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткова ставка, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків, на території України за зобов'язанням допускаються у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу /генеральної ліцензії/ на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями встановлена п. «в» ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за №1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк /ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями/.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
ЗАТ «ОТП Банк» на час виникнення спірних правовідносин мав банківську ліцензію за №191 та дозвіл на право здійснення операцій за №191-1, які видані Національним Банком України 8 листопада 2006 року і відповідно мав право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті.
Крім того, на виконання положень ст. ст. 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808, ОСОБА_3 була обізнана з діючими тарифами банку, обов'язковими платежами передбаченими чинним законодавством України, а також з валютними ризиками, яке несе саме вона під час виконання боргових зобов'язань, що підтверджується застереженням, яке міститься в п.1.11.2 кредитного договору.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в тій частині, що умови кредитного договору в частині вираження зобов'язання в іноземній валюті, виконання зобов'язання в іноземній валюті є несправедливими, так як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення суду.
Умови кредитного договору щодо визначення валюти кредиту, зростання/коливання курсу іноземної валюти стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливості зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.
Згідно з додатком №1 до Кредитного договору у складі сукупної вартості кредиту для споживача передбачені витрати на страхування КАСКО та страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, положення Кредитного договору щодо вибору позичальником страхових компаній за погодженням з банком та на умовах визначених банком, оскільки витрати за договором страхування прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту, не суперечать вимогам діючого законодавства, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо визнання договору недійсним з цих підстав.
Нормами цивільного кодексу України, зокрема ст.1050 та статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право кредитодавця вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, а тому положення Кредитного договору щодо права банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань за умови дотримання певного порядку, що встановлений в договорі, не суперечить вимогам законодавства.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
За умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний, у випадку виникнення до нього претензій з боку третіх осіб, здійснювати виконання боргових зобов'язань в першочерговому порядку за винятком випадків, встановлених чинним законодавством України.
Відповідно до п.3 ст.3 та ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Враховуючи, що обов'язки сторін встановлені договором, який має обов'язкову силу для них, ОСОБА_3 є особою зобов'язаною, а тому доводи апеляційної скарги в тій частині, що умови договору є несправедливими та такими, що посягають на свободу волевиявлення позичальника не заслуговують на увагу.
Положення кредитного договору щодо права банку на збір, зберігання, використання, поширення та передачу до бюро кредитних історій інформації, що складає кредитну історію позичальника в об'ємі визначеному чинним законодавством України, а також на доступ до кредитної історії позичальника не суперечать ч.3 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою встановлено, що не є порушенням положень абзацу другого цієї стаття, відповідно до якого персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з виконанням договору про надання споживчого кредиту, повідомлення кредитодавця відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій. Крім того, такі дані можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором, що міститься в застереженні до п.2.2.4 Кредитного договору.
Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення, а тому підлягають відхиленню.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтованого дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними договорів.
Висновки суду є такими, що відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів , -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: «підпис».
Судді: «підписи».
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/2690/1406/2012
Головуючий у 1 інстанції: Горбань Н.І.
Доповідач: Шкоріна О.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(вступна та резолютивна частини)
20 червня 2012 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,
суддів: Стрижеуса А.М., Поліщук Н.В.,
при секретарі: Василевському Я.П.
за участю: представника позивача та третьої особи - ОСОБА_1
представника відповідача - Остащенко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсними, виключення майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про заборону відчуження рухомого майна та зобов'язання прийняти залишок коштів у сумі 90938,83 гривень, -
Керуючись ст. ст. 218, 317 ЦПК України, колегія суддів , -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: