АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 червня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Паленика І.Г.,
суддів Ноздрякова В.М., Лашевича В.М.,
за участю
прокурора Ємця А.А.,
захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2,
засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_1 в інтересах засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, та засудженого ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2011 року.
Зазначеним вироком засуджені до покарання у виді позбавлення волі:
ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Рубіжне Луганської області, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимий: 22 березня 2010 року Обухівським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 289 на 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки,
за ч. 1 ст. 186 КК України - строком на 2 (два) роки; за ч. 2 ст. 296 КК України та за сукупністю злочинів, на підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим - строком на 3 (три) роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Обухівського районного суду Київської області від 22 березня 2010 року і призначено остаточну міру покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 1 (один) місяць;
ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року в м. Києві, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимий: 27 листопада 2008 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки,
за ч. 2 ст. 296 КК України - строком на 3 (три) роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 27 листопада 2008 року і призначено остаточну міру покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 1 (один) місяць;
ОСОБА_5, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року в с. Чернявка Оратівського району Вінницької області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
за ч. 2 ст. 296 КК України - строком на 3 (три) роки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнані винними та засуджені за вчинення злочинів за таких обставин.
Так, 31 липня 2010 року, у нічний час - приблизно о 23 годині 30 хвилин, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 знаходячись у громадському місці, а саме біля автозаправної станції «Лукойл», яка розташована на вул. Червонопрапорній 158/1 в м. Києві, діючи групою осіб, безпричинно, застосували насильство відносно раніше незнайомого ОСОБА_6
ОСОБА_5 діючи групою осіб, разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, повалив на землю ОСОБА_6, після чого проявляючи особливу зухвалість, виявляючи грубу силу та п'яну хвацькість завдали йому чисельних ударів руками та ногами в різні частини тіла: по обличчю, в голову, по тулубу і кінцівках, тобто вчинили грубе порушення громадського порядку, що супроводжувалось заподіянням тілесних ушкоджень, яке тривалий час і вперто не припинялось.
В результаті хуліганських дій вказаних осіб ОСОБА_6 було спричинено, тілесні ушкодження у вигляді: забійної рани у правій надбрівній ділянці хвоста брови; синців на голові та тулубі; садна на голові, які згідно висновку експерта №414/і від 19.08.2010 відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я (за критерієм тривалості розладу).
Крім цього, ОСОБА_3 умисно, після вчинення згаданих хуліганських дій, скориставшись тим, що під час нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6, у останнього з кишені випав термінал телефонного апарату стільникового зв'язку у чохлі та незважаючи на те, що потерпілий спостерігає за своїми речами, відкрито викрав чуже майно, яке належить ОСОБА_6, а саме: мобільний телефон марки «Nokia N-73», вартістю 850 гривень зі стартовим пакетом оператора стільникового зв'язку «life», вартістю 25 гривень на рахунку якого було 12 гривень, чохол до цього телефону, вартістю 25 гривень, в якому знаходився стартовий пакет оператора стільникового зв'язку ЗАТ «Київстар GSM», вартістю 25 гривень, а всього на загальну суму 937 гривень.
Не погоджуючись з вироком суду його оскаржили в апеляційному порядку прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засуджений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_1 в інтересах підсудних ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4
Так, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в апеляції, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій підсудних, просить змінити вирок суду в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме застосуванням кримінального закону, який не підлягав застосуванню та виключити з мотивувальної частини вироку обставину, що обтяжує покарання підсудним - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, оскільки матеріали справи не містять доказів вживання підсудними алкогольних напоїв.
ОСОБА_5 в апеляції просить вирок суду скасувати, як незаконний і необґрунтований та призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі. Так, автор апеляції наголошує на тому, що судом першої інстанції неправильно кваліфіковані його дії, оскільки вважає, що не вчиняв хуліганських дій, а лише наніс потерпілому легкі тілесні ушкодження, в чому щиро розкаявся. Крім того, при призначені покарання судом не враховано обставин, що пом'якшують покарання та даних про його особу, а саме, те, що потерпілий не має до нього жодних претензій, потерпілим подана заява про примирення, шкоду відшкодовано в повному обсязі, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, має матір - пенсіонерку, яка потребує піклування.
Захисник ОСОБА_1 в інтересах підсудних ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, кожного окремо, в апеляціях просить вирок суду змінити в частині визнання підсудних винними за ч. 2 ст. 296 КК України та перекваліфікувати їх дії на ч. 2 ст. 125 КК України, а кримінальну справу за останньою статтею закрити на підставі ст. 46 КК України, або ж обрати покарання не пов'язане з позбавленням волі. Крім того, захисник просить не позбавляти волі підсудного ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 186 КК України та обмежитись штрафом в межах санкції даної статті. Зокрема, апеляція мотивована тим, що вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи, є необґрунтованим, незаконним, несправедливим та таким, що постановлений з грубим порушенням норм кримінально-процесуального права. Так, автор апеляції наголошує на тому, що судом не правильно кваліфіковані дії підсудних, оскільки під час розгляду справи не були встановлені всі обставини справи, не перевірені всі докази у справі та не дана їм належна оцінка. Крім того, зазначає, що підсудні ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 частково визнали вину в інкримінованому їм злочині, а саме, у заподіянні потерпілому легких тілесних ушкоджень, тобто за ч. 2 ст. 125 КК України, а ОСОБА_3 ще й у відкритому викрадені майна, тобто за ч. 1 ст. 186 КК України, в іншій частині підсудні вину свою не визнавали. В судовому засіданні підсудні давали повні, щирі, правдиві пояснення з приводу обставин справи, та їх пояснення повністю узгоджуються між собою та поясненнями потерпілого. Не вірно також визнано судом обставиною, що обтяжує відповідальність підсудних, вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, оскільки в матеріалах справи відсутні дані, які б це підтверджували, покази потерпілого навпаки спростовують, і державний обвинувач в своїй промові чітко вказав, що обтяжуючих обставин немає. Не заслуговує на увагу і висновок суду стосовно того, що підсудні в протоколі явки з повинною та будучи допитані як підозрювані та обвинуваченні в ході досудового слідства визнали свою вину по епізоду хуліганства, а зміна показів в суді свідчить про їх спробу уникнути відповідальності, оскільки вказані покази були зібрані слідчими з порушенням права на захист та отриманні незаконним шляхом із застосуванням психологічного та фізичного тиску. Крім цього, потерпілим до суду були подані заяви, в яких останній вказав, що не має до підсудних претензій, просить не притягувати їх до відповідальності за нанесення йому легких тілесних ушкоджень та закрити кримінальну справу за примиренням потерпілого з підсудними. Також автор апеляції зазначає обставини, що характеризують особи підсудних ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Так, кожен з підсудних хоча тимчасово не працює, проте неофіційно підробляють на різних роботах, військовозобов'язані, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебувають, позитивно характеризуються за місцем проживання, відшкодували потерпілому моральну та матеріальну шкоду, щиро розкаялись у вчиненому, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мають середню освіту, а ОСОБА_3 - середньо-спеціальну. Крім того, ОСОБА_4 одружений, з 1998 року перебуває на „Д" обліку в невролога. ОСОБА_5 раніше не судимий.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, що брав участь в суді першої інстанції, та заперечив проти доводів поданих апеляцій захисника та підсудного ОСОБА_5, пояснення підсудних та їх захисників, кожен з яких повністю підтримав подані ними апеляції в інтересах підсудних та погодився з доводами апеляції прокурора лише в частині необхідності виключення з мотивувальної частини вироку вказівки на обставину, що обтяжує покарання підсудним - вчинення ними злочинних дій в стані алкогольного сп'яніння, проте заперечив про залишення в решті вироку суду без змін, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово кожного з підсудних, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на додаткове розслідування, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожен має право на справедливий судовий розгляд при встановленні будь-якого кримінального обвинувачення. Однак, при розгляді даної кримінальної справи це право засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, яке забезпечено як Конституцією так і кримінально-процесуальним законодавством України, було порушено.
Так, відповідно до ст. 64 КПК України при провадженні досудового слідства і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню, зокрема: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) та винність кожного з обвинувачених у вчиненні злочину і мотиви злочину.
У відповідності зі ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.
Постановляючи вирок, суд, на підставі ст. 324 КПК України, повинен вирішити, зокрема, питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується кожний з підсудних; чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; чи винен кожний з підсудних у вчиненні цього злочину.
Відповідно до ст. 334 КПК України мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.
Дані вимоги закону ні органом досудового слідства, ні судом першої інстанції при розгляді справи та постановлені вироку не дотримані, оскільки з достовірністю не встановлені обставини, що підлягають обов'язковому доказуванню в кримінальній справі і які можуть мати значення для правильного її вирішення.
Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, в основу обвинувачення кожного із підсудних у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст.296 та ч. 2 ст. 186 КК України, поряд з об'єктивними доказами на підтвердження самого факту спричинення підсудними потерпілому ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень та заволодіння підсудним ОСОБА_3 майном потерпілого на загальну суму 937 грн., як про це викладено в описовій частині вироку суду, орган досудового слідства поклав також і повне визнання кожним із підсудних своєї вини у вчиненні інкримінованих їм органом досудового слідства вказаних злочинів.
Не заперечували своєї вини у тому, що побили ОСОБА_6 та що ОСОБА_3 заволодів майном потерпілого і кожен з підсудних у судовому засіданні. Проте кожен з них категорично заперечував вчинення ним хуліганських дій по відношенню до потерпілого, а підсудні ОСОБА_5 і ОСОБА_4 крім того, заперечували свою причетність до викрадення майна потерпілого.
Допитаний місцевим судом потерпілий ОСОБА_6 показав, що того дня прийшов додому біля 23 годин, до нього зателефонував ОСОБА_3 і вони домовились про зустріч. Прийшовши близько 23 год. 30 хв. до заправки «Лукойл», на домовлене місце зустрічі, там нікого не було. Пізніше до нього підійшли троє підсудних, які на його думку не були в стані алкогольного сп'яніння і які, щоб не бути впізнаними, обмотали голови футболками. Під час розмови ОСОБА_5 став чіплятися, збив його, ОСОБА_6, з ніг, а потім підсудні втрьох почали його бити і це тривало близько хвилини. Під час бійки у нього, випав телефон, який підняв ОСОБА_3 та побіг з місця події вслід за іншими підсудними. (т.2 а.с. 65-67)
На підставі цих показань потерпілого 28 вересня 2011 року, прокурор, який брав участь у справі змінив у суді пред'явлене підсудним обвинувачення, перекваліфікувавши дії ОСОБА_3 з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України і виключив із пред'явленого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачення за ч. 2 ст. 186 КК України. (т.2 а.с. 167-173). При цьому доводи підсудних про відсутність в їх діях ознак хуліганства до уваги не були взяті і їм належна юридична оцінка не давалась.
Відповідно до ст. 296 КК України хуліганство - це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Дії, що супроводжувалися завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень вчиненні винними щодо знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілого, тощо слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Хуліганство відрізняється від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.
Згідно з вимогами ст. 132 КПК України, у постанові про притягнення як обвинуваченого, серед іншого, обов'язково має бути зазначено злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини вчиненого злочину, і стаття кримінального закону, яким передбачено цей злочин. Якщо злочин вчинено групою осіб, то в постанові має бути конкретно вказано, які саме діяння вчинені кожним обвинуваченим і яка його роль та участь у злочині. Тобто, виклад у постанові інкримінованих обвинуваченому діянь має бути максимально конкретизованим.
В порушення вимог зазначеної норми процесуального закону, органом досудового слідства, що визнано судом доведеним, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, кожному окремо, пред'явлено обвинувачення у тому, що вони діючи групою осіб, безпричинно, застосували насильство відносно раніше незнайомого ОСОБА_6, проявляючи особливу зухвалість, виявляючи грубу силу та п'яну хвацькість завдали йому чисельних ударів руками та ногами в різні частини тіла: по обличчю, в голову, по тулубу і кінцівках, тобто вчинили грубе порушення громадського порядку, що супроводжувалось заподіянням тілесних ушкоджень, яке тривалий час і вперто не припинялось.
При цьому доводи потерпілого ОСОБА_6 про те, що він особисто домовлявся про зустріч з ОСОБА_3 у безлюдному місці біля автозаправочної станції «Лукойл», саме ОСОБА_5 почав до нього присікатися та повалив з ніг, побиття тривало близько однієї хвилини і було припинене відразу після відповідного окрику ОСОБА_3, а також пояснення підсудного ОСОБА_3, про те, що метою зустрічі його з потерпілим було з'ясувати причину отримання його матір'ю напередодні тілесних ушкоджень, свідка ОСОБА_7 - про те, що підсудні пішли на злочин, щоб захистити інтереси матері одного з них, також до уваги не були взяті і їм належна юридична оцінка не давалась як на досудовому слідстві так і судом.
Хоча з'ясування зазначених обстави вчинення підсудними інкримінованого кожному з них хуліганства має важливе значення для правильного вирішення даної справи і така можливість, на думку колегії суддів ще не втрачена.
Зокрема, ні досудовим ні судовим слідством не встановлено тривалість побиття підсудними потерпілого ОСОБА_6 і в чому саме виразилось вперте неприпинення ними згаданого побиття потерпілого.
Проте шляхом проведення з кожним із підсудних відтворення обстановки і обставин події, можна встановити тривалість побиття ними потерпілого ОСОБА_6, які саме конкретно діяння вчинені кожним із обвинувачених і яка роль та участь кожного у інкримінованому їм злочині, а також який мотив його вчинення.
Крім того, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 врахував обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кожним з них злочину в стані алкогольного сп'яніння. Разом з тим, викладаючи у вироку обставини справи, визнані судом доведеними, суд не вказав, що кожен із вказаних підсудних в момент вчинення злочину перебував у стані алкогольного сп'яніння, проте зазначив, що вони виявляли п'яну хвацькість. При цьому ні орган досудового слідства ні суд не вказали в чому саме конкретно проявилася ця п'яна хвацькість і груба сила в кожного із підсудних.
Відповідно до вимог ст. 224 КПК України до обвинувального висновку додається список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з зазначенням їх адреси. Проте всупереч вказаним вимогам у згаданому списку була зазначена неіснуюча адреса свідка ОСОБА_8, що утруднювало його виклик до суду. (т.2 а.с. 15, 100)
Крім того, звертає на себе увагу той факт, що суд першої інстанції в основу обвинувального вироку відносно ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, як доказ їхньої вини у вчинені інкримінованих їм злочинів, послався на покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які вони давали під час досудового слідства ( т.1 а.с. 83-86, 95-97). При цьому в протоколі судового засідання зазначено, що судом оголошувались показання даних свідків, які вони давали під час досудового слідства в зв'язку з їх не явкою в судове засідання, проте суд не з'ясовував причину їх не прибуття до суду і не цікавився думкою підсудних та їх захисника з приводу можливості продовження судового засідання без участі свідків, які не прибули в судове засідання та оголошення їхніх показань у суді.
Разом з тим із матеріалів даної кримінальної справи вбачається, що 26 січня 2011 року суд, встановивши що у судове засідання не всі викликані судом свідки з'явилися, думку учасників судового розгляду про можливість розгляду справи не з'ясував і процесуального рішення про дальший розгляд справи чи відкладення його не виносив, а встановивши особу потерпілого ОСОБА_6, не з'ясував у нього чи заявляє він проти будь-кого із складу суду в даній справі чи прокурору відвід. Того ж дня суд допитав потерпілого та свідка ОСОБА_7 та вирішив клопотання прокурора про привід свідків, які не з'явилися за викликом до суду. При цьому суд, не з'ясовуючи поважність причин не прибуття свідків за викликом до суду, відповідно з вимогами ст. 70 КПК України, виніс відповідну постанову, датовану 16 січнем 2011 року, згідно з якою було застосовано привід відносно свідків, які викликались та не прибули до суду, а саме, свідка ОСОБА_8, зазначивши адресу вказану у списку осіб, що підлягають виклику в судове засідання, доданому до обвинувального висновку, та свідка ОСОБА_7, який того ж дня вже був допитаний судом. ( т.2 а.с.65-70). Аналогічно судом виносилось і повторне рішення 15 лютого 2011 року, проте воно називалось вже «постановою попереднього розгляду». 10 березня того ж року, суд знову не з'ясовуючи поважність причин не прибуття свідків до суду, приймає рішення про привід названого вище свідка ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9, вказуючи при цьому адресу останнього, яка не відповідає адресі зазначеній у списку осіб, що підлягають виклику в судове засідання, та протоколі допиту даного свідка. (т. 2 а.с. 75, 83)
Із рапорту працівника міліції вбачається, що постанову суду про привід вказаних свідків до суду виконати не можливо, оскільки в постанові суду зазначені неіснуючі адреси свідків, що фактично відповідає матеріалам справи.
Крім того, суд визнав за необхідне та викликав для допиту свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, а в подальшому, не з'ясовуючи поважність причин не прибуття свідків до суду, прийняв 7 липня 2011 року рішення про привід названих вище свідків, яке, згідно з рапортами працівників міліції, не можливо було виконати, зокрема, через посилання в постанові суду на неіснуючі адреси свідка ОСОБА_10, та у зв'язку зі зміною місця праці свідка ОСОБА_12 ( т.2 а.с. 137, 143-148)
1 серпня 2011 року суд постановив повторно викликати свідків у судове засідання проте викликано було лише свідка ОСОБА_14 В подальшому, суд без зміни об'єму дослідження доказів, завершив судове слідство без допиту зазначеного свідка.
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку про порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 257, 263, 266, 287, 292, 306 КПК України щодо безпосереднього допиту свідків в судовому засіданні та забезпечення прав підсудних, їх захисника та потерпілого в судовому розгляді.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 369 КПК України досудове чи судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним коли не були допитані певні особи, не були витребуванні і досліджені документи, речові докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Вказані вимоги кримінально-процесуального закону судом першої інстанції проігноровано.
Допущені досудовим та судовим слідством істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону не можуть бути усунуті під час апеляційного розгляду. Тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374 КПК України, оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з направленням кримінальної справи відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прокурору на додаткове розслідування, при проведенні якого, необхідно вірно встановити обставини справи, і прийняти відповідне правове рішення щодо правильної кваліфікації вищезгаданих дій підсудних ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зазначивши при цьому всі кваліфікуючі ознаки злочинів, в яких кожен з них обвинувачується, врахувати зазначені в ухвалі порушення норм закону та направити справу до суду.
Оскільки вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на додаткове розслідування, доводи апеляції прокурора про необхідність виключення з мотивувальної частини вироку обставину, що обтяжує покарання підсудним - вчинення ними злочину в стані алкогольного сп'яніння, колегія суддів не перевіряє.
Даним доводам оцінку повинен дати як орган досудового слідства так і суд першої інстанції при новому розгляді справи за умови надходження її на розгляд до суду.
Разом з тим, повертаючи справу прокурору для організації додаткового розслідування та вирішуючи питання про запобіжний захід підсудним колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебуваючи на волі зможуть ухилитися від слідства та суду чи перешкоджати встановленню істини у справі.
Так, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що підсудні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з моменту порушення кримінальної справи до постановлення вироку, який судом апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як незаконний, не порушували умов запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, не перешкоджали досудовому слідству та розгляду справи в суді, докладно розповіли про обставини інкримінованого кожному з них діяння, мають постійне місце проживання в м. Києві. У ОСОБА_4 народився син. ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Що ж стосується запобіжного заходу відносно ОСОБА_3, то колегія суддів не вбачає достатніх підстав для зміни йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки він у 2010 році був засуджений за вчинення тяжкого злочину і обвинувачується у тому, що в період визначеного судом іспитового строку скоїв два злочини середньої тяжкості, за кожен з яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - залишити без задоволення, а апеляції захисника ОСОБА_1 та підсудного ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2011 року відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати, а справу повернути прокурору Голосіївського району м. Києва на додаткове розслідування.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 змінити з утримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши кожного з під варти в залі суду, а запобіжний захід відносно ОСОБА_3 залишити тримання під вартою.
Судді: 1. 2. 3. .
Паленик І.Г. Ноздряков В.М. Лашевич В.М.