А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д О Д Е С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Вадовської Л.М.,

суддів - Ващенко Л.Г.,

Фадєєнко А.Ф.,

при секретарі - Орловій С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, відшкодування матеріальних збитків, зобов'язання погашення заборгованості за комунальні послуги, зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Одеської міської ради про поновлення строку позовної давності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину, договору дарування, визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2011 року, апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2011 року, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 4 листопада 2011 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_2, звернувшись 4 серпня 2008 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що є власником 9/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого між бабою ОСОБА_7 та ним 5 червня 2004 року договору дарування та власником 11/20 частин вказаного будинку на підставі свідоцтва від 18 липня 1990 року про право на спадщину за заповітом після смерті діда ОСОБА_4 Позивач зазначив, що зі своєю сім'єю мешкає в 11/20 частинах будинку, відповідачі безпідставно займають 9/20 частин будинку. Позивач просив зобов'язати відповідачів не перешкоджати йому в здійсненні права власності на 9/20 частин будинку, виселити відповідачів з будинку, що їм не належить, зобов'язати відшкодувати матеріальні збитки в розмірі 340,50 грн., сплатити заборгованість за комунальні послуги, які виникли за період користування частиною будинку (т.1 а.с.4-5).

Справа № 22 ц - 1590 - 166 - 2012 Категорія 37

Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К.

Доповідач Вадовська Л.М.

2.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 позов не визнали, звернувшись 14 листопада 2008 року до суду із зустрічним позовом, після уточнення та доповнення вимог просили поновити строк звернення до суду за захистом порушеного права, визнати недійсними заповіт ОСОБА_4, свідоцтво від 18 липня 1990 року про право на спадщину - 11/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 договір дарування 9/20 частин будинку від 5 червня 2004 року, встановити факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 року, визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_5 право на спадщину після смерті батька ОСОБА_9, визнати право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на 1/3 частину житлового будинку за кожним (т.1 а.с.26-32, 60, 129-130, 216, т.2 а.с.30-32).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2008 року зустрічний позов прийнято в одне провадження з первісним позовом (т.1 а.с.67).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2009 року до участі у справі за зустрічними вимогами залучено в якості співвідповідача Одеську міську раду (т.1 а.с.156).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2011 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено (т.2 а.с.150-158).

Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 4 листопада 2011 року відмовлено в задоволенні зустрічного позову в частині вимог ( т.2 а.с.162-163).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заявленого ним позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову.

В апеляційній скарзі представник в інтересах ОСОБА_5 просить рішення суду в частині вирішення вимог зустрічного позову, додаткове рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення вимог зустрічного позову.

Неправильність рішення, додаткового рішення суду апелянти мотивували порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення, додаткового рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав встановленим, що житловий будинок з надвірними спорудами належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину та договору дарування. За життя частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно ОСОБА_4 та ОСОБА_10 не змінились незважаючи на прибудови, тому на момент смерті ОСОБА_4 спадщина відкрилась на 11/20 частин будинку, інші 9/20 частин належали ОСОБА_10, які вона подарувала. Суд виходив з того, що після смерті ОСОБА_4 в нотаріальну контору звернулась ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_2, на користь якого померлий залишив заповіт, тому нотаріус обґрунтовано видала на користь ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Пославшись на те, що син померлого ОСОБА_9 про смерть батька знав, так як проживав в будинку, однак до нотаріальної контори не звернувся, суд дійшов висновку про відсутність поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Суд встановив на підставі висновків посмертної судової психіатричної експертизи, що ОСОБА_4 на час посвідчення заповіту не розумів значення своїх дій та не керував такими, однак не визнав заповіт недійсним, припустивши, що ОСОБА_9 та членам його сім'ї було відомо про заповіт, однак в межах строку позовної давності такий оскаржено не було. Суд відмовив в задоволенні зустрічного позову в частині вимог про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за пропуском строку позовної давності, а в іншій частині вимог за безпідставністю. Відмовляючи у задоволенні

3.

вимог первісного позову в частині виселення, суд виходив з того, що ОСОБА_3 поселилася в будинок та зареєстрована як член сім'ї, ОСОБА_4, ОСОБА_5 проживають в будинку з народження, а тому не підлягають виселенню з огляду на право користування будинком та недоведеність ОСОБА_2 необхідності зайняття ним житлової площі, на якій відповідачі проживають. Суд відмовив в задоволенні інших вимог первісного позову за недоведеністю.

Висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам, що мають значення для справи, вказують на неправильне застосування в частині вимог норм матеріального права, що згідно п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та додаткового рішення суду, ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає встановленим такі факти та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_11 та ОСОБА_10 уклали шлюб 14 жовтня 1948 року, розірвали 9 квітня 1976 року (т.1 а.с.37-38).

ОСОБА_9, 1949 року народження, ОСОБА_12, 1951 року народження, є дітьми ОСОБА_11 та ОСОБА_10 (т.1 а.с.221).

У період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_10 на виділеній органами виконавчої влади у 1957 році земельній ділянці по АДРЕСА_1 збудували житловий будинок, в якому проживали разом з дітьми ОСОБА_9, ОСОБА_12

Рішенням народного суду Ленінського району м. Одеси від 17 березня 1976 року ОСОБА_4 та ОСОБА_10 розірвали шлюб та поділили майно, в тому числі й не зданий в експлуатацію житловий будинок. Рішенням суду за ОСОБА_4 визнано право власності на 11/20 частин домоволодіння, за ОСОБА_10 - на 9/20 частин (т.1 а.с.37, 38, 83).

Рішенням Виконавчого комітету Суворовської районної ради м. Одеси від 23 червня 1988 року № 304/10 затверджено акт комісії про прийняття збудованого у 1966 році житлового будинку житловою площею 71,8 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 На підставі вказано рішення 28 липня 1988 року видано свідоцтво про право власності на житловий будинок (т.1 а.с.39, 82, 86, 143-149).

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, є сином ОСОБА_12, померлої у 1971 році. ОСОБА_2 одружений з 1995 року, має неповнолітню дитину (т.1 а.с.12).

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уклали шлюб 5 вересня 1975 року (т.1 а.с.249).

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, є дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.223).

В будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12 проживали та були зареєстровані з моменту будівництва до смерті; ОСОБА_2 проживає з моменту народження, зареєстрований з 10 січня 1992 року; ОСОБА_3 проживає з 1971 року, зареєстрована з 10 вересня 1975 року; ОСОБА_4 проживає з моменту народження, зареєстрований з 30 грудня 1992 року; ОСОБА_5 проживає з моменту народження, зареєстрований з 19 квітня 2002 року; ОСОБА_14 проживає з моменту укладення шлюбу з ОСОБА_2, зареєстрована з 7 грудня 2009 року разом з неповнолітнім ОСОБА_15, 1996 року народження (т.1 а.с.12-14, 33-36, т.2 а.с.70-73).

4.

У 1971 році померла ОСОБА_12.

28 червня 1989 року державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори посвідчено заповіт ОСОБА_11 щодо належної йому частини нерухомого майна по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2. Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 2-3420 (т.1 а.с.100).

ІНФОРМАЦІЯ_11 року помер ОСОБА_11 у віці 63 років (т.1 а.с.99, 141).

8 травня 1990 року з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_11 до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_10 від імені ОСОБА_2 по довіреності (т.1 а.с.97-105).

18 липня 1990 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті діда ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_11 року. Спадкове майно становило 11/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та складалось з однієї кам'яної будівлі літ. «А» житловою площею 71,8 кв. м, надвірних господарчих споруд літ. «Б» - літня кухня, літ. «В», «Г», «Д», «З», «И» - сараї, літ. «Е», «К» - вбиральні, літ. «Ж» - гараж, № 1-6 - огорожа, І,Ш,ІУ - мощення, П - цистерна. Свідоцтво видано державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 1-3679. Державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на 11/20 частин нерухомого майна по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину проведена 6 серпня 1990 року (а.с.11, 97-105).

ІНФОРМАЦІЯ_10 року помер ОСОБА_9 у віці 45 років (т.1 а.с.248).

5 грудня 1996 року з заявою про оформлення права на спадщину за законом після смерті ОСОБА_9 до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_3 та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на транспортний засіб (т.1 а.с.246-253).

Згідно договору дарування, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2, останній прийняв у дар 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та складається в цілому з однієї кам'яної будівлі житловою площею 71,8 кв. м, зазначеної на схематичному плані під літ. «А», та надвірних господарчих споруд під літ. «Б» - літня кухня, літ. «В», «З», «И» - сараї, літ. «Е», «К» - вбиральні, літ. «Ж» - гараж, № 1-6 - огорожа, І,Ш,ІУ- мостіння, П - цистерна. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16 5 червня 2004 року, зареєстровано в реєстрі за № 1985. Державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на 9/20 частин нерухомого майна по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування проведена 12 липня 2004 року (т.1 а.с.9, 10).

ІНФОРМАЦІЯ_12 року померла ОСОБА_10. Спадкова справа після її смерті не заводилась.

Відповідно висновку комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи (акт № 21 від 14 січня 2011 року) ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9, на момент підписання заповіту 28 червня 1989 року страждав хронічним стійким психічним розладом у виді алкогольної енцефалопатії з вираженою алкогольною деградацією особи до ступеня алкогольної мало розумності, грубими сомато-неврологічними розладами, внаслідок чого він не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними на момент вчинення правового акту (т.1 а.с.132-140, 257-258, т.2 а.с.1-19).

Відповідно довідки КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 26 травня 2011 року право власності на 11/20 частин житлового

5.

будинку по АДРЕСА_1 зареєстровано з 23 листопада 1988 року по 18 липня 1990 року за ОСОБА_11; з 6 серпня 1990 року по даний час за ОСОБА_2; право власності на 9/20 частин вказаного будинку зареєстровано з 9 лютого 1990 року по 5 червня 2004 року за ОСОБА_10; з 12 липня 2004 року по даний час за ОСОБА_2 (т.2 а.с.74-75).

Згідно технічної документації вперше інвентаризація нерухомого майна по АДРЕСА_1 проведена 21 березня 1975 року. Станом на 4 березня 2004 року (дату останнього технічного огляду) за вказаною адресою знаходився житловий будинок літ. «А» житловою площею 71,8 кв. м, загальною площею 101,0 кв. м, надвірні господарчі споруди літ. «Б» - літня кухня, літ. «В», «З», «И» - сараї, літ. «Е», «К» - вбиральні, літ. «Ж» - гараж, № 1-6 - огорожа, І,Ш,ІУ - мощення, П - цистерна. Право власності на земельну ділянку не оформлено (т.2 а.с.76-84).

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 року зі змінами та доповненнями, чинного до 1 січня 2003 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу визнавалось його спільною сумісною власністю. Стаття 29 цього Кодексу передбачала право подружжя на поділ спільного майна.

З огляду на встановлені судом факти, житловий будинок з надвірними господарчими будівлями по АДРЕСА_1 на виділеній у 1957 році земельній ділянці будували подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_10 На момент розірвання шлюбу в 1976 році нерухоме майно не було здано в експлуатацію, однак як спільна сумісна власність подружжя поділено із визначенням ідеальної частки ОСОБА_4 - 11/20, ОСОБА_10 - 9/20. З поділом майна подружжя право спільної сумісної власності на майно припинилося і об'єкт нерухомого майна став належати ОСОБА_4 та ОСОБА_10 на праві спільної часткової власності із визначенням приміщень, якими володіли та користувалися співвласники.

Діючі на той час норми Цивільного кодексу 1963 року зі змінами та доповненнями, чинного до 1 січня 2004 року, зокрема статті 112, 113, 118, визначали вказаний правовий режим нерухомого майна та порядок користування житловим будинком, що перебував у спільній частковій власності.

У 1988 році нерухоме майно житловою площею 71,8 кв. м було здано в експлуатацію, оформлено та зареєстровано як спільна часткова власність. За життя ОСОБА_4, ОСОБА_10 виділ частки із майна, чи припинення права на частку в спільному майні, чи поділ майна в натурі не провели, відтак, право спільної часткової власності припинено не було. Отже, на момент смерті ОСОБА_4 спадщина відкрилась на належну йому в спільній частковій власності частку, а саме 11/20 частину житлового будинку, господарчих споруд по АДРЕСА_1.

ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_11 року. Таким чином, спірні правовідносини спадкування після смерті ОСОБА_4 регулюються нормами Цивільного кодексу 1963 року, чинного до 1 січня 2004 року.

Спадкуванням вважалося перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснювалось за законом і за заповітом. Спадкування за законом мало місце, коли воно не було змінено заповітом (ч.ч.1,2 ст.524 ЦК 1963 року). Часом відкриття спадщини визнавався, зокрема, день смерті спадкодавця; місцем відкриття спадщини - останнє постійне місце проживання спадкодавця (ст.ст.525, 526 ЦК 1963 року). Спадкоємцями могли бути особи, які були живими на час смерті спадкодавця (ст.527 ЦК 1963 року).

При спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги були в рівних частках діти, подружжя і батьки померлого. Внуки спадкодавця були спадкоємцями за законом, якщо на момент відкриття спадщини не було в живих того з їх батьків, який був би

6.

спадкоємцем, при цьому вони спадкували порівну в тій частці, яка належала б при спадкуванні за законом їх померлому батьку (матері) (ст.529 ЦК 1963 року).

Спадкоємцями першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_11 в рівних частках були син померлого ОСОБА_9 та внук померлого ОСОБА_2 (син померлої ОСОБА_12). В силу розірвання у 1976 році шлюбу ОСОБА_10 спадкоємцем не була.

Для прийняття спадщини необхідно було, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнавалась належною спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст.548 ЦК 1963 року).

Визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном; 2) якщо він подав в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вказані дії підлягали вчиненню протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ч.ч.1,2 ст.549 ЦК України).

Встановлено, що на момент смерті ОСОБА_11 в будинку по АДРЕСА_1 спадкоємці померлого, як то син ОСОБА_9 та внук ОСОБА_2 постійно проживали, ОСОБА_9 був зареєстрований. Обоє відразу фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, відтак, в силу положень п.1 ч.1 ст.549 ЦК 1963 року є такими, що прийняли спадщину - 11/20 частин житлового будинку, що в цілому складався з однієї кам'яної будівлі літ. «А» житловою площею 71,8 кв. м, надвірних господарчих споруд. Крім того, з матеріалів спадкової справи померлого ОСОБА_4 встановлено, що у Восьму одеську державну нотаріальну контору з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернулась протягом шести місяців, а саме 8 травня 1990 року, ОСОБА_10, яка діяла від імені внука ОСОБА_2 на підставі довіреності (т.1 а.с.96-104). Отже, внук ОСОБА_2 є таким, що прийняв спадщину і в силу положень п.2 ч.1 ст.549 ЦК 1963 року.

Оскільки відповідно до положень ч.2 ст.548 ЦК України прийнята спадщина визнавалась належною спадкоємцю з часу відкриття спадщини, то ОСОБА_9 та ОСОБА_2, як спадкоємцям, які прийняли спадщину, така вважається належною з ІНФОРМАЦІЯ_11 року в рівних частках, а саме по 11/40 частині житлового будинку з надвірними господарчими спорудами (11/20 : 2 = 11/40).

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 року. Таким чином, спірні правовідносини спадкування після смерті ОСОБА_9 теж регулюються нормами ЦК 1963 року, чинного до 1 січня 2004 року.

Спадкоємцями першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_9 відповідно до положень ч.1 ст.529 ЦК 1963 року в рівних частках були діти померлого ОСОБА_4, ОСОБА_5 (неповнолітній), дружина померлого ОСОБА_3, мати померлого ОСОБА_10. За життя ОСОБА_9 прийняту після смерті батька ОСОБА_4 спадщину, як то 11/40 частин нерухомого майна по АДРЕСА_1 не оформив шляхом отримання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, відтак, право спадкоємців померлого ОСОБА_9 на належне останньому майно підлягає визнанню в судовому порядку.

Встановлено, що на момент смерті ОСОБА_9 в будинку по АДРЕСА_1 спадкоємці померлого постійно проживали та були зареєстровані. Дружина, яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_17, та повнолітній син ОСОБА_18 відразу фактично вступили в управління та володіння спадковим майном померлого чоловіка та батька, відтак, в силу положень п.1

7.

ч.1 ст.549 ЦК 1963 року є такими, що прийняли спадщину, зокрема, 11/40 частин житлового будинку, що в цілому складався з однієї кам'яної будівлі літ. «А» житловою площею 71,8 кв. м, надвірних господарчих споруд. Крім того, з матеріалів спадкової справи померлого ОСОБА_9 встановлено, що у Восьму одеську державну нотаріальну контору з заявою про оформлення спадщини звернулась ОСОБА_3 та отримала свідоцтво на транспортній засіб, що був зареєстрований на померлого чоловіка (т.1 а.с.246-253).

Нині діючий ЦК України 2003 року зобов'язує спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та здійснити державну реєстрацію нерухомого майна (ст.ст.1297,1299 ЦК 2003 року).

На відміну від діючого ЦК 1963 року не передбачав таких обов'язків. Так, положеннями ст.560 ЦК 1963 року лише визначалось, що спадкоємці могли отримати в державній нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видавалось спадкоємцям, які прийняти спадщину, тобто тим, що фактично вступили в управління та володіння спадковим майном чи подали заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини. Видача свідоцтва спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком обмежена не була. Відсутність свідоцтва позбавляла можливості розпорядитися майном, однак не перешкоджала володінню та користуванню таким. Реєстрація, яку здійснювали у той час БТІ, утворені виконкомами, слугувала переважно способом обліку будівель і виявлення їх юридичних власників.

Таким чином, ОСОБА_9, прийнявши спадщину після смерті батька ОСОБА_4, у сенсі положень ст.560 ЦК України 1963 року мав право, а не обов'язок отримати свідоцтво про право на спадщину. ОСОБА_9 проживав в будинку спадкодавця до смерті останнього та залишився поживати в такому й надалі, відсутність свідоцтва про право на спадщину не перешкоджала йому у здійсненні права володіння та користування нерухомим майном. За життя ОСОБА_9 спір щодо нерухомого майна, порядку користування таким не виникав. Безспірних доказів того, що ОСОБА_9 знав про заповіт батька, про оформлення спадщини ОСОБА_2 не надано.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином (угодою), оскільки залежить виключно від волі заповідача. Якщо волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі заповіт за вимогами заінтересованих осіб може бути визнано недійним. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. Заповіт може бути визнано недійсним, зокрема, якщо особа, яка його склала, не могла розуміти значення своїх дій, що встановлюється в судовому порядку (ст.ст.534, 545 ЦК 1963 року).

Відповідно до положень ст.55 ЦК 1963 року, діючого на час складання заповіту, угода, вчинена громадянином, хоч і дієздатним, але у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, підлягала визнанню судом недійсною. Такі ж положення містяться в ст.225 нині діючого ЦК України 2003 року.

Встановлено, що 28 червня 1989 року державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори посвідчено заповіт ОСОБА_11 на користь ОСОБА_2В щодо належної заповідачу частини житлового будинку по АДРЕСА_1. Згідно висновку посмертної судової психіатричної експертизи, призначеної судом у відповідності до положень п.2 ч.1 ст.145 ЦПК України для встановлення психічного стану особи, ОСОБА_11 в момент підписання заповіту 28 червня 1989 року не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Таким чином, заповіт ОСОБА_4 на підставі ст. 55 ЦК 1963 року є недійсним з моменту його складання, ОСОБА_2 отримує право на спадкування на

8.

загальних підставах. Недійсність заповіту є підставою недійсності виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

В справі відсутні докази того, що ОСОБА_9 чи члени його сім'ї знали про заповіт ОСОБА_4 та оформлення за заповітом спадщини ОСОБА_2 ОСОБА_9 з сім'єю як проживав так і залишився проживати в будинку, безперешкодно користуватися певними приміщеннями такого. Будь-яких спорів за життя матері ОСОБА_10, яка теж проживала та залишилася проживати в будинку і яка померла через п'ятнадцять років після смерті свого колишнього чоловіка не було. Спір щодо нерухомого майна виник лише у серпні 2008 року за заявою ОСОБА_2 і в ході вирішення саме цього спору було з'ясовано експертним шляхом психічний стан ОСОБА_4 в момент складання заповіту. Експертний висновок не спростовано, сторони спору погодились з тим, що ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не керував ними в момент складання та посвідчення заповіту. Наслідком недійсності заповіту є право спадкоємців спадкувати за законом, яке з огляду на вищевикладені факти та висновки суду є доведеним, оскільки ОСОБА_9 та ОСОБА_2 безспірно є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4, померлого у 1989 році, а ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, відповідно, є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_9, померлого у 1995 році. Порушене право позивачів за зустрічним позовом підлягає захисту шляхом поновлення строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Спір між спадкоємцями померлого ОСОБА_9 щодо спадщини, в тому числі й спадщини прийнятої, однак за життя не оформленої, відсутній. Вимоги про визнання права на частину нерухомого майна як спадщину за законом заявили лише діти померлого ОСОБА_9 - ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх мати та, відповідно, дружина померлого ОСОБА_3 проти цього не заперечує і на частку в нерухомому майні не претендує.

Таким чином, після смерті ОСОБА_11, померлого у 1989 році, спадщина відкрилась на 11/20 частин нерухомого майна по АДРЕСА_1. Спадщину в рівних частках прийняли спадкоємці першої черги спадкоємців за законом син померлого ОСОБА_9 та внук померлого ОСОБА_2, тобто кожному з них з часу відкриття спадщини, як то з ІНФОРМАЦІЯ_11 року, належало по 11/40 частин нерухомого майна (11/20 : 2 = 11/40).

Після смерті ОСОБА_9, померлого у 1995 році, спадщина відкрилась на прийняті ним після смерті ОСОБА_11 та, відповідно, належні 11/40 частин нерухомого майна по АДРЕСА_1. Спадщину в рівних частках прийняли спадкоємці першої черги спадкоємців за законом сини померлого ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тобто кожному з них з часу відкриття спадщини, як то з ІНФОРМАЦІЯ_10 року, належить по 11/80 частин нерухомого майна (11/40 : 2 = 11/80). ОСОБА_3 вимог щодо права на частку в нерухомому майні не заявляє. ОСОБА_10 на даний час є померлою.

Нерухоме майно по АДРЕСА_1 згідно останньої інвентаризації, складається в цілому з однієї кам'яної будівлі літ. «А» загальною площею 101,0 кв. м., житловою площею 71,8 кв. м, надвірних господарчих споруд літ. «Б» - літня кухня, літ. «В», «З», «И» - сараї, літ. «Ж» - гараж, літ. «Е», «К» - вбиральні, 1-6 - огорожа, І, Ш, ІУ - мощення, П - цистерна. Дані технічні характеристики підлягають врахуванню при визнанні в порядку спадкування права на майно.

Спільна часткова власність на нерухоме майно, та обставина, що нерухоме майно не поділено в натурі, вказує на відсутність підстав для задоволення вимог як про

9.

виселення відповідачів за первісним позовом з будинку в цілому, так і для виселення з певних приміщень будинку.

Вимоги щодо відшкодування відповідачами за первісним позовом збитків та зобов'язання погашення заборгованості за комунальні послуги задоволенню не підлягають в силу недоведеності.

Вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору дарування не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Договір дарування укладено між ОСОБА_19 та ОСОБА_2 у 2004 році, таким чином, спірні правовідносини регулюються ЦК України 2003 року. Договір нотаріально посвідчено, передбачені ст.203 ЦК України загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, дотримано. Договір оспорюються особами, які не є сторонами правочину. Посилання на зміну розміру будинку після розірвання у 1976 році шлюбу та поділу майна між подружжям ОСОБА_4 і ОСОБА_10 є безпідставним, оскільки станом на 1976 рік будинок в експлуатацію здано не було і рішенням суду фактично визначено ідеальні частки в спільному майні. З прийняттям нерухомого майна у 1988 році в експлуатацію частки співвласників ОСОБА_4 і ОСОБА_10 змінені не були, спір щодо цього не виникав, що вказує на узгодженість цього питання між співвласниками, власність на нерухоме майно і надалі продовжувала бути спільною частковою. Крім того, слід зазначити, що перерахунок ідеальних часток в нерухомому майні у зв'язку з добудовою, перебудовою тощо не є компетенцією суду.

ОСОБА_2 належить 9/20 частин нерухомого майна по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, недійсність якого не доведена, тому відповідачі за первісним позовом не вправі перешкоджати ОСОБА_2 у користуванні цією власністю.

Право спільної власності врегульовано главою 26 ЦК України 2003 року співвласники майна визначених законом положень мають дотримуватись.

Судові витрати сплачено.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2011 року, додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 4 листопада 2011 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перешкоджати ОСОБА_2 у користуванні власністю - 9/20 частинами житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з однієї кам'яної будівлі під літ. «А» загальною площею 101,0 кв. м, житловою площею 71,8 кв. м, надвірних господарчих споруд літ. «Б» - літня кухня, літ. «В», «З», «И» -сараї, літ. «Ж» - гараж, літ. «Е», «К» - вбиральні, 1-6 - огорожа, І, Ш, ІУ - мостіння, П - цистерна, набутих у власність на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_10,

10.

посвідченого 5 червня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрованого в реєстрі за № 1985.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення, відшкодування збитків, зобов'язання погашення заборгованості за комунальні послуги - відмовити.

Поновити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 строк звернення до суду з вимогами про захист цивільного права.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Одеської міської ради про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_11 на користь ОСОБА_2, посвідчений 28 червня 1989 року державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-3420.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 18 липня 1990 року старшим державним нотаріусом Восьмої одеської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 1-3679, ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_11 року, на 11/20 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з однієї кам'яної будівлі літ. «А» житловою площею 71,8 кв. м, надвірних господарчих споруд літ. «Б» - літня кухня, літ. «В», «Г», «Д», «З», «И» - сараї, літ. «Ж» - гараж, літ. «Е», «К» - вбиральні, 1-6 - огорожа, І, Ш, ІУ - мостіння, П - цистерна. Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_4, ОСОБА_5 після смерті батька ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 року.

Визнати за ОСОБА_4 після смерті батька ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 року, в порядку спадкування за законом право власності на 11/80 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з однієї кам'яної будівлі під літ. «А» загальною площею 101,0 кв. м, житловою площею 71,8 кв. м, надвірних господарчих споруд літ. «Б» - літня кухня, літ. «В», «З», «И» - сараї, літ. «Ж» - гараж, літ. «Е», «К» - вбиральні, 1-6 - огорожа, І, Ш, ІУ - мостіння, П -цистерна, прийнятих ОСОБА_9 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_11, померлого 13 листопада 1989 року.

Визнати за ОСОБА_5 після смерті батька ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 року, в порядку спадкування за законом право власності на 11/80 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та складається в цілому з однієї кам'яної будівлі під літ. «А» загальною площею 101,0 кв. м, житловою площею 71,8 кв. м, надвірних господарчих споруд літ. «Б» - літня кухня, літ. «В», «З»,»И» - сараї, літ. «Ж» - гараж, літ. «Е», «К» - вбиральні, 1-6 - огорожа, І, Ш, ІУ - мостіння, П - цистерна, прийнятих ОСОБА_9 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_11 року.

Визнати за ОСОБА_2 після смерті діда ОСОБА_11, померлого 13 листопада 1989 року, в порядку спадкування за законом право власності на 11/40 частин житлового будинку, що знаходиться в м. Одесі

11.

по АДРЕСА_1 та складається в цілому з однієї кам'яної будівлі під літ. «А» загальною площею 101,0 кв. м, житловою площею 71,8 кв. м, надвірних господарчих споруд літ. «Б» - літня кухня, літ. «В», «З», «И» - сараї, літ. «Ж» - гараж, літ. «Е», «К» - вбиральні, 1-6 - огорожа, І, Ш, ІУ - мостіння, П - цистерна.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Одеської міської ради про визнання недійсним договору дарування 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2, посвідченого 5 червня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрованого в реєстрі за № 1985, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Л.Г.Ващенко

А.Ф.Фадєєнко