А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д О Д Е С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 червня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Вадовської Л.М.,

суддів - Ващенко Л.Г.,

Фадєєнко А.Ф.,

при секретарі - Орловій С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщення, виселення, вселення за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2011 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернувшись 25 липня 2011 року до суду з вищеназваним позовом, вказали що ОСОБА_2 і ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 1996 року, рішенням суду від 21 жовтня 2004 року шлюб розірвано. У 1997 році сторони набули у спільну сумісну власність в порядку приватизації квартиру АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу відповідач став перешкоджати проживанню в квартирі, позивачі змушені були наймати житло. Судовим рішенням від 14 листопада 2005 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 стягнуто 90 430,50 грн. грошової компенсації вартості ѕ частин квартири. В ході виконання судового рішення про стягнення грошової компенсації проведено прилюдні торги, які протоколом від 4 вересня 2009 року визнано такими, що не відбулися. На підставі вказаного протоколу та акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого державною виконавчою службою, державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори 12 листопада 2010 року видано свідоцтво про належність ОСОБА_2 ј частина квартири, раніше належної ОСОБА_5 Вважаючи, що за таких обставин квартира в цілому належить їм на праві спільної власності, що право власності відповідача припинено, посилаючись на перешкоджання їм зі сторони відповідача в проживанні в квартирі, позивачі після доповнення позовних вимог просили зобов'язати ОСОБА_5 не перешкоджати користуватися квартирою, визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, виселити

Справа № 22 ц - 1590 - 3192 - 2012 Категорія 5

Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.

Доповідач Вадовська Л.М.

2.

ОСОБА_5 з квартири без надання іншого жилого приміщення, вселити позивачів в квартиру (а.с.3-6, 27-29).

Відповідач ОСОБА_5 в особі представника позов визнав частково.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2011 року позов задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 як власністю, вселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в квартиру, виселено ОСОБА_5 з квартири без надання іншого жилого приміщення. В задоволенні вимог про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, відмовлено (а.с.86-87).

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду в частині виселення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в частині вимог про виселення.

Неправильність рішення суду апелянт мотивував порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішеннями судів про поділ майна встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не проживають в квартирі з 2003 року, оскільки ОСОБА_5 перешкоджає їм в користуванні такою. З огляду на ці обставини та відсутність заперечень ОСОБА_5 проти користування позивачами квартирою та їх вселення в таку, суд, пославшись на частини 1,3 статті 61 ЦПК України, зазначив, що ці обставини доказуванню не підлягають. Зазначивши, що ОСОБА_5 право власності на квартиру на підставі судового рішення від 14 листопада 2005 року в БТІ не зареєстрував, ухилився від виконання рішення в частині сплати грошової компенсації, не прийняв участь в торгах, суд дійшов висновку, що ці дії ОСОБА_5 вказують на відмову від права власності на квартиру. Пославшись на те, що згідно даних БТІ ѕ частини квартири і досі зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого управлінням ЖКГ Одеської міської ради 16 жовтня 1997 року в порядку приватизації, зазначивши, що ОСОБА_2 також зареєструвала право власності на ј частину квартири на підставі свідоцтва, виданого 12 листопада 2010 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори, суд дійшов висновку, що квартира в цілому належить позивачам, а ОСОБА_5 права власності на квартиру не має. Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування квартирою, суд виходив з того, що ОСОБА_5, будучи не власником, користується квартирою як колишній член сім'ї, а тому втратити право користування може лише на підставі частини 2 статті 405 ЦК України у разі відсутності без поважних причин понад один рік. Суд вселив позивачів в квартиру в порядку захисту права власності на підставі статті 386 ЦК України та виселив відповідача без надання іншого жилого приміщення з підстав статей 116, 157 ЖК України за неможливістю сумісного проживання з вини ОСОБА_5

Рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_5 лише в частині його виселення з квартири, в іншій частині рішення не оскаржено, ОСОБА_5 не заперечує проти вселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в квартиру та користування ними такою.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень частини 1 статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог про виселення, колегія суддів встановила, що висновки суду про відмову ОСОБА_5 від права власності на квартиру, належність квартири в цілому на праві власності позивачам, наявність підстав для виселення відповідача, не відповідають

3.

обставинам справи та вказують на неправильне застосування норм матеріального права, що згідно п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в частині вимог про виселення та ухвалення нового рішення по суті цих вимог.

Колегія суддів вважає встановленими такі факти та відповідні ним правовідносини.

Встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 24 лютого 1996 року. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2004 року шлюб розірвано, поділено майно подружжя ( предмети домашнього вжитку, побутова техніка, транспортний засіб) (а.с.8).

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради 16 жовтня 1997 року на підставі розпорядження від 16 жовтня 1997 року № 103221, квартира АДРЕСА_1 загальною площею 43,1 кв. м в порядку приватизації належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (а.с.7).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2004 року за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_3 з ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості ѕ частин квартири АДРЕСА_1 в сумі 90 433,50 грн. (а.с.9).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2005 року з огляду на виправлену ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 лютого 2006 року описку, скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2004 року та ухвалено нове рішення, яким на підставі статті 364 ЦК України в порядку виділу частки ОСОБА_2 та дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 зі спільного майна та згоди ОСОБА_2 на отримання грошової компенсації позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості ѕ частин квартири АДРЕСА_1 в сумі 90 433,50 грн., визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Рішення суду має чинність (а.с.71-73, 75-76).

Свідоцтвом, виданим 12 листопада 2010 року державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі протоколу від 4 вересня 2009 року № 169055/2 про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, та акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого Другим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського МУЮ 14 жовтня 2009 року, посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з ј частки ізольованої квартири АДРЕСА_1 що належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням ЖКГ виконкому Одеської міської ради 16 жовтня 1997 року. Державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на ј частину квартири проведена 22 листопада 2010 року (а.с.11, 12).

В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_5 з 9 серпня 1989 року, ОСОБА_2 з 31 травня 1996 року, ОСОБА_3 з 6 грудня 2005 року, ОСОБА_4 з 18 лютого 2008 року (а.с.14).

ОСОБА_2, ОСОБА_4 з 1 липня 2005 року проживають в приміщенні дошкільного навчального закладу «Ясла-садок» № 291 Одеської міської ради (а.с.35).

Таким чином, з 1997 року квартира АДРЕСА_1 в порядку приватизації належала на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_5 і ОСОБА_2 та неповнолітнім дітям ОСОБА_4, ОСОБА_3 Після розірвання шлюбу в порядку виділу частки зі спільної власності на підставі рішення

4.

суду апеляційної інстанції від 14 листопада 2005 року на користь ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 стягнуто з ОСОБА_5 грошову компенсацію вартості ѕ частин квартири та визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру в цілому. Отже на підставі судового рішення квартира стала належати на праві приватної власності лише ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_3 розпорядилася належним правом, пред'явивши вимоги про стягнення грошової компенсації в сумі 90 433,50 грн. та отримавши рішення про задоволення цих вимог. Рішення суду про стягнення грошової компенсації було звернуто до примусового виконання, в ході якого зі згоди ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу було передано ј частину квартири АДРЕСА_1, як таку, що належить ОСОБА_5 в порядку приватизації. Видане нотаріусом 12 листопада 2010 року свідоцтво, яким посвідчено належність ОСОБА_2 ј частини квартири, не є на даний час спірним, відтак, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_2, а саме ѕ частини ОСОБА_5 (1 по рішенню суду -1/4, що передана як майно стягувачу в ході виконання рішення в частині стягнення грошової компенсації =3/4) та ј частина ОСОБА_2

Посилання позивачів на те, що по БТІ квартира продовжує значитися на праві власності за ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого в порядку приватизації управлінням ЖКГ виконкому Одеської міської ради 16 жовтня 1997 року, а тому вони є власниками квартири, безпідставні, оскільки право спільної власності на квартиру, що виникло у сторін в порядку приватизації у 1997 році, припинилося ухваленням апеляційним судом Одеської області рішення від 14 листопада 2005 року, яким на квартиру в цілому визнано право приватної власності за ОСОБА_5 зі стягненням з нього на користь ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 як інших співвласників вартості належної кожному з них ј частини квартири, що в цілому становило ѕ.

Визначені статтею 346 ЦК України підстави припинення права власності ОСОБА_5 на нерухоме майно відсутні. ОСОБА_5 не відмовлявся від права власності та не вчиняв дій, які б у сенсі положень статті 347 ЦК України вважалися б відмовою від права власності. ОСОБА_5 володіє та користується квартирою як нерухомим майном, постійно в ній проживає, зареєстрований з 1989 року. Не здійснення державної реєстрації права власності на підставі рішення суду від 14 листопада 2005 року не позбавляє ОСОБА_5 права володіння та користування майном, а є лише перешкодою для розпорядження квартирою (відчуження тощо).

Власник житла має право проживати в такому. Виселення власника є порушенням права власності. ОСОБА_7 кодексу України не передбачають відповідальність власників житла за порушення правил співжиття. Правила статті 116 ЖК України про виселення за неможливістю спільного проживання, на яку посилаються позивачі як на підставу вимог про виселення, не поширюються на учасників спільної власності на жилі будинки чи квартири. У таких випадках захист прав цих осіб може здійснюватись іншими способами, передбаченими нормами ЦК України, наприклад шляхом покладення зобов'язання усунути перешкоди в користуванні зазначеним майном, компенсувати моральну шкоду тощо. Позивачі стверджують, що не проживають в квартирі з 2003 року, ця обставина у разі доведення перешкоджання зі сторони відповідача у користуванні квартирою може слугувати підставою для усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення позивачів, а не для виселення відповідача з підстав статей 116, 157 ЖК України.

Правові підстави для виселення ОСОБА_5 з квартири без надання іншого жилого приміщення відсутні, позов в частині вимог про виселення задоволенню не підлягає.

5.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 2 грудня 2011 року в частині позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виселення - скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виселення - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Л.Г.Ващенко

А.Ф.Фадєєнко