РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0190/4938/2012Головуючий суду першої інстанції:Ісламгулова О.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.
РІШЕННЯ
"17" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіМ’ясоєдової Т.М.,
СуддівДаніла Н.М., Сінані О.М.
При секретаріПостікової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 22 травня 2012 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина звернулась з позовом до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 недійсним. Позовні вимоги мотивовані тим, що її чоловік та батько неповнолітнього позивача ОСОБА_9 помер у 2008 році, після його смерті відкрилась спадщина на зазначений будинок. У передбачений законом строк вона та син спадкодавця звернулися з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак свідоцтва про право на спадщину не отримали у зв'язку з тим що, у 2009 році спадковий будинок був проданий батьком її померлого чоловіка ОСОБА_10 відповідачці ОСОБА_8
Вважає, що вказана угода порушує її та її неповнолітнього сина права на спадщину, тому просить визнати угоду недійсною на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 22 травня 2012 року позов ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, задоволено частково.
Визнано угоду купівлі-продажу, укладену 26 грудня 2008 року, за якою ОСОБА_10 продав, а покупець ОСОБА_8 купила жилий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, посвідчену 26 листопада 2008 року нотаріусом Пархомчуком М.В., в реєстрі за №752, недійсною у частці продажу 1/6 частки будинку.
В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 22 травня 2012 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_12, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача ОСОБА_13, який заперечував проти її доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини 3 статті 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Як зазначено в статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Наведеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Статтями 11, 15 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріпленні законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Згідно з ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215 - 235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 330, 338).
ОСОБА_6 звернулась з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав його невідповідності вимогам закону.
Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.
Однак статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.
Як вбачається із матеріалів справи, зазначене позивачем майно було передане ОСОБА_14, як переселенцю за актом від 04 жовтня 1973 року, що підтверджується відповідним актом на аркуші справи 14, довідкою Птахорадгоспу «Токаревський» від 01 червня 1978 року, довідкою виконавчого комітету Стовпівської сільської ради Сакського району АР Крим.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_14 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Як слідує із копії свідоцтва про укладення шлюбу, ОСОБА_10 є чоловіком померлої, який згідно копії паспорту з 1980 року був зареєстрований (прописаний) та проживав разом із спадкодавцем у зазначеному будинку.
На час смерті ОСОБА_14 спадкоємцями першої черги були: ОСОБА_10 - чоловік, і діти: ОСОБА_9 та ОСОБА_15, усі прийняли спадщину. Отже, на час смерті дружини, ОСОБА_10 прийняв спадщину у вигляді 1/6 частки будинку та йому належало, як чоловіку, 1/2 частка спадкового будинку.
Після смерті спадкодавця, ОСОБА_10 вступив в керування спадковим майном - використовував житловий будинок для проживання та обслуговував його, ніс витрати, пов'язані з його утриманням.
Відповідно до заяви дочки померлої ОСОБА_15, остання відмовилася від належної їй частки спадкового майна на користь батька ОСОБА_10
Виходячи із положень Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад народних депутатів, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР № 115 від 19 січня 1976 року (яка була чинна на той час) право власності на жилий будинок підтверджувалось саме записом в по господарчій книзі. У той час реєстрації нерухомого майна в сільській місцевості в БТІ не була передбачена нормативними актами.
У зв'язку з тим, що змінилось законодавство щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, спадкоємці були позбавлені можливості в установленому законом порядку оформити спадщину після смерті ОСОБА_14
Відомостей, що за життя ОСОБА_14 право власності на спірний будинок було зареєстровано за нею в погосподарчих книгах Стовпівської сільської ради Сакського району АР Крим за 1978 - 1994 роки у матеріалах справи відсутні.
При зверненні до суду ОСОБА_10 в позовній заяві від 18 червня 2008 року вказував, що за життя дружини ОСОБА_14 не був оформлений технічний паспорт на переселенський будинок та не було зареєстровано її право власності в Бюро технічної інвентаризації у зв'язку чим, він фактично прийнявши спадщину, не міг оформити правовстановлюючі документи на спадковий будинок (а.с. 4 - 5 цивільної справи № 2 - 2362/08).
Із цивільної справи № 2-2362/08, яка була предметом дослідження суду першої інстанції, за позовом ОСОБА_10 до Стовпівської сільради, ОСОБА_15 про визнання права власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, який був придбаний ОСОБА_14 під час шлюбу з ОСОБА_10, як переселенський будинок, що підтверджено актом від 4 жовтня 1973 року. Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 1 жовтня 2008 року визнане право власності на спірний будинок за ОСОБА_10 07 грудня 2011 року рішенням Апеляційного суду АР Крим вказане рішення суду першої інстанції скасоване. ОСОБА_8 (правонаступнику ОСОБА_10.) у задоволенні позову до Стовпівської сільської ради Сакського району АР Крим, ОСОБА_15, третя особа - КРП «БРТІ м. Євпаторії», про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.
Після отримання рішення суду від 01 жовтня 2008 року про визнання права власності на будинок у цілому, ОСОБА_10 продав будинок відповідачці ОСОБА_8, яка доглядала його до смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 29). Про наведене свідчить копія нотаріально посвідченого договору від 26 грудня 2008 року, за яким ОСОБА_10 продав, а покупець ОСОБА_8 купила жилий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1. Договір посвідчений 26 листопада 2008 року нотаріусом Пархомчуком М.В. в реєстрі № 752.
Із витягу з реєстру про право власності на нерухоме майно Кримського РП «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії» на аркуші справи 27 слідує, що 08 жовтня 2009 року право приватної власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_9. На час смерті ОСОБА_9 знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, від шлюбу подружжя має сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до статті 1261 ЦК України, вказані особи є спадкоємцями першої черги і 23 травня 2008 року звернулися до Сакської районної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 Спадкова справа відкрита 02 жовтня 2008 року, свідоцтво про право на спадщину не видавалось (а.с. 17).
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Позивачка ОСОБА_6 вимогу про повернення майна з чужого незаконного володіння не заявляла.
За таких обставин з огляду на викладене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України).
Право власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, як зазначено у частині 3 статті 334 ЦК України, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору не посвідченого нотаріально дійсним.
Відповідно до частини 1 статті 182 ЦК України (діючого з 01 січня 2004 року) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на прийняття її чоловіком ОСОБА_9 спадщини після смерті ОСОБА_14
Проте, як вбачається із матеріалів справи за життя ОСОБА_9 не додержано порядок державної реєстрації зазначеного спадкового будинку.
За таких обставин вважати обґрунтованими висновки місцевого суду про задоволення вимог щодо визнання за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права власності на частку спірного будинку немає підстав.
Крім того, ОСОБА_10, на момент укладення оспорюваного договору був законним власником спірного будинку та мав право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, тому підстави для витребування спірного майна на користь позивачки відсутні, та нею не надано доказів того, що вона була співвлас ником цього будинку та спірне майно вибуло поза її волею.
За правилами статей 1216, 1217, 1218 ЦК спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавце ві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статей 1261, 1267 ЦК в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та наро джені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно зі статтею 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно при дбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала право відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реститу ція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Таким чином, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 338 ЦК, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Майно може бути повернуте за позовом власника про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наяв ність обставин, зазначених цими статтями, тому що вони встановлюють спеціальні правила для захисту такого права.
При цьому за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витре бування від добросовісного набувача.
За таких обставин зазначений будинок не можна віднести до складу спадщини у сенсі статті 1218 ЦК України, оскільки ОСОБА_9 не став за життя власником спірного будинку у розумінні статей 316, 317 ЦК України, а тому з висновками суду першої інстанції про задоволення позову про визнання за позивачами права власності у порядку спадкування на частку зазначеного будинку погодитися не можна, оскільки вони не відповідають дійсності, зроблені на припущеннях, об'єктивно не підтверджених матеріалами справи.
Вирішуючи спір, суд на порушення вимог статей 212-214 ЦПК на зазначив положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив та не зазначив у рішенні, у якому порядку відкрилась спадщина, хто її прийняв; взагалі не вмотивував свого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Ураховуючи вимоги статті 10 ЦПК та відповідно до змісту пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України, власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їх волі, а набувач - довести, що він придбав майно за відплатною угодою й що він не знав і не міг знати про те, що придбав майно в особи, якій не належить право його відчуження.
Проте суд на порушення вимог статей 212-214 ЦПК України наведеним обставинам оцінки не дав, доводи позивачки про вибуття майна з її володіння поза її волею належним чином не перевірив та безпідставно дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених ОСОБА_6 позовних вимог.
У відповідності до положень пунктів 2, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Виходячи з викладеного колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює по справі нове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольняє частково, рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 22 травня 2012 року скасовує і ухвалює нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу жилого бу динку АДРЕСА_1, укладеного 26 грудня 2008 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_8. недійсним, відмовляє.
Згідно частинам 1, 5 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з тим, що позовні вимоги ОСОБА_6 залишені без задоволення, понесені нею судові витрати у справі, виходячи із викладених положень закону, відшкодуванню не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись пунктами 3, 4 частини 1 статті 309, статтями 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 22 травня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_6 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу жилого бу динку АДРЕСА_1, укладеного 26 грудня 2008 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_8. недійним, відмовити
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: