УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/1098/2012Головуючий суду першої інстанції:Шувалов М.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.

"17" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівПриходченко А.П., Полянської В.О.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного нотаріуса Ленінського районного нотаріального округу ОСОБА_7, треті особи - Глазівська сільська рада Ленінського району АР Крим та Відділ Держкомзему у Ленінському районі АР Крим, про визнання договорів дарування жилого будинку та земельної ділянки недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 12 квітня 2012 року

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2012 року ОСОБА_8 як представник ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Ленінського районного нотаріального округу ОСОБА_7, у якому просить визнати договори дарування, укладені 5 квітня 2002 року між ним та ОСОБА_9, земельної ділянки та жилого будинку по АДРЕСА_1, Ленінського району, АР Крим недійсними та привести сторони у первісне положення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 5 квітня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 були укладені договори дарування земельної ділянки та жилого будинку по АДРЕСА_1, Ленінського району, АР Крим. Проте, вказані правочини були вчинені проти його справжньої волі, внаслідок застосування насильства. До того ж, вказані договори були укладені за відсутністю згоди його дружини і на підставі правовстановлюючих документів, які не відповідали вимогам законодавства. Крім того, нотаріусом при посвідченні вказаних договорів були порушенні вимоги ЗУ "Про нотаріат", що є підставою для визнання договорів недійсними.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 12 квітня 2012 року у позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, надання неналежної оцінки доказам, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В якості доводів апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги надані позивачем докази щодо незаконності договорів дарування земельної ділянки та будинку.

Також в апеляційній скарзі відтворюються обставини, викладені в позовній заяві та йдеться про помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Так апелянт вказує, що час укладення договорів дарування межі земельної ділянки та будинку не були встановлені, а документи на земельну ділянку - Державний акт не мав юридичної сили, оскільки виданий з порушенням вимог закону, що тягне за собою незаконність укладених договорів. На думку апелянта, позивач не міг укладати договори, оскільки не мав права власності на спірний будинок. Суд не звернув уваги на докази, які містяться в матеріалах справи і свідчать про наявність погроз застосування фізичного насильства та психологічного тиску відносно позивача та членів його сім'ї. Крім того, оспорювані договори є нікчемними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 5 квітня 2002 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 були укладені договори дарування, за яким позивач передав у дар ОСОБА_9 земельну ділянку та жилий будинок по АДРЕСА_1, Ленінського району, АР Крим.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов про визнання недійсними договорів дарування будинку та земельної ділянки пред'явлений позивачем до нотаріуса, який не є належним відповідачем і не має відповідати за вказаним позовом, а рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 18.01.2012 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про визнання спірних договорів недійсними, заявленого з цих самих підстав.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 18.01.2012 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про визнання спірних договорів недійсними з підстав укладення договорів дарування з застосуванням психологічного тиску з боку ОСОБА_10 та відчуження майна за відсутності згоди дружини позивача. Судом встановлено, що волевиявлення позивача при укладенні спірних договорів відповідало його внутрішній волі, вимоги щодо отримання згоди дружини на укладення спірних договорів були дотримані.

Наведене свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції наявності доказів, які свідчать про застосування тиску під час укладення договорів дарування та відсутності згоди дружини позивача на їх укладення.

Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про наявність порушень вимог закону при укладенні спірних правочинів, що на його думку є підставою для визнання їх недійсними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 статті 26 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. При цьому відповідачами є особи, які порушили права позивача або повинні відповідати за позовом з інших причин.

Відповідно до закріпленого в ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства та за змістом ч. 1 ст. 33 ЦК України залучення судом до участі у справі особи як співвідповідача можливе лише як результат вирішення судом клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

Лише повний суб'єкт відповідача надає підстави суду для висновку чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, що відповідно є підставою для задоволення або відмови у позові. Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Виходячи з вищенаведених норм закону та враховуючи предмет позову відповідачем у даній справі має бути, зокрема сторона оспорюваного правочину, а саме - ОСОБА_9

Однак, позивачем пред'явлений позов лише до Приватного нотаріуса Ленінського районного нотаріального округу ОСОБА_7, сторона за договором - ОСОБА_9 до участі у розгляді даної справи не залучалась. ОСОБА_6 з клопотанням про заміну відповідача або залучення співвідповідача в порядку ст. 33 ЦПК України не звертався.

Пред'явлення позову до особи, яка не має відповідати за позовом, унеможливлює встановлення фактичних обставин щодо наявності або відсутності порушень при укладенні договорів дарування будинку та земельної ділянки та як наслідок порушення прав позивача.

Отже суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові ОСОБА_6 до Приватного нотаріуса Ленінського районного нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договорів дарування жилого будинку та земельної ділянки недійсними.

Доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки стосуються законності спірних правочинів, між тим у позові відмовлено за неналежним суб'єктом відповідача.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального закону приєднані до справи копії рішення Ленінського районного суду АР Крим від 18.01.2012 року та ухвала Апеляційного суду АР Крим від 28.02.2012 року не беруться колегією суддів до уваги, оскільки згідно положень ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення суду, що стосуються предмету спору, тому приєднання до справи копій рішення суд та ухвали не свідчить про порушення судом норм процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 12 квітня 2012 року - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 12 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Т.С. Авраміді В.О.Полянська А.П. Приходченко