ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26а

__________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2012 р. Справа № 5019/663/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Муковоз Галини Ярославівни (далі - Підприємець) до фермерського господарства "Легенда" (далі -Господарство) про визнання договору купівлі-продажу дійсним,

за участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2012 року Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 28 липня 2011 року між ним та Господарством був підписаний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення -будівлі зерноскладу, площею 387,2 м2, розташованої за адресою: Рівненська область, Млинівський район, село Смордва, вулиця Завіддя-1, 1"д". Оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося часткове виконання даної угоди, проте відповідач ухиляється від її нотаріального посвідчення, позивач, посилаючись на статті 220, 657 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), а також частину 7 статті 179 Господарського кодексу України, просив суд визнати дійсним вищезазначений договір та визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 24 квітня 2012 року (суддя Крейбух О.Г.) порушено провадження у справі № 5019/663/12, розгляд якої було призначено (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25 квітня 2012 року) на 7 травня 2012 року.

Ухвалою суду від 7 травня 2012 року розгляд справи відкладено на 29 травня 2012 року.

У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності судді Крейбух О.Г., розпорядженням виконуючого обов'язки керівника апарату господарського суду Рівненської області від 25 травня 2012 року № 135/2012 було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5019/663/12, за результатами якого дану справу було передано на розгляд судді Павленку Є.В.

Ухвалою від 29 травня 2012 року (суддя Павленко Є.В.) розгляд справи відкладено на 21 червня 2012 року.

Ухвалою від 21 червня 2012 року розгляд справи відкладено на 5 липня 2012 року.

Ухвалою суду від 5 липня 2012 року розгляд справи відкладено на 19 липня 2012 року.

У судові засідання, призначені на 7 травня 2012 року, 29 травня 2012 року, 21 червня 2012 року, 5 липня 2012 року та 19 липня 2012 року, сторони не забезпечили явку своїх повноважних представників, витребуваних судом документів не надали, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направили.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані сторонам за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Зокрема, Підприємцю ухвали суду надсилалися за адресою: 35160, Рівненська область, Млинівський район, село Смордва. Господарству вказані ухвали були направлені за адресою: 35109, Рівненська область, Млинівський район, село Перевередів. Факт отримання сторонами вищезазначених ухвал суду підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень (а.с. 27-32, 36-37, 40-41, 48-49).

Отже, за змістом вищезазначеної норми позивач і відповідач завчасно та належним чином були повідомлені про місце, дату та час судових засідань, крім того, їм надавалося достатньо часу для подання письмових пояснень по суті спору та витребуваних судом документів.

Пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки чергове відкладення розгляду справи № 5019/663/12 спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України строку вирішення даного спору, а неявка представників позивача і відповідача не перешкоджає вирішенню спору по суті, суд на підставі вимог статті 75 ГПК України дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними в ній матеріалами без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2011 року між Підприємцем та Господарством був підписаний договір купівлі-продажу, за умовами якого останнє взяло на себе обов'язок передати у власність позивачу нежитлове приміщення -будівлю зерноскладу загальною площею 387,2 м2, розташовану за адресою: Рівненська область, Млинівський район, село Смордва, вулиця Завіддя-1, 1"д". Підприємець, у свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити вартість вказаного об'єкту нерухомості (а.с. 7).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін.

28 липня 2011 року на виконання пунктів 2.1-2.2 вказаної угоди сторони підписали акт приймання-передачі спірного об'єкта нерухомості (а.с. 8).

Однак Господарство відмовлялося нотаріально посвідчити вищезазначений договір, що, на думку Підприємця, є підставою для визнання цього договору дійсним в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Зокрема, такий випадок передбачено частиною 2 статті 220 цього Кодексу, яка дозволяє суду за певних умов визнати дійсним договір у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Водночас згідно з вимогами статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Зі змісту частини 3 статті 640 ЦК України вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Отже, правила статті 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав та обов'язків.

Водночас ЦК України не передбачено можливості визнання судом дійсним правочину в разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкову державну реєстрацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року у справі № 2-17/604-2009 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_36 до ВАТ "Кримспецсільгоспмонтаж", третя особа із самостійними вимогами -суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_38, про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна дійсними і визнання права власності, та за позовом третьої особи із самостійними вимогами -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_38 до ВАТ "Кримспецсільгоспмонтаж", третя особа -суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_36, про витребування майна.

Частиною 1 статті 111-28 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Про неможливість застосування частини 2 статті 220 ЦК України до правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, також вказано у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для визнання спірного правочину дійсним на підставі норми частини 2 статті 220 ЦК України.

У той же час зі змісту самого договору купівлі-продажу будівлі зерноскладу вбачається, що даний правочин у порушення вищезазначених вимог закону нотаріально не посвідчувався, державну реєстрацію цієї угоди не проведено, у зв'язку з чим вказаний договір є неукладеним, а відтак це виключає можливість визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки Підприємець не довів суду належними та допустимими доказами своїх вимог до відповідача, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23 липня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко