Судове рішення #23985070

7


Справа № 0907/8065/2012

Провадження № 10/0990/158/2012

Категорія ст. 2368 КК України

Головуючий у І інст. Максимчин Ю.Д.

Суддя -доповідач Попович С.С.







У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2012 року м. Івано-Франківськ


Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючого - судді Поповича С.С.

суддів Флісака Р.Й., Вилки С.С.

з участю : прокурора Бурмея О.О.

скаржника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляцією прокурора, який брав участь при розгляді справи судом першої інстанції на постанову Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2012 року, -

у с т а н о в и л а :

Вказаною постановою суду задоволено скаргу ОСОБА_2 та скасовано постанову старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції прокуратури Івано-Франківської області Бурмея О.О. від 21 березня 2012 року про порушення кримінальної справи за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ПП «Промтехсервіс» за ознаками злочину передбаченого ст. 212 ч. 3 КК України.

Своє рішення суд мотивував недодержанням прокурором вимог ст. ст. 94, 97, 98 КПК України при порушенні кримінальної справи, а також неузгодженістю податкових повідомлень-рішень, винесених за наслідками документальної перевірки ПП «Промтехсервіс», тим, що справа порушена за фактом в той час як слід було порушити щодо конкретних осіб.

В апеляції прокурор просить постанову суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд іншим складом суду. Вважає постанову суду незаконною, необгрунтованою, вказує на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження за скаргою, судом не взято до уваги відсутність достатнього обгрунтування порушення прав та законних інтересів скаржника, суд постановив рішення за скаргою особи, інтересів якої не стосується порушена кримінальна справа. При цьому не взято до уваги рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду, яким 14 березня 2012 року визнано правомірними дії податкового органу при нарахуванні платнику 1,4 млн. грн. податків, суд вийшов за межі розгляду скарги, оскільки вирішив питання, яке не пов'язане з перевіркою даних про наявність підстав та приводів до порушення кримінальної справи, не дано правової оцінки ухвалі Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2012 року, де були зазначені вказані порушення норм КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав доводи апеляції, пояснення апелянта ОСОБА_2, який вважав постанову суду законною та обґрунтованою, і при цьому також пояснив, що він у період за який порушено кримінальну справу працював заступником керівника підприємства, з кінця 2011 року працює керівником, у його квартирі після порушення справи проводили обшуки, його викликали та допитували як він вважав фактично як підозрювану особу, перевіривши матеріали справи та матеріали, що послужили приводами та підставами до порушення справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Дійсно ст. 236-7 КПК України передбачає, що скарга на постанову, в тому числі прокурора, про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується справа з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи.

Свою позицію з цього приводу скаржник мотивував по тексту поданої до суду скарги ( а. с. 4 ), де навів таку мотивацію. Зокрема, щодо проведення у нього обшуків, вилучення належних йому та членам сім»ї документів, майна, проведення його допитів. Що було накладено арешти на рахунки підприємства в банках ( він же на той час уже був його керівником ).

Оглянуті судом та колегією суддів матеріали кримінальної справи підтверджують, що органом досудового слідства збирались дані щодо судимостей, характеризуючи дані, дані про належність майна як щодо керівника підприємства так і щодо скаржника, який на той час був заступником керівника, дійсно проводились і інші вказані скаржником слідчі дії з його участю.

Суд першої інстанції прийняв скаргу з обгрунтуванням зазначеним ОСОБА_1 та відкрив по ній провадження.

Після скасування попередньої постанови суду ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 21 травня 2012 року з направленням справи на новий судовий розгляд, а не зі стадії вирішення питання про прийняття скарги до розгляду, суд першої інстанції вже не вправі був відмовити у відкритті провадження по скарзі навіть якщо б такі підстави і були.

Даючи оцінку цій обставині, з врахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно, при наявності на те мотивованих підстав, було відкрито провадження по справі та вирішено по суті скаргу ОСОБА_1.

А щодо вирішення судом скарги по суті, то колегія виходить з такого.

У оскаржуваній постанові прокурора зазначено, що службові особи ПП «Промтехсервіс» упродовж жовтня-грудня 2008 року на виконання укладених з Косівською РДА договорів підряду здійснювали відновлювальні роботи по ліквідації наслідків стихійного лиха ( паводку ), що мало місце на території Івано-Франківської області у липні 2008 року. І що, усвідомлюючи необхідність сплати за одержаними доходами значних сум податку на прибуток та податку на додану вартість, діючи з метою мінімізації об'єктів оподаткування, провели по бухгалтерському обліку та податковій звітності підроблені первинні документи про нібито виконання субпідрядних робіт ТзОВ "Солюшен-Компані", яке має ознаки фіктивності, внаслідок чого ухилилися від сплати 885 417 грн. податку па прибуток та 573 587 грн. податку на додану вартість.

Як зазначено у постанові прокурора підставою до порушення кримінальної справи став акт документальної перевірки ПП "Промтехсервіс" №1869/23-0-32567861 від 09 грудня 2011 р. ДПІ в Косівському районі, на підставі якого і було винесено податкові повідомлення-рішення від 21 грудня 2011р. № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, а приводом - виявлення прокурором в діях службових осіб ПП "Промтехсервіс", по обставинах зазначених в цьому акті, ознак злочину передбаченого ч. З ст. 212 КК України.

У ст. 4 КПК України зазначено, що прокурор чи слідчий зобов"язані вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб винних у вчиненні злочину.

Ч. 1 ст. 98 КПК України передбачає, що тільки за наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КГІК України, слідчий, прокурор, зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи.

Відповідно до змісту ст. 94 ч. 2 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Підставами до порушення кримінальної справи мають бути : наявність ознак того чи іншого злочину передбаченого відповідною статтею КК України, що стали відомі прокурору чи слідчому, наявність достатніх даних, які вказують на ознаки саме такого злочину.

Ст. 212 ч. 3 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів ( обов'язкових платежів ) з перерахуванням кваліфікуючих ознак, в т. ч. і в особливо великих розмірах.

В матеріалах зібраних органом досудового слідства та досліджених колегією є винесені по результатах перевірки три зазначені вище податкові повідомлення-рішення від 21 грудня 2011 року.

Ці рішення були одразу ж оскаржені до суду. І в матеріалах досудового слідства є копія ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року про відкриття провадження по зверненню підприємства до суду і про призначення справи до розгляду на 17 січня 2012 року.

У ст. 236-8 КПК України зазначається що суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення такої постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи. При цьому суд повинен виходити зі змісту оскаржуваної постанови, дати правову оцінку тим приводам і підставам про які зазначено у постанові про порушення кримінальної справи.

В той же час аналіз тексту та змісту оскаржуваної постанови, про що зазначено вище, інших матеріалів, дає підстави прийти до висновку, що прокурором вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, що ставиться до змісту постанови про порушення кримінальної справи, не виконано.

У преамбулі Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" вказується, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов"язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, нарахування і сплати штрафних санкцій та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Платник податків, як зазначено у ст. 4, підпункт 4.1.1 цього Закону, самостійно обчислює суму податкового зобов"язання, яку визначає у податковій декларації, крім випадків передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також п. 4.3 цієї статті.

Ст. 4.2.1 Закону передбачає, що у випадку якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов"язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов"язання, але разом з тим має право на оскарження цієї суми в порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до ст. 4.2.2 Закону контролюючий орган зобов"язаний самостійно визначити суму податкового зобов"язання платника в разі якщо, в тому числі, дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов"язань, заявлених у податкових деклараціях і визначається непрямим методом ( ст. 4, п. 4.2 Закону ).

Відповідно до ст. 4, пункт 4.3.7 Закону, обвинувачення в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на визначенні податковим органом податкового зобов"язання з використанням непрямого методу ( що має місце і в даному випадку ) до остаточного вирішення справи судом.

Згідно зі ст. 5.2.1 Закону податкове зобов"язання платника податків нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, а в цьому пункті вказується, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов"язання або прийняв будь-яке рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право оскаржити його у встановленому порядку, в тому числі і до суду.

Ст. 5.2.4 Закону передбачає, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов"язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. Підприємство звернулося до суду. З цього приводу у прокурора були відповідні дані.

Відповідно до змісту ст. 5, підпункт 5.2.6, якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом, за винятком коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Аналогічне передбачає і ст. 56.22 Податкового Кодексу України.

А по тексту оскаржуваної постанови прокурор посилається абсолютно на ті ж самі фактичні обставини та дані які зазначені і у акті про результати перевірки, складеному працівниками державної податкової інспекції на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення, що оскаржені. Тобто нічого додаткового по тексту оскаржуваної постанови крім того, що по суті було відображено в акті перевірки, не зазначається.

Верховний Суд України у своїй Постанові від 08 жовтня 2004 року № 15 "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов"язкових платежів" ( п. 15 ) зазначив, що злочин, передбачений ст. 212 КК України є закінченим з моменту фактичного ненадходження до бюджетів чи цільових фондів коштів, які мали бути сплачені у строки та в розмірах, передбачених законодавством з питань оподаткування ( тобто сум узгоджених податкових зобов"язань, визначених згідно із Законом № 2181-111 ), а саме - з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, що відповідно до визначеного ст. 5 вказаного Закону порядку вважається узгодженим і підлягає сплаті. Якщо Закон пов"язує строк сплати з виконанням певної дії, то злочин вважається закінченим з моменту фактичного ухилення від сплати. Умисне ухилення від сплати сум податкових зобов"язань ( в т. ч. податку нарахованого контролюючими органами в порядку і на підставах, визначених п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-111 ) утворює закінчений склад злочину з моменту закінчення граничного строку, в який мали бути сплачені нараховані такими органами суми зазначених зобов"язань. І що в разі оскарження до суду платником податків рішення податкового органу у встановленому чинним законодавством порядку обвинувачення в ухиленні від сплати податків не може грунтуватись на такому рішенні до остаточного вирішення справи судом.

Дійсно є рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року, яким визнано правомірними дії податкового органу при нарахуванні платнику 1,4 млн. грн. податків, як це вказано в апеляції. Проте воно винесено після порушення кримінальної справи і, крім того, не вступило в законну силу так як оскаржено в апеляційному порядку.

При таких обставинах колегія суддів вважає, що постанови про відмову у порушенні кримінальної справи по цьому ж факту винесені 19 січня та 20 березня 2012 року працівниками податкової міліції, що були скасовані прокурором, і якими було відмовлено у порушенні кримінальної справи виходячи з того, що податкові повідомлення-рішення ДПІ оскаржені в судовому порядку і їх слід вважати неузгодженими так як судового рішення з цього приводу ще немає, були правильними і підстав для їх скасування не вбачалось, а винесена прокурором оскаржувана постанова є передчасною і тому правильно визнана судом незаконною.

При повторному розгляді справи суд першої інстанції врахував як вказівки викладені в ухвалі колегії суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2012 року, так і інші фактичні обставини, що мали місце по справі. Підстав вважати постанову суду першої інстанції незаконною колегія суддів не вбачає.

При викладених обставинах неправильність у постанові в частині визначення підставою для скасування в тому числі порушення справи за фактом, а не щодо конкретної особи, не може мати суттєвого значення при вирішенні справи по суті.

За наведених обставин колегією суддів не встановлено підстав для задоволення апеляції прокурора та скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2012 року по справі за скаргою ОСОБА_2 - без зміни.

Повний мотивований текст ухвали буде проголошено 16 липня 2012 року о 09 год. ранку.

С У Д Д І :


--------------------------------- ---------------------------------- --------------------------------

С.С. Попович    Р.Й. Флісак С.С. Вилка


7


Справа № 0907/8065/2012

Провадження № 10/0990/158/2012

Категорія ст. 2368 КК України

Головуючий у І інст. Максимчин Ю.Д.

Суддя -доповідач Попович С.С.







У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2012 року м. Івано-Франківськ


Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючого - судді Поповича С.С.

суддів Флісака Р.Й., Вилки С.С.

з участю : прокурора Бурмея О.О.

скаржника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляцією прокурора, який брав участь при розгляді справи судом першої інстанції на постанову Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2012 року, -

у с т а н о в и л а :

Вказаною постановою суду задоволено скаргу ОСОБА_2 та скасовано постанову старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами податкової міліції прокуратури Івано-Франківської області Бурмея О.О. від 21 березня 2012 року про порушення кримінальної справи за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ПП «Промтехсервіс» за ознаками злочину передбаченого ст. 212 ч. 3 КК України.

Своє рішення суд мотивував недодержанням прокурором вимог ст. ст. 94, 97, 98 КПК України при порушенні кримінальної справи, а також неузгодженістю податкових повідомлень-рішень, винесених за наслідками документальної перевірки ПП «Промтехсервіс», тим, що справа порушена за фактом в той час як слід було порушити щодо конкретних осіб.

В апеляції прокурор просить постанову суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд іншим складом суду. Вважає постанову суду незаконною, необгрунтованою, вказує на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження за скаргою, судом не взято до уваги відсутність достатнього обгрунтування порушення прав та законних інтересів скаржника, суд постановив рішення за скаргою особи, інтересів якої не стосується порушена кримінальна справа. При цьому не взято до уваги рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду, яким 14 березня 2012 року визнано правомірними дії податкового органу при нарахуванні платнику 1,4 млн. грн. податків, суд вийшов за межі розгляду скарги, оскільки вирішив питання, яке не пов'язане з перевіркою даних про наявність підстав та приводів до порушення кримінальної справи, не дано правової оцінки ухвалі Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2012 року, де були зазначені вказані порушення норм КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав доводи апеляції, пояснення апелянта ОСОБА_2, який вважав постанову суду законною та обґрунтованою, і при цьому також пояснив, що він у період за який порушено кримінальну справу працював заступником керівника підприємства, з кінця 2011 року працює керівником, у його квартирі після порушення справи проводили обшуки, його викликали та допитували як він вважав фактично як підозрювану особу, перевіривши матеріали справи та матеріали, що послужили приводами та підставами до порушення справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Дійсно ст. 236-7 КПК України передбачає, що скарга на постанову, в тому числі прокурора, про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується справа з достатнім обґрунтуванням порушення прав та законних інтересів відповідної особи.

Свою позицію з цього приводу скаржник мотивував по тексту поданої до суду скарги ( а. с. 4 ), де навів таку мотивацію. Зокрема, щодо проведення у нього обшуків, вилучення належних йому та членам сім»ї документів, майна, проведення його допитів. Що було накладено арешти на рахунки підприємства в банках ( він же на той час уже був його керівником ).

Оглянуті судом та колегією суддів матеріали кримінальної справи підтверджують, що органом досудового слідства збирались дані щодо судимостей, характеризуючи дані, дані про належність майна як щодо керівника підприємства так і щодо скаржника, який на той час був заступником керівника, дійсно проводились і інші вказані скаржником слідчі дії з його участю.

Суд першої інстанції прийняв скаргу з обгрунтуванням зазначеним ОСОБА_1 та відкрив по ній провадження.

Після скасування попередньої постанови суду ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 21 травня 2012 року з направленням справи на новий судовий розгляд, а не зі стадії вирішення питання про прийняття скарги до розгляду, суд першої інстанції вже не вправі був відмовити у відкритті провадження по скарзі навіть якщо б такі підстави і були.

Даючи оцінку цій обставині, з врахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно, при наявності на те мотивованих підстав, було відкрито провадження по справі та вирішено по суті скаргу ОСОБА_1.

А щодо вирішення судом скарги по суті, то колегія виходить з такого.

У оскаржуваній постанові прокурора зазначено, що службові особи ПП «Промтехсервіс» упродовж жовтня-грудня 2008 року на виконання укладених з Косівською РДА договорів підряду здійснювали відновлювальні роботи по ліквідації наслідків стихійного лиха ( паводку ), що мало місце на території Івано-Франківської області у липні 2008 року. І що, усвідомлюючи необхідність сплати за одержаними доходами значних сум податку на прибуток та податку на додану вартість, діючи з метою мінімізації об'єктів оподаткування, провели по бухгалтерському обліку та податковій звітності підроблені первинні документи про нібито виконання субпідрядних робіт ТзОВ "Солюшен-Компані", яке має ознаки фіктивності, внаслідок чого ухилилися від сплати 885 417 грн. податку па прибуток та 573 587 грн. податку на додану вартість.

Як зазначено у постанові прокурора підставою до порушення кримінальної справи став акт документальної перевірки ПП "Промтехсервіс" №1869/23-0-32567861 від 09 грудня 2011 р. ДПІ в Косівському районі, на підставі якого і було винесено податкові повідомлення-рішення від 21 грудня 2011р. № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, а приводом - виявлення прокурором в діях службових осіб ПП "Промтехсервіс", по обставинах зазначених в цьому акті, ознак злочину передбаченого ч. З ст. 212 КК України.

У ст. 4 КПК України зазначено, що прокурор чи слідчий зобов"язані вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб винних у вчиненні злочину.

Ч. 1 ст. 98 КПК України передбачає, що тільки за наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КГІК України, слідчий, прокурор, зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи.

Відповідно до змісту ст. 94 ч. 2 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Підставами до порушення кримінальної справи мають бути : наявність ознак того чи іншого злочину передбаченого відповідною статтею КК України, що стали відомі прокурору чи слідчому, наявність достатніх даних, які вказують на ознаки саме такого злочину.

Ст. 212 ч. 3 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів ( обов'язкових платежів ) з перерахуванням кваліфікуючих ознак, в т. ч. і в особливо великих розмірах.

В матеріалах зібраних органом досудового слідства та досліджених колегією є винесені по результатах перевірки три зазначені вище податкові повідомлення-рішення від 21 грудня 2011 року.

Ці рішення були одразу ж оскаржені до суду. І в матеріалах досудового слідства є копія ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року про відкриття провадження по зверненню підприємства до суду і про призначення справи до розгляду на 17 січня 2012 року.

У ст. 236-8 КПК України зазначається що суд, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення такої постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи. При цьому суд повинен виходити зі змісту оскаржуваної постанови, дати правову оцінку тим приводам і підставам про які зазначено у постанові про порушення кримінальної справи.

В той же час аналіз тексту та змісту оскаржуваної постанови, про що зазначено вище, інших матеріалів, дає підстави прийти до висновку, що прокурором вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, що ставиться до змісту постанови про порушення кримінальної справи, не виконано.

У преамбулі Закону України "Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" вказується, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов"язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, нарахування і сплати штрафних санкцій та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Платник податків, як зазначено у ст. 4, підпункт 4.1.1 цього Закону, самостійно обчислює суму податкового зобов"язання, яку визначає у податковій декларації, крім випадків передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також п. 4.3 цієї статті.

Ст. 4.2.1 Закону передбачає, що у випадку якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов"язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов"язання, але разом з тим має право на оскарження цієї суми в порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до ст. 4.2.2 Закону контролюючий орган зобов"язаний самостійно визначити суму податкового зобов"язання платника в разі якщо, в тому числі, дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов"язань, заявлених у податкових деклараціях і визначається непрямим методом ( ст. 4, п. 4.2 Закону ).

Відповідно до ст. 4, пункт 4.3.7 Закону, обвинувачення в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на визначенні податковим органом податкового зобов"язання з використанням непрямого методу ( що має місце і в даному випадку ) до остаточного вирішення справи судом.

Згідно зі ст. 5.2.1 Закону податкове зобов"язання платника податків нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту, а в цьому пункті вказується, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов"язання або прийняв будь-яке рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право оскаржити його у встановленому порядку, в тому числі і до суду.

Ст. 5.2.4 Закону передбачає, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов"язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. Підприємство звернулося до суду. З цього приводу у прокурора були відповідні дані.

Відповідно до змісту ст. 5, підпункт 5.2.6, якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом, за винятком коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Аналогічне передбачає і ст. 56.22 Податкового Кодексу України.

А по тексту оскаржуваної постанови прокурор посилається абсолютно на ті ж самі фактичні обставини та дані які зазначені і у акті про результати перевірки, складеному працівниками державної податкової інспекції на підставі якого винесено податкові повідомлення-рішення, що оскаржені. Тобто нічого додаткового по тексту оскаржуваної постанови крім того, що по суті було відображено в акті перевірки, не зазначається.

Верховний Суд України у своїй Постанові від 08 жовтня 2004 року № 15 "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов"язкових платежів" ( п. 15 ) зазначив, що злочин, передбачений ст. 212 КК України є закінченим з моменту фактичного ненадходження до бюджетів чи цільових фондів коштів, які мали бути сплачені у строки та в розмірах, передбачених законодавством з питань оподаткування ( тобто сум узгоджених податкових зобов"язань, визначених згідно із Законом № 2181-111 ), а саме - з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, що відповідно до визначеного ст. 5 вказаного Закону порядку вважається узгодженим і підлягає сплаті. Якщо Закон пов"язує строк сплати з виконанням певної дії, то злочин вважається закінченим з моменту фактичного ухилення від сплати. Умисне ухилення від сплати сум податкових зобов"язань ( в т. ч. податку нарахованого контролюючими органами в порядку і на підставах, визначених п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-111 ) утворює закінчений склад злочину з моменту закінчення граничного строку, в який мали бути сплачені нараховані такими органами суми зазначених зобов"язань. І що в разі оскарження до суду платником податків рішення податкового органу у встановленому чинним законодавством порядку обвинувачення в ухиленні від сплати податків не може грунтуватись на такому рішенні до остаточного вирішення справи судом.

Дійсно є рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року, яким визнано правомірними дії податкового органу при нарахуванні платнику 1,4 млн. грн. податків, як це вказано в апеляції. Проте воно винесено після порушення кримінальної справи і, крім того, не вступило в законну силу так як оскаржено в апеляційному порядку.

При таких обставинах колегія суддів вважає, що постанови про відмову у порушенні кримінальної справи по цьому ж факту винесені 19 січня та 20 березня 2012 року працівниками податкової міліції, що були скасовані прокурором, і якими було відмовлено у порушенні кримінальної справи виходячи з того, що податкові повідомлення-рішення ДПІ оскаржені в судовому порядку і їх слід вважати неузгодженими так як судового рішення з цього приводу ще немає, були правильними і підстав для їх скасування не вбачалось, а винесена прокурором оскаржувана постанова є передчасною і тому правильно визнана судом незаконною.

При повторному розгляді справи суд першої інстанції врахував як вказівки викладені в ухвалі колегії суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 травня 2012 року, так і інші фактичні обставини, що мали місце по справі. Підстав вважати постанову суду першої інстанції незаконною колегія суддів не вбачає.

При викладених обставинах неправильність у постанові в частині визначення підставою для скасування в тому числі порушення справи за фактом, а не щодо конкретної особи, не може мати суттєвого значення при вирішенні справи по суті.

За наведених обставин колегією суддів не встановлено підстав для задоволення апеляції прокурора та скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2012 року по справі за скаргою ОСОБА_2 - без зміни.

Повний мотивований текст ухвали буде проголошено 16 липня 2012 року о 09 год. ранку.

С У Д Д І :


--------------------------------- ---------------------------------- --------------------------------

С.С. Попович    Р.Й. Флісак С.С. Вилка


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація