№ 22-Ц-3679/2006 Гол-чий у Іін.Дружинін К.М.
Категор.2-5 Допов. Костюченко Н.Є.
У ХВАЛА Іменем України
20 вересня 2006р.Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі суддів: Костюченко Н.Є.,Осіяна О.М.,Дерев"янко О.Г. при секретарі - Білоконь Н.В.,
адвокатів - ОСОБА_4,ОСОБА_5
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа-шоста Дніпропетровська держава нотконтора,ОСОБА_3-про визнання недійсною угоди, визнання права власності,-
встановив
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, просять скасувати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 19 квітня 2006р. про визнання договору дарування недійсним,визнай ня за позивачкою права власності на 1/2 ч.квартири, посилаючись на те,що суд залишив поза увагою факт придбання спірної квартири за рахунок коштів його та його,відповідача,дружини та докази цього; висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи; судом не враховано,що позивачка пропустила строк позовної давності; невірно застосовано матеріальний закон.
Судом 1-ї інстанції встановлено,що ОСОБА_1 та ОСОБА_3з 1987р. перебували у шлюбі,мають сина. Шлюб розірвали 19.09.1994.
У жовтні 1990р. її чоловік придбав АДРЕСА_1 в м.Дніпропетровську, а 15.03.1994. подарував цю квартиру своєму батькові-відповідачеві. Врахувавши те,що позивачка не знала до 2005р.про такий договір, спірна квартира була придбана подружжям у період шлюбу,є їх сумісною власністю, суд прийшов до висновку,що права ОСОБА_1 були порушені та визнав недійсною угоду, а за нею право власності на 1/2 ч.квартири.
Апеляційний суд вважає рішення районного суду незаконним, ухваленим з порушенням вимог стст.30,31,213,214 ЦПКУ, неправильно застосованими нормами матеріального закону.
Як видно із позовної заяви та матеріалів справи, сторонами у договорі дарування, який оспорює позивачка, є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Між тим, відповідачем по справі притягнутий тільки ОСОБА_2, чим порушено процесуальні права ОСОБА_3
При вирішенні спору про визнання угоди недійсною, районний суд не застосував матеріальний закон, який регулює ці правовідносини; не звернув увагу, що у позовній заяві позивачка посилалась на норми ЦК 2004р., в той час як спірні правовідносини виникли у 1994р.,коли діяв ЦК 1963р.,не дослідив та не зробив висновків відносно тверджень у позовній заяві про те,що ОСОБА_2обманним шляхом, знаходячись у зловмисній домовленості із своїм сином,ОСОБА_1, заволодів квартироюга керувався тільки нормами сімейного Кодексу.
При цьому слід мати на увазі, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст.230 ЦК 2004р./57 ЦК 1963р/- такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності факту обману.
Стверджуючи у рішенні, що позивачка не пропустила строк позовної давності, оскільки про порушене право взнала тільки у 2005р., суд 1-ї інстанції залишив без уваги, не дослідив та не зробив висновку по твердженням відповідача та наданим ним доказам про те, що позивачка з 1994р. знала про дарування квартири відповідачу, про переоформлення у 1995році особистого рахунку на його ім"я, про видачу БТІ справки-характеристики для відчудження квартири, вихід у зв'язку з цим на квартиру техніка та ін. Крім того, з урахуванням часу виникнення правовідносин, матеріальний закон щодо строку позовної давності судом застосований невірно.
Враховуючи наведене, допущені судом 1-ї інстанції порушення процесуального закону, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи до районного суду на новий розгляд на підставі п.4 ч.І ст.311 ЦПКУ.
Керуючись ст.ст.307,311 ЦПК України, апеляційний суд -
ухвалив
Апеляційну скаргу - задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 19 квітня 2006 року - скасувати. Справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Ухвала чинна з моменту проголошення, може бути оскаржена до касаційного суду у 2-місячний строк.
СУДДІ