Справа № 22-2257 2006 р.                              Головуючий у 1 інстанції - Кабанова В.В.

Категорія 41                                                   Доповідач - Спірідонова Л.С.

апеляційний суд кіровоградської області

РІШЕННЯ Іменем України

9 серпня 2006 р. Судова палата в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Головуючого - Кіселика С.А.

Суддів- Спірідонової Л.С., Суржика М.М.

при секретарі - Салабай М.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 травня 2006 р., -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2004 року ОСОБА_1  звернувся з позовом до ДП «Ливарне виробництво» та ВАТ «Кіровоградський ливарний завод» про стягнення заробітної плати.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що працював начальником диспетчерської служби ВАТ «КЛЗ». У липні 1998 року з роботи звільнився по ст.38 КЗпП України.

Підприємство своєчасно не виплачувало йому заробітну плату і після звільнення повного розрахунку з ним проведено не було.

Просив витребувати довідку про суму заборгованості по зарплаті та стягнути цю заборгованість.

Крім того, стягнути компенсацію, передбачену ст. 117 КЗпП України в розмірі 6214,5 грн. Пізніше розмір компенсації збільшив до 7457,40 грн. (а.с.179).

Просив також стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 6000 грн.

Рішенням Кіровського райсуду м. Кіровограда від 24 травня 2006 року позов задоволено частково.

З ВАТ «Кіровоградський ливарний завод» на користьОСОБА_1 стягнуто розрахункові суми в розмірі 1150 грн. 53 коп., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 2734 грн. 38 коп.

Суд прийшов до висновку, що рішенням суду у 2001 році заборгованість по заробітній платі позивача становить 1150,53 грн., які на момент розгляду справи не виплачені, а відповідач не надав доказів про відсутність заборгованості, відповідно зазначена сума та компенсація відповідно до ст. 117 КЗпП України в сумі 2734 грн. 38 коп. підлягають стягненню.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду у зв'язку з порушенням норм матеріального і процесуального права і ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зазначається, що заочне рішення ухвалено безпідставно, оскільки і він, і відповідач приймали участь в судовому засіданні.

Стягуючи компенсацію за затримку розрахунку суд не мотивував розмір стягнутої суми, а також безпідставно відмовив у відшкодуванні моральної шкоди.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду  скасуванню з ухваленням нового рішення у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

При цьому судова колегія керується вимогами п.З ст.ЗОЗ ЦПК України відповідно до яких апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що з приводу зазначених позовних вимог  ОСОБА_1 звертався неодноразово.

Так, рішенням Кіровського райсуду м. Кіровограда від 12 травня 1999 року на користь позивача з ДП «Ливарне виробництво» Кіровоградського ливарного заводу, правонаступником якого в послідуючому стало ВАТ «Кіровоградський ливарний завод», стягнуто заборгованість по заробітній платі за період з 101.1997 р. по 7.10.1998 року в сумі 1727 грн. 54 коп.

Рішенням цього ж суду від 18.07.2001 року на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію втрати заробітку відповідно до ЗУ «Про оплату праці» в сумі 671 грн. 85 коп.

При цьому свій висновок про необхідність відшкодування компенсації суд мотивував тим, що на момент розгляду справи підприємством із стягнутої раніше судом заборгованості в сумі 1727,54 грн. фактично виплачено 577 грн. 01 коп., тобто сума боргу залишилась 1150 грн. 53 коп., у зв'язку з чим компенсація була нарахована за 10 місяців 1998 року.

У 2004 році позивач знову ставить питання про стягнення заборгованості по заробітній платі з підприємства, а також середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України, а також моральної шкоди.

Рішенням Кіровського райсуду від 3 лютого 2005 року провадження по справі в частині заборгованості по зарплаті та компенсації закрито.

У стягненні моральної шкоди відмовлено.

Зазначене рішення ухвалою апеляційного суду від 2 червня 2005 року скасовано, справу передано на новий розгляд.

Після повторного розгляду справи суд прийшов до висновку, що факт заборгованості по заробітній платі в сумі 1150 грн. 53 коп. встановлено рішенням суду від 18.07.2001 року.

Колегія суддів такий висновок суду вважає помилковим.

З матеріалів справи вбачається, що у всіх позовних заявах та рішеннях суду йдеться про заборгованість зарплати за період з 1 січня 1997 р по 7 жовтня 1998 року, що на момент звільнення складала 1727,54 грн. і яка рішенням суду від 12.05.99 р. на користь позивача стягнута.

Рішенням суду від 18.07.2001 р. стягнуто лише компенсацію втрати заробітку у зв'язку з тим, що  ОСОБА_1 від суми, раніше стягнутої судом, виплачено заборгованість лише частково в сумі 577 грн. 01 коп.

Таким чином, сума 1150 грн. 53 коп. (1727,54 - 577,01 = 1150,53) є сумою боргу не отриманого по рішенню суду від 12.05.1999 р., а тому повторному стягненню не підлягає.

Набрання законної сили рішення суду із зазначених підстав відповідно до ч.І п.2 ст.205 ЦПК України є підставою для закриття провадження по справі.

Невиконання судового рішення може бути підставою для звернення до суду в порядку ст.ст.383,384 ЦПК України, що регулює право і порядок оскарження бездіяльності державної виконавчої служби.

Стосовно стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні позивача згідно ч.І ст. 117 КЗпП України та моральної шкоди колегія суддів зазначає, що дані питання є трудовим спором і повинні розглядатись в порядку, передбаченому ст.ст.232,233 КЗпП України.

Відповідно до роз'яснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. №13 зазначене питання могло бути розглянуте судом при розгляді справи про стягнення заробітної плати по день постановлення рішення.

При зверненні в суд в 1999 році позивач перед судом таке питання не ставив, в трьохмісячний термін в суд не звернувся.

В такому ж порядку розглядається питання відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України без обмеження будь-яким строком розглядаються лише вимоги про стягнення заробітної плати.

Колегія суддів приймає до уваги, що з моменту звільнення позивача минуло понад 6 років і приходить до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення компенсації та моральної шкоди немає, а тому в задоволенні зазначених позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.307,310,313-314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 травня 2006 року -скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  до ВАТ «Кіровоградський ливарний завод» про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні в порядку ст.117 КЗпП України та моральної шкоди відмовити.

Провадження по справі в частині стягнення заборгованості по заробітній платі -закрити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий: підпис

Судді: підписи

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Кіровоградської області                                                                                Л.С. Спірідонова

З