РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 123/969/2012Головуючий суду першої інстанції:Єрохіна І.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарєв Р. В.
РІШЕННЯ
"09" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарева Р.В.
СуддівСинельщікової О.В. Яковенко Л.Г.
При секретаріБоголюбовій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», ОСОБА_9 про визнання договорів недійсними, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Чорноморського районного суду АР Крим від 11 травня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2012 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 08.04.2008 р. відповідачка ОСОБА_9 з метою заволодіння грошовими коштами склала недостовірні документи на їх ім'я для отримання кредиту в Чорноморському відділенні ВАТ «Ощадний банк України». 10.04.2008 р. між Чорноморським відділенням ВАТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір на суму 30000 грн. та договір поруки, згідно з яким ОСОБА_8 виступила поручителем по кредиту ОСОБА_7 Таким чином, ОСОБА_9 шляхом введення в оману Банку, незаконно заволоділа грошовими коштами, якими розпорядилась на власний розсуд. Вироком суду ОСОБА_9 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 190, ч.1 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України. Також був задоволений цивільний позов Чорноморського відділення ПАТ «Державний ощадний банк» та з ОСОБА_9 стягнуто 33870,90 грн. Оскільки угода про надання кредиту була вчинена під впливом омани, позивачки просили суд визнати недійсними кредитний договір та договір поруки.
Рішенням Чорноморського районного суду АР Крим від 11 травня 2012 року позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір, укладений 10.04.2008 р. між Чорноморським відділенням ПАТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_7 та договір поруки, укладений 10.04.2008 р. між Банком, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
На вказане рішення ПАТ «Державний ощадний банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Банку, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга ПАТ «Державний ощадний банк» підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржене рішення не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи кредитний договір та договір поруки недійсними на підставі ст.230 ЦК України, суд першої інстанції посилався на вирок суду, яким ОСОБА_9 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 190, ч.1 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України та яким було стягнуто на користь Банку з ОСОБА_9 заборгованість за кредитним договором від 10.04.2008 р.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 10.04.2008 р. між Банком та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 52 про надання кредиту на споживчі потреби на суму 30000 грн. строком на 36 місяців, а також договір поруки, укладений між Банком, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, згідно з яким остання виступила поручителем по кредитному договору.
19.12.2011 р. набрав чинності вирок Чорноморського районного суду АР Крим від 01.12.2011 р., яким ОСОБА_9 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 190, ч.1 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України за те, що вона, з метою одержання кредиту на ім'я ОСОБА_7 у розмірі 30 тис. грн., склала підроблені документи про майновий стан позичальника та поручителя ОСОБА_8, передала ним підроблені документи, що було підставою для укладення кредитного договору та договору поруки від 10.04.2008 р. Також цим вироком встановлено, що спірні договори підписані представником Банку та позивачками, а гроші по договору 10.04.2008 р. в касі філіалу Банку у розмірі 30 тис. грн. одержала ОСОБА_7, яка за домовленістю з ОСОБА_9 передала їх їй.
Вироком суду був задоволений цивільний позов Чорноморського відділення № 4560 ПАТ «Державний ощадний банк» та з ОСОБА_9 стягнуто 255749,62 грн., в тому числі 33870,90 грн. заборгованості за кредитним договором № 52 від 10.04.2008 р.
Згідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи вказані вимоги процесуального закону, вказаний вирок суду є обов'язковим при розгляді цивільної справи про цивільно-правові наслідки дій ОСОБА_9, оскільки відносно неї ухвалено вирок. Відносно позивачів вказаний вирок ніяких наслідків немає, оскільки вони не є засудженими по цій кримінальній справі.
Згідно з вимогами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 215 ЦПК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
На обґрунтування позовних вимог позивачки посилалися на ст. 230 ЦК України.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
За ч. 1 ст. 229 ЦК істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Зі змісту кредитного договору від 10.04.2008 р., який суд першої інстанції не витребував та не дослідив у судовому засіданні, убачається, що він укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_7 на 30 тис. грн. строком на 36 місяців зі сплатою за користування кредитом 23 % річних на споживчі цілі. Вказаний договір містить всі істотні умови, його підписано представником Банку та позичальником (а. с. 44-45).
Відповідно до договору поруки № 52 від 10.04.2008 р. ОСОБА_8 взяла на себе зобов'язання відповідати перед Банком по кредитному договору, укладеному з ОСОБА_7 Вказаний договір підписано представником Банку та позивачками (а. с. 46-47).
Згідно з видатковим касовим ордером від 10.04.2008 р. ОСОБА_7 особисто одержала у касі Банку 30 тис. грн. (а. с. 48).
Отже, під час розгляду вказаної справи встановлено, що Банк передав позичальнику ОСОБА_7 в кредит 30 тис. грн. строком на 36 місяців, а остання зобов'язалася сплачувати 23 % річних за користування грошовими коштами Банку та повернути кредит у передбачений договором строк.
Будь-яких доказів про те, що Банк, який є стороною вказаних договорів, навмисно ввів в оману позивачок щодо обставин, які мають істотне значення, не встановлено.
З вироку суду встановлено, що ОСОБА_9, яка не є стороною цих правочинів, з метою одержання кредитних коштів підробила документи матеріального стану позичальника та поручителя, однак вказані підроблені документи в Банк надані позивачками, яким було відомо про недостовірність вказаних документів. Після цього ОСОБА_7 підписала кредитний договір та одержала за ним гроші у розмірі 30 тис. грн., які за попередньою домовленістю передала ОСОБА_9
Отже, ОСОБА_7 добровільно уклала з Банком кредитний договір, а кредитні кошти використала на свій розсуд, передавши їх ОСОБА_9
Будь-яких доказів про те, що оспорювані договори укладені поза волею сторін, суду першої та апеляційної інстанції не надано. Також не встановлено, що ОСОБА_9 ввела позивачок в оману щодо обставин, що мають істотне значення, оскільки про недостовірність документів їм було відомо і вони фактично їх використали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та незаконно визнав кредитний договір та договір поруки недійсними.
Мотиви суду першої інстанції про те, що при ухваленні вироку з ОСОБА_9 на користь Банку стягнуто заборгованість за цим кредитним договором у розмірі 33870,90 грн., не є підставою для задоволення цього позову, оскільки таких підстав для визнання правочинів недійсними цивільне законодавство не містить.
З вироку суду також не убачається, що ОСОБА_9 вчинила шахрайські дії відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а вони не є потерпілими по цій справі. Фактично позивачки діяли свідомо, використовуючи завідомо неправдиві документи для отримання кредиту, однак вирішення питання про наявність в їх діях ознак будь-якого злочину знаходиться поза межами цивільного процесу.
Оскільки відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а докази про те, що за вказаним кредитним договором заборгованість погашена у повному обсязі, відсутні, Банк вправі вимагати від позичальника та поручителя сплати процентів за кредитним договором та штрафних санкцій з моменту, до якого заборгованість стягнута з ОСОБА_9
Враховуючи, що при розгляді вказаної справи суд першої інстанції допустив порушення матеріального і процесуального права, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно зі ст. 88 ЦПК України з позивачок на користь Банку підлягають стягненню судові витрати, сплачені відповідачем за звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.
Рішення Чорноморського районного суду АР Крим від 11 травня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на відшкодування судових витрат по 53,65 грн. з кожної.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяті днів.
Судді: