У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2012 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Мельника Ю.М.,

суддів: Демянчук С.В., Ковалевича С.П.

секретар судового засідання Піляй І.С.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Протоповича А.Р. , Спічек Г.В., Глоді А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 5 червня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету водного господарства та природокористування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Національного університету водного господарства та природокористування, а в лютому 2012 року уточнив його (а.с.82-85) і вказував , що 30 вересня 2011 року відповідач незаконно звільнив його із роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України, хоча прогулів без поважних причин він не вчиняв, а тому підстав для звільнення його із роботи у відповідача не було.

Окрім того , зазначав, що рішенням апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2011 року позивача було поновлено на роботі за умовами контракту строком по 30 червня 2012 року та ухвалено стягнути на його користь 10272 грн. 34 коп. за час вимушеного прогулу ( станом на 18 жовтня 2010 року).

22 лютого 2011 року позивач був поновлений на роботі, але середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 19 жовтня 2010 року по 22 лютого 2011 року відповідач йому не виплатив.

У зв"язку із цим позивач просив стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за вимушений прогул із 19 жовтня 2010 року по 22 лютого 2011 року.

Одночасно позивач зазначав, що у зв"язку із відкриттям Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційного провадження відповідач із 17 березня 2011 року не допустив позивача до роботи та не виплатив середній заробітнок за період із 17 березня по 1 вересня 2011 року, а тому позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу й за цей преріод.

Позивач також вказував, що невиконанням рішення апеляційного суду від 17 січня 2011 року про поновлення позивача на роботі та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач заподіяв йому моральну шкоду , на відшкодування якої просив стягнути з відповідача 15000 грн.

Рішенням Рівненського міського суду від 5 червня 2012 року ОСОБА_1 в задоволенні позову було відмовлено._______________________________________________

Провадження № 22-ц1790/1345/2012 Головуючий у 1 інстанції : Бердій М.А.

Доповідач : Мельник Ю.М.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував на незаконність рішення місцевого суду та

зазначив, що після того , як відповідач 17 березня 2011 року не допустив позивача до роботи, він не мав можливості працювати а відповідно і не міг здійснити прогул. Окрім того , 14 вересня 2011 року відповідач видав наказ про звільнення позивача з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Про відміну цього наказу відповідач позивача не повідомляв, а тому в позивача не було обов"язку виходити на роботу і умисно прогулу 19, 20, 21, 22, 23 , 26 та 27 вересня 2011 року він не вчиняв.

Зазначав також , що суд безпідставно відмовив йому в стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та у відшкодуванні моральної шкоди.

Вважав рішення суду першої інстанції незаконним і просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

В судовому засідання позивач та його представник , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги, просили скаргу задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача вважають доводи апеляційної скарги безпідставними і просили скаргу відхилити , а рішення суду першої інстанції- залишити без зміни.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач доводить про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 і вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.

Колегія суддів апеляційного суду за результатами апеляційного розгляду справи прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 16 травня 2007 року був обраний за конкурсом на посаду доцента кафедри хімії Національного університету водного господарства та природокористування ( далі по тексту НУ ВГП) терміном на 5 років - з 30 червня 2007 року по 30 червня 2012 року.

Адміністрація навчального закладу в односторонньому порядку без згоди ОСОБА_1 змінила термін дії контракту , замінивши в його тексті дату закінчення контракту з 30 червня 2012 року на 30 червня 2010 року.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2011 року ОСОБА_1 поновлено з 30 червня 2010 року на посаді доцента кафедри хімії НУ ВГП за контрактом № 283 від 7 травня 2007 року строком по 30 червня 2012 року та стягнуто на користь позивача 10272 грн. 34 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 18 жовтня 2010 року. ( а.с. 58)

17 лютого 2011 року відповідач наказом № 60 поновив ОСОБА_1 з 30 червня 2010 року на роботі та вказав, що з 22 лютого 2011 року ОСОБА_1 вважається таким , що приступив до виконання трудових обов"язків ( а.с. 57).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2011 року було відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до НУВГП про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , а виконання рішення апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2011 року було зупинено.( а.с. 59).

Наказом № 106 від 17 березня 2011 року відповідач не допустив ОСОБА_1 до роботи до закінчення касаційного провадження у справі.( а.с. 60).

20 квітня 2011 року Вищий спеціалізований сду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касаційну скаргу відповідача та залишив без зміни рішення апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2011 року ( а.с. 62-64)

23 червня 2011 року позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив допустити його до виконання трудових обов"язків ( а.с. 65).

6 липня 2011 року ректор НУВГП наказом № 256 вирішив звільнити ОСОБА_1 з 15 вересня 2011 року в зв"язку із "скороченням" ( а.с. 12) , а 7 липня 2011 року видав наказ № 259 про визнання ОСОБА_1 таким , що приступив до виконання функціональних обов"язків із 8 липня 2011 року.

Про допущення з 8 липня 2011 року до роботи ОСОБА_1 був повідомлений листом № 001-1060 від 11.07.2011 року .( а.с. 42).

Згідно листка непрацездатності (серія АВУ № 564409) ОСОБА_1 був непрацездатним з 11 липня 2011 року по 20 липня 2011 року. ) ( а.с. 6).

21 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до ректора НУВГП із заявою про надання йому відпустки з 21 липня 2011 року ( а.с. 9).

Не зважаючи на те, що адміністрація навчального закладу не видала наказ про надання позивачу відпустки , він із 21 липня 2011 року на роботу не вийшов.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України "Про відпустки" передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно роз"яснень , які містяться в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" слідує, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Із 29 серпня по 16 вересня 2011 року ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним і перебував на лікарняному ( а.с. 4-5)

14 вересня 2011 року ректор НУВГП видав наказ № 352 в п.1.1 якого було зазначено , що ОСОБА_1 підлягав звільненню із займаної посади з 15 вересня 2011 року за скороченням штату професорсько - викладацького складу ( п.1 ст. 40 КЗпП України). ( а.с. 7).

Після того , як ОСОБА_1 19 вересня 2011 року пред"явив роботодавцю листки непрацездатності , відповідач наказом № 363 від 19 вересня 2011 року п.1.1 наказу № 352 від 14 вересня 2011 року відмінив.

Проаналізовані судом першої інстанції акти про відсутність позивача на роботі свідчать про те, що ОСОБА_1 19, 21, 22 та 26 вересня 2011 року був відсутній на роботі менше 3-х годин щодня , а 20 , 23 та 27 вересня 2011 року - був відсутній на роботі протягом всього робочого дня.( а.с 26-32. )

Обставини , що зазначені в актах, позивачем не були спростовані.

Зазначене свідчить , що 19, 20, 21 , 22, 23 , 26 та 27 вересня 2011 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі більше трьох годин без поважних причин.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір , укладений на невизначений строк , а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Наказом № 389 від 30 вересня 2011 року ОСОБА_1 за прогули з 15 по 28 серпня 2011 року та 19, 20, 21,22, 23, 26 та 27 вересня 2011 року був звільнений з роботи за п. 4 ст. 40 КЗПП України.

Оскільки матеріали справи свідчать , що позивач в ці дні вчинив такі прогули , то суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачеві в задоволенні позову про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Твердження позивача про те, що він , вважаючи себе звільненим із роботи за п.1 ст. 40 з 15 вересня 2011 року, не був зобов"язаним виходити на роботу , а тому прогулу не вчиняв спростовуються доказами у справі.

Так, 19 вересня 2011 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу йому трудової книжки для перерахунку пенсії ( а.с. 95).

21 вересня 2011 року ОСОБА_1 трудову книжку отримав і зобов"язувався її повернути. ( а.с. 96).

Таке зобов"язання ОСОБА_1 повернути трудову книжку роботодавцю свідчить про те, що в ній був запис про скасування п.1.1 наказу № 352 від 14 вересня 2011 року , оскільки у разі звільнення позивача із роботи трудова книжка поверненню роботодавцю не підлягала.

Окрім того , у довідці № 003/252 від 23 вересня 2011 року , яку позивач надавав Пенсійному фонду для перерахунку пенсії міститься запис про те, що станом на 23 вересня 2011 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із НУВГП ( а.с. 123).

Свідок ОСОБА_6 в своїх поясненнях суду 1 інстанції вказував , що трудова книжка позивачеві 21 вересня 2011 року була вручена під розписку і в трудовій книжці містився запис про скасування п.1.1 наказу № 352 від 14 вересня 2011 року.

Зазначене свідчить , що позивачеві було відомо , що після 19 вересня 2011 року він не був звільнений із роботи і був зобов"язаний виконувати умови контракту.

Доказів поважності причин неявки на роботу позивач суду не надав.

Окрім того , суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку , що позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 19 жовтня 2010 року по 22 лютого 2011 року задоволенню не підлягають .

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом , звернутися до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 4 ЦПК України визначено , що здійснюючи правосуддя , суд захищає права , свободи чи інтереси фізичних осіб , права та інтереси юридичних осіб , державі та суспільні інтереси у спосіб , визначений законами України.

Оскільки між сторонами виник спір з приводу трудових правовідносин , то суд має захищати права , свободи чи інтереси фізичної особи у спосіб , визначений КЗпП України.

Вимагаючи стягнення із відповідача середнього заробітку за невиконання рішення апеляційного суду від 17 січня 2011 року про поновлення його на роботі за період із 19 жовтня 2010 року по 22 лютого 2011 року , позивач звернувся до суду в порядку позовного провадження .

Колегія суддів вважає, що позивач обрав спосіб захисту свого права не передбачений КЗпП України , оскільки відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власника або уповноваженого ним органом виконання рішення органу , який розглядав спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника , цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначене дає підстави вважати , що вимоги незаконно звільненого працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі мають розглядатися в межах провадження про поновлення на роботі а не шляхом пред"явлення до суду нового позову.

Із урахуванням зазначеного суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачеві в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Не було позивачем доведено і факту заподіяння йому відповідачем моральної шкоди.

Враховуючи те, що рішення місцевого суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції , колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід відхилити , а рішення місцевого суду - залишити без зміни.

На підставі наведеного та керуючись п.1 ч.1 ст. 307 , ст. 308 ст. 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити , а рішення Рівненського міського суду від 5 червня 2012 року- залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали суду апеляційної інстанції.

Головуючий

Судді :