ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судове засідання представники сторін не з’явилися, про час і місце слухання справи сторони були повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "Сілган Уайт Кеп Україна" звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агроекспорт" про стягнення з відповідача 99221,48 грн. заборгованості, 17039,46 грн. інфляційних та 5096,99 грн. річних.

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.08.2007 у справі № 9/109 позов задоволено частково. Стягнено з ТзОВ "Агроекспорт" на користь ТзОВ "Сілган Уайт Кеп Україна" 99221,44 грн. основного боргу, 17039,46 грн. інфляційних та 5096,99 грн. річних.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.01.2008, за тією ж справою, вищезазначене рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнено з ТзОВ "Агроекспорт" на користь ТзОВ "Сілган Уайт Кеп Україна" 62281,90 грн. основного боргу, 10352,56 грн. інфляційних, 3199,42 грн. річних та 835,15 грн. вартості придбаних запасних частин. В задоволенні позову в частині стягнення 36104,43 грн. основного боргу, 1897,57 грн. річних та 6686,90 грн. інфляційних відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 09.012008, а рішення суду першої інстанції від 02.08.2007 залишити без змін. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови порушив вимоги матеріального права, зокрема, ст. 764 ЦК України та ст. 284 ГК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач до Вищого господарського суду України не надіслав.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування Львівським апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 10.10.2002 між сторонами у справі був укладений договір оренди № 42/02, згідно умов якого позивач передав, а відповідач прийняв відповідно до акту приймання-передачі від 30 жовтня 2002 року в тимчасове платне користування відповідне обладнання загальною вартістю 202000,00 грн. Даний договір укладений строком на один рік.

Умовами вказаного договору було встановлено, що розмір орендної плати майна за рік становить 43684,06 грн., а орендна плата за місяць розраховується як 1/12 річної платні.

Судами також було встановлено, що 29.01.2003 між сторонами був укладений договір оренди № 42/03, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування обладнання, яке було предметом договору оренди № 42/02. Крім того, сторонами погоджено строк дії договору № 42/03 з 29.01.2003 по 29.01.2004.

29.01.2004 сторони уклали доповнення до договору оренди № 42/03 від 29.01.2003, згідно якого строк дії даного договору було продовжено до 29.01.2005.

Згідно умов договору № 42/03 розмір орендної плати майна за рік становить 48139,24 грн., яка за місяць розраховується як 1/12 річної платні, тобто складає 4011,60 грн. за місяць.

Крім того, судами встановлено, що відповідач свої зобов’язання по договору № 42/03 в частині сплати орендної плати виконував неналежним чином, у зв’язку із чим заборгував позивачу за період з 29.01.2003 по 29.01.2004 - 14142,66 грн., а за оренду обладнання за період з 30.01.2004 по 29.01.2005 (строк згідно доповнення до договору оренди № 42/03 від 29.01.2003) - 48139,24 грн. До того ж, відповідач відповідно до умов договору оренди № 42/03 придбав у позивача запасні частини на загальну суму 835,15 грн., однак за отриманий товар не розрахувався.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягуючи з відповідача 62281,90 грн. основного боргу, 10352,56 грн. інфляційних, 3199,42 грн. річних та 835,15 грн. вартості придбаних запасних частин, апеляційний суд виходив з того, що строк дії договору № 42/03 сторонами було погоджено до 29.01.2005, а тому сума у розмірі 36104,43 грн. не є боргом відповідача за оренду закупорювального автомату згідно договору № 42/03 за період з 30.01.2005 по 29.09.2005. У цьому ж зв’язку, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача вищезазначеної суми за оренду закупорювального автомату за період з 30.01.2005 по 29.09.2005 та, відповідно, зменшив суми річних та інфляційних.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Так, як встановлено судом першої інстанції, і це підтверджується наявними матеріалами справи, умовами договору № 42/03 сторони передбачили, що у випадку розірвання договору сторони зобов’язані повідомити про це один одного за три місяці до дати розірвання. У цьому зв’язку, листом від 19.09.2005 позивач, відповідно до вимог ст. 782 ЦК України та ст. 188 ГК України, запропонував відповідачу розірвати зазначений договір, а 06.10.2005 відповідач повернув позивачу орендоване майно.

Суд першої інстанції правильно врахував вищезазначені вимоги закону та фактичні обставини справи, з яких вбачається, що договір оренди № 42/03 від 29.01.2003 був розірваний в односторонньому порядку з 30.09.2005, у зв’язку із чим заборгованість відповідача за оренду за цим договором майна складає 36104,43 грн. за період з 30.01.2005 по 29.09.2005.

Наведеним обставинам суд першої інстанції дав належну оцінку і дійшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнув з відповідача 99221,44 грн. заборгованості по орендній платі з урахуванням суми вартості придбаних запасних частин, а також 17039,46 грн. інфляційних та 5096,99 грн. річних.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти до висновку про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як така, що не відповідає фактичним обставинам справи, а рішення суду першої інстанції –залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілган Уайт Кеп Україна" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.01.2008 скасувати.

Рішення господарського суду Львівської області від 02.08.2007 у справі № 9/109 залишити без змін.

Головуючий                                                                                       Остапенко М.І.

Суддя                                                                                                   Харченко В.М.

Суддя                                                                                                   Борденюк Є.М.