Справа № 2-2811/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2012року

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Мички Б.Р.

при секретарі Трілі Б.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пубічного акціонерного товариства «Банк Кіпру», ОСОБА_2, Приватного підприємства «ВІТЕР ПЛЮС»про визнання недійсними договорів та визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому після уточнення позовних вимог просить: визнати недійсними в цілому Кредитні договори від 04 липня 2008 року №ID145 та від 04 липня 2008 року №ID146, укладені між ОСОБА_2, як позичальником, та АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого виступає Публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру», як кредитором; визнати недійсними договори поруки від 04 липня 2008 року №ID155 та від 04 липня 2008 року №ID157 укладені між Приватним підприємством «ЛЮБЕ-СЕРВІС»(згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи найменування приватного підприємства змінилося на «ВІТЕР ПЛЮС»), як поручителем, та АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого виступає Публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру», як кредитором; визнати недійним пункт 2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" №05/1 від 05.05.2008 року про внесення в статутний фонд нежитлових приміщень, загальною площею 524,9 кв.м. по АДРЕСА_1; визнати недійсним договір іпотеки від 04 липня 2008 року серії ВКМ №389611, укладений між Приватним підприємством «ЛЮБЕ-СЕРВІС»(згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи найменування приватного підприємства змінилося на «ВІТЕР ПЛЮС»), як іпотекодавцем, та АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого виступає Публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру», як іпотекодержателем, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. та зареєстрований у реєстрі за №1017; визнати нежитлові приміщення, загальною площею 524,9кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 25 липня 1998 року перебуває в шлюбі з ОСОБА_2. 24 квітня 2008 року відповідач ОСОБА_2 придбав за її особисті кошти, які надані її батьками, нежитлові приміщення, загальною площею 524,9кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, що стверджується договором купівлі-продажу укладеним між ТзОВ «Аптека №14»та ОСОБА_2 від 24 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцко Т.Л., зареєстрованим в реєстрі за №3766. Вона ж надала на придбання цього приміщення нотаріально посвідчену згоду, оскільки це відповідало інтересам їх сім'ї. В подальшому, без її згоди, 04 липня 2008 року ОСОБА_2 уклав кредитні договори №ID145 та №ID146, з АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого виступає Публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру», за умовами яких йому було надано кредит на поточні потреби в сумі 620000 доларів США та 3000000грн. В забезпечення виконання вищезазначених кредитних договорів між ПП «ЛЮБЕ-СЕРВІС»та АБ «АвтоЗАЗбанк»було укладено договори поруки від 04.07.08р. № ID155 та № ID157 та договір іпотеки від 04.07.08р. серії ВКМ №389611, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. та зареєстрований у реєстрі за № 1017, відповідно до умов якого предметом іпотеки стали нежитлові приміщення, загальною площею 524,9кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1. Як виявилося, зазначені нежитлові приміщення, які стали предметом договору іпотеки, ОСОБА_2, будучи єдиним засновником ПП «ЛЮБЕ-СЕРВІС», вніс в статутний фонд підприємства без її згоди, незважаючи на те, що в цей період перебував з нею в шлюбних відносинах та придбані вони були за її згодою та в інтересах сім'ї. У зв'язку з наведеним вважає, що вище перелічені договори підлягають визнанню їх недійсними у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_2 та ПП «ЛЮБЕ-СЕРВІС»необхідного обсягу дієздатності для їх укладення. Зазначає, що внесення в статутний підприємства зазначених нежитлових приміщень здійснено ОСОБА_2 саме як громадянином України, а не як фізичною особою-підприємцем, а тому він зобов'язаний був отримати її письмову згоду на вчинення вказаного правочину.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав суду пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та її уточненнях. Додатково пояснив, що укладені відповідачем ОСОБА_2 без згоди його дружини кредитні договори, виходять за межі дрібного побутового, а тому повинні бути визнані судом недійсними. Зазначив, що правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності. Наголосив на організаційно-правовій формі ПП «ВІТЕР ПЛЮС», у зв'язку з чим вважає безпідставним застосування положень Закону України «Про господарські товариства» щодо того, що вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності.

Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру»в судовому засіданні позов заперечив, покликаючись на те, що ні кредитні договори, ні договори поруки не є договорами щодо розпорядження майном, а відтак, до цих правовідносин не можна застосовувати положення щодо взаємної згоди подружжя на розпорядження майном. Зазначає, що договір купівлі-продажу за яким ОСОБА_2 придбав спірні приміщення, які і є предметом договору іпотеки, ним було укладено як фізичною особою-підприємцем та згодом внесено до статутного фонду ПП «ЛЮБЕ-СЕРВІС». Ствердив, що у відповідності до положення ст.12 Закону України «Про господарські товариства» вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності. У зв'язку з наведеним просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав в повному обсязі, підтвердив факт придбання спірного нежитлового приміщення за особисті кошти дружини його довірителя. Пояснив, що ОСОБА_2 вносячи вищезгадане майно до статутного капіталу, не володів достатніми юридичними знаннями, щодо розмежування спільної сумісної та особистої приватної власності.

Представник відповідача ПП «ЛЮБЕ-СЕРВІС»в судовому засіданні позовні вимоги визнав в повному обсязі. Зазначив, що всупереч вимогам закону, спірні приміщення були придбані ОСОБА_2 як фізичною особою та внесенні до статутного фонду ПП «ЛЮБЕ-СЕРВІС», без згоди позивача.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до переконання, що позовні вимоги слід задоволити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають в шлюбі зареєстрованому 25 липня 1998 року відділом РАГС Львівського міськвиконкому, актовий запис № 1146 (а.с.9).

В період шлюбу, 24 квітня 2008 року ОСОБА_2, як фізична особа-підприємець, придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 14" нежитлові приміщення, загальною площею 524,9 кв.м. по АДРЕСА_1, що стверджується договором купівлі-продажу від 24.04.2008р., посвідченим приватним нотаріусом ЛМНО Стоцко Т.Л., зареєстрованим в реєстрі за №3766. (а.с.27, 28).

Як вбачається з заяви позивача ОСОБА_1 від 24.04.2008р., посвідченої приватним нотаріусом ЛМНО Стоцко Т.Л., зареєстрованої в реєстрі за №3763, вона надає згоду на купівлю її чоловіком фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 нежитлових приміщень, загальною площею 524,9 кв.м. по АДРЕСА_1 за ціною та на умовах визначених в договорі купівлі-продажу, та такий відповідає інтересам їх сім'ї (а.с.29).

З нотаріально посвідченої заяви батьків позивача -ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається, що останні в березні 2008 року надали своїй дочці 150000грн. на придбання її чоловіком ОСОБА_2 нежитлових приміщень, загальною площею 524,9кв.м., що розташовані в будинку АДРЕСА_1 (а.с.119).

Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Враховуючи наведене, незважаючи на те, що вказані нежитлові приміщення, загальною площею 524,9 кв.м., по АДРЕСА_1 були придбані за грошові кошти надані батьками позивача та зареєстровані за відповідачем ОСОБА_2, їх слід визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

04 липня 2008 року між АБ "АвтоЗАЗбанк", правонаступником прав та обов'язків якого являється Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру", та ОСОБА_2 укладено кредитні договори № ID145 та № ID146, згідно якого банк надав останньому кредит на поточні потреби в сумі 620000 доларів США та 3000000 гривень, в порядку і на умовах, визначених цими договорами.

В забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеними кредитними договорами №ID145 та № ID146, 04 липня 2008 року між АБ "АвтоЗАЗбанк", правонаступником прав та обов'язків якого являється Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру", та Приватним підприємством "ЛЮБЕ-СЕРВІС" (згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи найменування приватного підприємства змінилося на "ВІТЕР ПЛЮС"), засновником якого являється відповідач ОСОБА_2, укладено договори поруки № ID155 № ID157, за якими ПП «ЛЮБЕ-СЕРВІС»зобов'язалося відповідати перед кредитором за виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з вищевказаних кредитних договорів у тому ж обсязі й позичальник.

Суд не приймає до уваги покликання позивача щодо застосування до вищезазначених кредитних договорів та договорів поруки положень ст.65 Сімейного кодексу України, згідно яких дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою, виходячи з наступного.

Зазначені положення закону щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів. Порука ж являється способом забезпечення виконання зобов'язання (стаття 553 Цивільного кодексу України), договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором.

Враховуючи наведене вимоги позивача щодо визнання недійсними кредитних договорів від 04.07.2008р. № ID145 та № ID146 та договорів поруки від 04.07.2008р. № ID155 та №ID157, до задоволення не підлягають.

Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частина 3 статті 65 СК України передбачає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Частина 2 статті 65 СК України передбачає, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Як вбачається із Статуту ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" в редакції від 05.05.2008 року, номер запису в ЄДР 14041050009000056 та в редакції від 15.01.2009 року, номер запису в ЄДР 14041050013000056, ОСОБА_2 заснував вказане підприємство, як громадянин України (а.с.93-96).

Пунктом 2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" №05/1 від 05 травня 2008 року ОСОБА_2, без згоди своєї дружини -позивача ОСОБА_1, вніс в статутний фонд підприємства нежитлові приміщення, загальною площею 524,9 кв.м. по АДРЕСА_1, які фактично являлися спільною сумісною власністю подружжя (а.с.33).

В подальшому, з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 зобов'язань по кредитних договорах від 04.07.2008 року № ID145 та №ID146, 04 липня 2008 року між відповідачами АБ "АвтоЗАЗбанк", правонаступником прав та обов'язків якого являється Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" (іпотекодержатель), та Приватним підприємством "ЛЮБЕ-СЕРВІС" (згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи найменування приватного підприємства змінилося на "ВІТЕР ПЛЮС") (іпотекодавець), засновником якого являється ОСОБА_2, укладено договір іпотеки серії ВКМ № 389611, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. та зареєстрований у реєстрі за № 1017, відповідно до умов якого предметом іпотеки стали нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20-26).

Згідно пункту 3 Роз'яснення Міністерства юстиції України від 14.01.2011р. "Статус фізичної особи - підприємця: проблеми застосування законодавства", підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України.

Відповідно до пункту 7 вказаного Роз'яснення юридичний статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності.

Пунктами 33, 34, 37 зазначеного роз'яснення встановлено, що згідно зі статтею 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

А відтак, чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця.

Згідно із пунктами 38, 39 роз'яснення Міністерства юстиції України суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

Відповідно до пункту 49 вказаного роз'яснення Міністерство юстиції України, фізична особа-підприємець в цивільно-господарських відносинах є різностороннім учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять його подібним до юридичних осіб, тоді як в приватних відносинах, незважаючи на будь-які зміни в його статусі, він залишається бути громадянином - фізичною особою. А тому, слід чітко розмежовувати ці різні сфери відносин. Вбачається, що на підставі правила, встановленого у статті 51 ЦК України, до фізичних осіб - підприємців слід застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність. Натомість, слід брати до уваги норми цивільного законодавства, якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб'єкта, та в повній мірі врегульовується нормами ЦК України.

Враховуючи наведене, фізична особа-підприємець ОСОБА_2, укладаючи договір купівлі-продажу з ТОВ "Аптека № 14", діяв саме як громадянин України - фізична особа, а відтак, до цих та до правовідносин щодо внесення спірних приміщень до статуного фонду підприємства та передачі їх в іпотеку банку, слід застосовувати загальні норми Цивільного законодавства України (а не спеціальні норми), а саме статті 63, 65 Сімейного кодексу України (надалі СК України) та статті 203, 215 ЦК України.

Частинами 1, 2 статті 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У зв'язку з наведеним, суд приходить до переконання, що громадянин України ОСОБА_2, будучи засновником ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" та вносячи в його статутний фонд спірні нежитлові приміщення, а подальшому передаючи їх в іпотеку банку, був зобов'язаний дотримуватися вимог норм статей 63, 65 СК України та отримати письмову згоду ОСОБА_8 на вчинення вказаних правочинів.

Суд не приймає до уваги покликання ПАТ "Банк Кіпру" на положення статті 12 Закону України "Про господарські товариства", оскільки така організаційно-правова форма, як "приватне підприємство" у переліку форм товариств, які належать до господарських, передбаченому ч.3 ст.1 Закону України "Про господарські товариства", відсутня, а відтак ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" не є господарським товариством, на яке б поширювалась дія Закону України "Про господарські товариства".

Враховуючи вище викладене, ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" уклало договір іпотеки серії ВКМ №389611, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. та зареєстрований у реєстрі за № 1017, без наявного обсягу цивільної дієздатності внаслідок відсутності згоди ОСОБА_1 на внесення в статутний фонд ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" спірних нежитлових приміщень, а зміст укладеного договору суперечить Цивільному кодексу України, Сімейному кодексу України та моральним засадам суспільства, у зв'язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним пункту 2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" № 05/1 від 05.05.2008р. про внесення в статутний фонд нежитлових приміщень, загальною площею 524,9кв.м. по АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору іпотеки від 04.07.2008 року серії ВКМ № 389611 підлягають до задоволення, спірні нежитлові приміщення, загальною площею 524,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 підлягають визнанню спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

На підставі ст.ст. 57, 60, 63, 65 Сімейного кодексу України, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, пунктів 3, 7, 33, 34, 37, 38, 39, 49 Роз'яснення Міністерства юстиції України "Статус фізичної особи - підприємця: проблеми застосування законодавства" від 14.01.2011р., керуючись ст.ст. 10, 58, 59, 60, 64, 88, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати недійсним пункт 2 рішення засновника ПП "ЛЮБЕ-СЕРВІС" №05/1 від 05 травня 2008 року про внесення в статутний фонд нежитлових приміщень загальною площею 524,9 кв.м. по АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір іпотеки від 04 липня 2008 року серії ВКМ №389611, укладений між Приватним підприємством «ЛЮБЕ-СЕРВІС»та АБ «АвтоЗАЗбанк», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. та зареєстрований у реєстрі за №1017.

Визнати нежитлові приміщення, загальною площею 524,9 кв.м., що знаходяться у АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий

Оригінал. Виготовлено в одному екземплярі.