^{Апеляційний суд міста Севастополя}

Справа № 22ас-294/2006р.                                   Головуючий у першій

інстанції Балюкова К.Г.

Категорія 39                                                                 Доповідач у апеляційній

інстанції Птіціна В.І.

У X В А Л А ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

12 жовтня 2006 року колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста  Севастополя в складі: головуючого      -  Куцеконя І.П.

суддів                          -  Птіціної В.І., Єфімової В.О.,

при секретарі    -  Бондар М.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 10 липня 2006р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі про стягнення грошової компенсації за речове майно, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2004р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України (далі УМВСУ) в м. Севастополі, та уточнивши позовні вимоги, . просив стягнути грошову компенсацію за речове майно в сумі 1316 грн. та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 20959,75 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при його звільненні з посади оперуповноваженого УМВСУ в м. Севастополі 11.02.2004р. відповідачем не в повному обсязі проведений розрахунок та не виплачена сума грошової компенсації за речове майно.

Постановою місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 10 липня 2006р. позов задоволено частково. Постановлено стягнути з УМВСУ в м. Севастополі на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно у сумі 1316,89 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, не погодившись з постановою суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення компенсації за затримку розрахунку, просить їх скасувати та ухвалити постанову про задоволення вказаних вимог. Свої вимоги мотивує тим, що постанова суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд помилково застосував до даних правовідносин Закон України „Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та не застосував до спірних правовідносин аналогію закону - КЗпП України.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку за речове майнопри звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що спор між сторонами витікає з приводу проходження та звільнення з публічної служби.

З такими висновками суду погоджується судова колегія, оскільки вони зроблені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі на посади оперуповноваженого, та звільнений у запас 11.02.2004р.

Таким чином факт того, що позивач знаходився не у трудових, а у службових відносинах з відповідачем, судова колегія вважає встановленим, та приходить до висновку, що правовідносини між сторонами регулюються Законом України „Про міліцію".

Також суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до Закону України „Про міліцію", компенсація за затримку розрахунку за речове майно при звільненні робітників міліції не передбачена.

З доводами апеляційної скарги про необхідність застосування до даних правовідносин аналогії закону - КЗпП України, судова колегія не може прийняти до уваги, оскільки відповідно до ч.1 КЗпП України, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування постанови суду.

Але суд першої інстанції помилково послався на Закон України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що на думку колегії не призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -залишенню без змін.

Керуючись ст. ст.198-207 КАС України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 10 липня 2006р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду вступає в законну силу з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця із дня вступу в законну силу ухвали апеляційного суду.