Дата документу 03.07.2012

Справа №2-3372/2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 липня 2012 року Ленінський районний суд м. Вінниці

в складі: головуючого судді Короля О.П.

при секретарі Стаховій Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3.

Під час подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини їй стало відомо, що 12.11.2008 року її батько склав заповіт, яким усе своє майно заповів ОСОБА_2.

Посилаючись на те, що вказаний заповіт було складено з порушенням волі спадкодавця, що полягає в тому, що ОСОБА_3 за життя страждав на психічне захворювання, яке не давало можливості розуміти свої дії та передбачати їх наслідки.

Позивач є єдиною спадкоємицею свого батька.

Інших спадкоємців першої черги немає.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, а також в огрунтування позовних вимог посилались на історії хвороб ОСОБА_3, та акт посмертної судово -психіатричної експертизи та показання свідків.

Відповідач та його представники в судовому засіданні позов не визнали. Стверджували, що ОСОБА_3 був психічно здоровою людиною, при складанні заповіту на ім'я ОСОБА_2 розумів значення своїх дій, посилаючись на акт фахівця - лікаря психіатра, який наданий за їх заявою без проведення судово - психіатричної експертизи, на ту обставину, що ОСОБА_3 працював, закінчив інститут культури та курси підвищення кваліфікації за спеціальністю.

Крім того, представники відповідачів посилалися на показання свідків, які знали та спілкувалися з ОСОБА_3 за життя.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності із врахуванням їх належності, допустимості, та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

На момент складання заповіту 12.11.2008 року ОСОБА_3 не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого відділом РАЦС м. Вінниці ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4.

На підставі свідоцтва про укладення шлюбу від 18 серпня 1990 року ОСОБА_5 після одруження присвоєно прізвище ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Актовий запис про смерть №206 в книзі реєстрації смерті вчинено ІНФОРМАЦІЯ_1 у відділі реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області.

12 листопада 2008 року ОСОБА_3 вчинив заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори ОСОБА_6, яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2.

Судом у справі були допитані свідки - сусіди ОСОБА_3: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які дали показання, що ОСОБА_3 вони знають з моменту заселення кооперативного будинку АДРЕСА_1 з 1971 року.

За весь час проживання вони бачили, що ОСОБА_3 нездорова людина.

Він завжди поводився неадекватно, влітку ходив в зимовій пижиковій шапці, одяг на ньому був старий, який він носив весь період часу, що проживав в будинку.

З сусідами ні з ким не спілкувався, у нього були безпричинні напади люті, він ховався від людей, ні з ким не спілкувався, коли йому робилися зауваження на те, що він голосно вмикає музику, він ходив в під»їзді будинку роздягненим та кричав сусідам «пішли геть».

Свідок ОСОБА_14 дала показання суду, що з ОСОБА_3 вони були подружжям і у них народилася донька ОСОБА_1 Прожили вони разом чотири роки. Проживати з ним було не можливо, особливо в одній квартирі, він приводив в квартиру сторонніх осіб, жінок, лякав дитину, вони вимушена була постійно викликати працівників міліції.

Члени житлово-будівельного кооперативу даного будинку, знаючи положення сім'ї ОСОБА_14, виділили ОСОБА_3 звільнену однокімнатну квартиру, паєнакопичення за яку сплатила її мати. Переселення ОСОБА_3 в надану йому квартиру відбувалося за рішенням суду.

З дочкою він майже на спілкувався, при зустрічі інколи розмовляв, а взагалі заявляв, що він не знає хто вона така.

Із амбулаторної медичної карти Вінницької міської клінічної лікарні №1 вбачається, що при зверненні ОСОБА_3 до лікарів вони видавали йому направлення на госпіталізацію в психіатричну лікарню.

Із історій хвороб №№ 8944, 2551, 45, 216, 6856, 9347, 1657 з Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені академіка О.І.Ющенка вбачається, що ОСОБА_3 постійно знаходився на лікуванні в психоневрологічній лікарні, йому встановлювалися діагнози: невротичний субдеприсивний стан, депресивний невроз, неврастінія, дисциркулятерна енцефалопатія ІІ ступеня судинного ґенезу, органічний, емоційно лабільний розлад судинного походження.

З амбулаторної медичної картки Вінницького обласного клінічного онкологічного диспансеру вбачається, що після неодноразових обстежень з початку 2009 року ОСОБА_3 був встановлений діагноз: центральний рак нижньої долі лівого бронху з метастазами.

Внаслідок онкологічного захворювання у нього було деформовано ліве око і виступало з орбіти.

Судом у справі призначалася посмертна судово -психіатрична експертиза, яка проведена міжобласним центром судової психіатричної експертизи Вінницької обласної психоневрологічною лікарнею імені академіка О.І. Ющенка.

Згідно акту №6 від 12.04.2012 року посмертної судово -психіатричної експертизи ОСОБА_3 протягом життя, в тому числі і на час підписання ним заповіту від 12.11.2008 року, страждав на хронічне психічне захворювання у формі шизотипового розладу.

На час підписання ним заповіту від 12.11.2008 року страждав на хронічне психічне захворювання у формі шизотипового розладу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд не приймає до уваги висновок фахівця ОСОБА_17 від 07 червня 2012 року, виданий на підставі запиту представника відповідача з питання рецензування акту посмертної судово -психіатричної експертизи Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені академіка О.І. Ющенка.

Положеннями ЦПК України не передбачено аналізувати акти судово -психіатричної експертизи з точки зору їх науковометодичного аналізу.

Фахівець не володів ні матеріалами справи, ні історіями хвороб ОСОБА_3, ні показаннями свідків.

Фахівець-психіатр, рекомендуючи провести повторну судово -психіатричну експертизу вийшов за межі своїх повноважень.

Наявність диплому у ОСОБА_3 про закінчення інституту культури, а також проходження тижневих курсів підвищення кваліфікації не спростовує наявність захворювання у ОСОБА_3 Більш того із записів лікуючих лікарів в історіях хвороб зі слів ОСОБА_3 він закінчив педагогічний інститут, працював директором музею декабристів, директором школи, потім вчителем, що суду не доведено.

Показання свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, які з ОСОБА_3 зустрічалися періодично в зв'язку з роботою з питання психічного здоров'я та поведінки ОСОБА_3 спростовуються показаннями свідків, які протягом більше 40 років були сусідами ОСОБА_3 і майже щодня спостерігали його поведінку.

Згідно із роз'ясненнями, які надані в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Відповідно до положень ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті -за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, а саме згідно ч.2 цієї статті особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а також згідно ч. 3 цієї статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Враховуючи, що висновком посмертної судово-психіатричної експертизи, показаннями свідків та наявними в справі медичними документами встановлено, що на час складання заповіту на ім'я ОСОБА_2 12.11.2008 року ОСОБА_3 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності в зв'язку з хворобою, його волевиявлення не було вільним та не відповідало внутрішній волі, заповіт підлягає визнанню недійсним.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203 ч.ч.2,3, 215, 225, 1257 ч. 2 ЦК України, ст. ст. 15,60, 61, 212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 12.11.2008 року від імені ОСОБА_3 на ім»я ОСОБА_2.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення.

Суддя: