Справа № 11-687/2007 Головуючий у І інстанції: Білий М. М.
категорія - ст. 121 ч.2 КК Доповідач: Борисенко І.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2007 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області у складі
головуючого - судді Борисенка І.П.
суддів: Салая Г А., Зенченко Т.С.
з участю прокурора - Томилки М. П.
при секретарі - Носко Л А.
потерпілих: ОСОБА_1, ОСОБА_2.
адвоката - ОСОБА_3
засудженого - ОСОБА_4
законного представника неповнолітнього - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями захисника засудженого - адвоката ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_4 та потерпілої ОСОБА_1 на вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 03 березня 2007 року.
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з базовою загальною середньою освітою, не одружений, студент 2-го курсу Чернігівського професійного ліцею деревообробної промисловості, раніше не судимий.
Засуджений за ст. 121 ч. 2 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України до покарання у вигляді 5-ти років позбавлення волі.
За ст. 296 ч.1 КК України до 1-го року обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України остаточно призначено покарання у вигляді 5-ти років позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_5 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_1 2367 грн. та 15000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Доля речових доказів вирішено відповідно до ст. 81 КПК України.
ОСОБА_4 визнаний винним та засуджений за те, що в ніч на 14.10.2006 року, близько 00 год. 20 хв. знаходячись біля сільського будинку культури, що є громадським місцем, по вул. Центральна 25 в с. Бакланова Муравійка Куликівського району, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, грубо порушував громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилась у насильстві із заподіянням тілесних ушкоджень громадянину ОСОБА_2, які згідно висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я та громадянину ОСОБА_7, які згідно висновку експерта є тяжкими тілесними ушкодженнями, що є небезпечними для життя в момент спричинення, з якими потерпілий 14 жовтня 2006 року був доставлений в Куликівську ЦРЛ, де не приходячи до свідомості прмер 16 жовтня 2006 року.
Не погоджуючись з вироком суду, вважаючи його незаконним, адвокат ОСОБА_6 в інтересах засудженого подав апеляцію, в якій просить вирок суду стосовно ОСОБА_4 змінити та закрити провадження за ст. 296 ч. 1 КК України і перекваліфікувати дії ОСОБА_4 зі ст. 121 ч. 2 КК України на ст. 124 КК України і відповідно призначити йому покарання в межах санкції даної статті. Свої доводи адвокат Сухоцький мотивує тим, що суд при постановлені вироку необ'єктивно оцінив зібрані у справи докази, а вирок виніс на припущеннях, так як потерпілі ОСОБА_2 і ОСОБА_7першими почали чіплятися до засудженого і намагались його вдарити, а тому ОСОБА_4обороняючись наносив потерпілим удари, а тому при таких обставинах в діях ОСОБА_4 відсутні ознаки хуліганства та спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, а вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 124 КК України, тобто умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони.
Потерпіла ОСОБА_1 не погоджуючись з вироком суду подала апеляцію в якій зазначає, що суд не в повному обсязі задовольнив заявлені цивільні позови, а тому просить стягнути з засудженого на її користь 9000 грн. у відшкодування матеріальної та 50000 грн. - моральної шкоди. Також зазначила, що до засудженого необхідно обрати міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та вказує на те, що під час проведення досудового слідства слідчі їй вказували про те, що дії
засудженого в послідуючому можуть бути перекваліфіковані зі ст. 121 ч. 2 на ст. 115 КК України.
В доповненні до апеляції, яке потерпілаОСОБА_1 подала 18.07.2007 року, тобто поза межами на апеляційне оскарження, зазначає, що засудженому призначено м'яке покарання, а тому просить призначити йому більш суворе покарання.
Заслухавши доповідача по справі, адвоката ОСОБА_3 який частково підтримав апеляцію адвоката ОСОБА_6, заперечував проти задоволення апеляції потерпілоїОСОБА_1 та просив вирок суду першої інстанції скасувати, а справу направити прокурору для проведення додаткового розслідування з мотивів неповноти та односторонності досудового слідства; потерпілуОСОБА_1, яка просила задовольнити її апеляції і задовольнити її цивільні позови та призначити засудженому більш суворе покарання; потерпілого ОСОБА_2., який апеляції потерпілоїОСОБА_1 просив не задовольняти; прокурора, який просив подані апеляції адвоката ОСОБА_6 та потерпілоїОСОБА_1 не задовольняти, оскільки дії засудженого кваліфіковані вірно, цивільні позови задоволено в межах їх доведеності та просив вирок суду змінити, оскільки при призначенні покарання за ст. 296 ч. 1 КК України суд допустив помилку і призначив покарання у вигляді обмеження волі, що забороняється КК України, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція адвоката ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а апеляція потерпілої задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, судом І інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_4 у вчиненні зазначених у вироку діянь за обставин встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні доказів і є обґрунтованим.
Засуджений ОСОБА_4 в судовому засіданні по ст. ст. 121 ч.2, 296 ч.1 КК України винним себе визнав частково з тих підстав, що він хуліганських дій взагалі не вчиняв, а завдав потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_7 тілесні ушкодження у зв'язку з тим, що вони ображали його нецензурними словами з натяком на його расову належність та намагалися його побити, а тому він бачив для себе реальну загрозу і вимушений був потерпілим наносити удари.
Засуджений ОСОБА_4пояснив, що 13 жовтня 2006 року у вечірній час він разом зі своїми друзями розпивали спиртні напої. Кількість випитого спиртного він не пам'ятає. В нічний час, ідучи через парк, він зустрів потерпілих і помітив, що ОСОБА_7перебував у сильному стані алкогольного сп'яніння, а тому запропонував свою допомогу, яка виражалась в тому щоб відвести останнього
додому, але отримав негативну відповідь. Після його пропозиції потерпілі почали ображати його нецензурними словами та замахувались на нього щоб нанести удари. Побачивши зі сторони потерпілих на свою адресу загрозу для свого життя, він почав наносити потерпілим удари кулаком в область обличчя. Скільки наніс ударів, він не пам'ятає. Від отриманих ударів потерпілі попадали на землю і він продовжував наносити їм удари кулаком. Удари він наносив в область живота, а по головам не бив. Кількість нанесених ударів він не пам'ятає. На досудовому слідстві він давав покази, що потерпілих били він та брати ОСОБА_8 таОСОБА_9, але оскільки це не відповідає дійсності, тому в послідуючому він змінив свої покази і дав правдиві покази в тому, що потерпілих бив лише він сам.
Потерпілий ОСОБА_2 показав, що засуджений ОСОБА_4наносив як йому удари, та і ОСОБА_7. Коли ОСОБА_4від них пішов, то біля них знаходились ще якісь люди, але хто, він сказати не може. Його били також ті особи з яким він разом розпивав спиртне.
Потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що від знайомого ОСОБА_9 їй стало відомо про те, що ОСОБА_4побив її сина. Від отриманих тілесних ушкоджень її син помер в лікарні. Суд першої інстанції в неповному обсязі задовольнив її позови, а тому вона просить їх задовольнити та призначити ОСОБА_4 як найбільш сувору міру покарання.
Але твердження засудженого ОСОБА_4 та його адвоката про неправильну кваліфікацію скоєного засудженим діяння та справжні його наміри є невірогідними та спростовуються зібраними по справі доказами.
Той факт, що засуджений лише частково визнав свою вину, судом вбачається як захисна версія останнього, оскільки вина ОСОБА_4 в інкримінованому йому діянні повністю доведена як показами потерпілого ОСОБА_2, показами самого засудженого які він давав в ході досудового слідства в якості підозрюваного та обвинуваченого, так і матеріалами справи.
Так, згідно висновку судово-медичної експертизи № 1452 від 07 листопада 2006 року (а.с. 209-220) у потерпілого ОСОБА_7 мали місце тілесні ушкодження у вигляді синців навколо правого та лівого очей, в правій лобній ділянці, на тильній поверхні правої кисті у основи другого пальця, на тильній поверхні лівої кисті у основи другого пальця, на тильній поверхні лівого променево-зап'ястного суглобу, на правій половині грудної клітки, по передній поверхні середньої третини правої гомілки, садна на спинці носа, в області лівої вилиці, на підборідді, на нижній губі, на тильній поверхні проксимальної фаланги першого пальця лівої кисті, крововиливи під слизову верхньої та нижньої губи, крововилив в шкірно-м'язовий клапоть голови в лівій скронево-тім'яній ділянці голови, крововилив під тверду мозкову оболонку та під м'яку мозкову оболонку над лівими тім'яною та скроневою частками головного мозку, які несуть ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент спричинення. Дані тілесні
ушкодження виникли прижиттєво, за 2-3 доби до настання смерті в результаті дії тупих предметів.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 2840 від 27 листопада 2006 року у потерпілого ОСОБА_2. мались тілесні ушкодження у вигляді закритої і черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, множинних синців, саден, подряпин на обличчі і відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Дані ушкодження могли виникнути від дії тупих предметів, в тому числі від нанесення ударів кулаками, ногами (а.с. 224-225).
Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 718 від 13.12.2006 року ОСОБА_4 у період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, психічним розладом не страждав, за своїм психічним станом він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У ОСОБА_4 психічних розладів не виявлено, йому не показане застосування примусових заходів медичного (а.с. 229-232),
Відповідно до явки з повинною від 16 жовтня 2006 року, яку ОСОБА_4надав до Куликівського РВ УМВС вбачається, що він 14 жовтня 2006 року спричинив тілесні ушкодження потерпілим (а.с. 62).
Будучи допитним в якості підозрюваного 28 листопада 2006 року (а.с. 73-74) ОСОБА_4 в присутності адвоката ОСОБА_6 пояснював, що в дійсності він сам 14 жовтня 2006 року наносив потерпілим тілесні ушкодження, оскільки вони мали намір його побити (а.с. 73-74).
При допиті в якості обвинуваченого в присутності адвоката та законного представника 28 листопада 2006 року (а.с. 238-239) ОСОБА_4пояснював, що потерпілим він сам наносив тілесні ушкодження. Тілесні ушкодження він наносив з метою самозахисту, оскільки потерпілі ображали його нецензурними словами, а потім намагалися його побити.
Згідно очної ставки між засудженим ОСОБА_4 та свідком ОСОБА_10 вбачається, що ОСОБА_4наносив удари ногами по потерпілим в той час коли останні знаходились на землі. Після втручання свідка ОСОБА_10, засуджений припинив наносити удари та пішов додому. На місці події окрім потерпілих та засудженого нікого не було (а.с. 241).
При проведенні відтворення обстановки та обставин події, яка мала місце 18 жовтня та 28 листопада 2006 року (а.с. 75-77, 99-103) з участю захисника та його батька і в присутності понятих ОСОБА_4добровільно, без будь-якого примусу розповів та показав на місцевості яким чином він наносив потерпілим тілесні ушкодження.
При допиті в якості обвинуваченого в присутності адвоката та законного представника ОСОБА_4 вину свою в скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 121 ч. 2, 296 ч. 1 КК України вину свою визнавав частково та показував, що умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень у нього не було і хуліганських дій він не здійснював (а.с. 222-223);
Свідок ОСОБА_10 будучи допитаним в ході досудового слідства показував, що він бачив як ОСОБА_4наносив удари ногою по людині яка лежала на землі. Поруч на землі лежав ще один чоловік. На його прохання ОСОБА_4припинив наносити удари по чоловіку і пішов з місця події (а.с. 80-81).
Дії ОСОБА_4 за ст. ст. 121 ч. 2, 296 ч. 1 КК України кваліфіковані правильно.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 при призначенні неповнолітнім покарання у виді позбавлення волі за тяжкий злочин покарання не може перевищувати семи років.
Як роз'яснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання" (зі змінами, внесеними згідно з постановою від 10 грудня 2004 року № 18) згідно зі ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за вчинений злочин, може мати місце лише за наявності кількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості цього злочину, з урахуванням особи винного.
Під час розгляду справи судом було встановлено достатньо підстав для застосування до засудженого ст. 69 КК України.
Покарання ОСОБА_4 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням даних про особу засудженого, а також усіх обставин справи.
Призначаючи покарання засудженому ОСОБА_4, суд у повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, всі обставини, що обтяжують його відповідальність, конкретизувавши ці дані у вироку. Проте в порушення вимог ст. 61 КК України, суд помилково призначив неповнолітньому за ст. 296 ч. 1 КК України покарання у виді обмеження волі, тому вирок в цій частині належить змінити та призначити покарання у вигляді арешту. Така зміна не є підставою для збільшення призначеного засудженому покарання
Доводи адвоката щодо того, що ОСОБА_4перевищив межі необхідної оборони не знайшли свого підтвердження, оскільки як вбачається з матеріалів справи і цього не заперечує сам засуджений, потерпілі не нанесли жодного удару, з їхнього боку були лише словесні висловлювання і жодної реальної загрози життю
ОСОБА_4 не було. Хуліганські дії відбувались в громадському місці - парку, поблизу будинку культури, з особливою зухвалістю, яка виразилась у насильстві із заподіянням потерпілим тілесних ушкоджень.
При вирішенні цивільних позовів, суд першої інстанції в повній мірі врахував всі обставини справи, дослідив документальні дані, які підтверджують вартість витрат затрачених на лікування, врахував ступінь моральних страждань та переживань потерпілої, а тому в цій частині апеляція задоволенню не підлягає.
Отже, за таких обставин, апеляція адвоката ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а апеляція потерпілої задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 379 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію потерпілої ОСОБА_13алишити без задоволення.
Апеляцію адвоката ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_4 задовольнити частково.
Вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 03 березня 2007 року щодо ОСОБА_4 змінити.
Призначити покарання за ст. 296 ч.1 КК України у вигляді одного місяця арешту.
За ст. 121 ч. 2 КК України вважати ОСОБА_4 засудженим до покарання призначеного судом першої інстанції.
На підставі ст. 70 КК України вважати ОСОБА_4 засудженим до покарання призначеного судом першої інстанції, 5 (п'ять) років позбавлення волі.
В решті цей вирок щодо ОСОБА_4 залишити без змін.