Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" вересня 2006 р. Справа № 13/161-06
Судова колегія у складі:
головуючого судді Токара М.В., суддів Лакізи В.В., Шепітько І.І.
при секретарі Саутенко К.О.
за участю представників сторін:
позивача – Чернова О.А. (довіреність у справі)
1-го відповідача – Камишан І.В. (довіреність у справі)
2-го відповідача –Шевченко В.В. (довіреність у справі)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2741Х/1-11) на постанову господарського суду Харківської області від 06.07.2006 р. по справі № 13/161-06
за позовом Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова
до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю “Стальпостач”, м. Харків,
2.Закритого акціонерного товариства “Укрметалпостач”, м. Київ,
про визнання угоди недійсною
встановила:
Постановою господарського суду Харківської області від 06.07.2006 р. по справі №13/161-06 (суддя Водолажська Н.С.) позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, з урахуванням їх уточнення в заяві від 30.05.2006р. (Т.1 а.с. 95-98), про визнання угоди (правочину), укладеного між ТОВ “Стальпостач” та ЗАТ«Укрметалпостач»у формі договору №УМС-СТС-Т-09/05 від.01.09.2005р., недійсною за ч.1 ст. 215, ч.1, 5 ст. 203 ЦК України, застосуванні правових наслідків недійсності угоди (правочину), передбачених ст. 216ЦК України. Також позивачу було відмовлено у визнанні недійсним господарського зобов’язання між ТОВ “Стальпостач” та ЗАТ «Укрметалпостач»за угодою у формі договору №УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005р. по оплаті 100% авансового платежу за ч.1 ст.207 ГК України та у визнанні господарського зобов’язання між ТОВ “Стальпостач” та ЗАТ «Укрметалпостач»за угодою у формі договору №УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005р. по поставці та прийняттю товару недійсним за ч.1 ст. 207 ГК України та застосуванні правових наслідків недійсності господарського зобов’язання, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, в зв’язку з необґрунтованістю заявлених вимог та відсутністю підстав для їх задоволення.
Позивач із постановою суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову та прийняти нову якою задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що судова постанова прийнята внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що питання недійсності угоди не вивчалось господарським судом та не розглянуте клопотання позивача про забезпечення позову.
Перший відповідач заперечення на апеляційну скаргу не надав, але його представник в засіданні суду заявив, що вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, в зв’язку з чим, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Другий відповідач в запереченні на апеляційну скаргу позивача зазначає, що не згоден з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, оскільки зазначені доводи ґрунтуються на припущеннях, вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою в зв’язку з чим, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Колегія суддів розглянула апеляційну скаргу, перевірила матеріали справи, заслухала представників сторін і встановила наступне:
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог в заяві від 30.05.2006 р. (Т.1 а. с.98) просив суд визнати угоду (правочин), укладену між ТОВ “Стальпостач” та ЗАТ«Укрметалпостач»у формі договору №УМС-СТС-Т-09/05 від.01.09.2005р. недійсною за ч.1 ст. 215, ч.1, 5 ст. 203 ЦК України, застосувати правові наслідки недійсності угоди (правочину), передбачені ст. 216ЦК України, визнати господарське зобов’язання між ТОВ “Стальпостач” та ЗАТ «Укрметалпостач»за угодою у формі договору №УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005р. по оплаті 100% авансового платежу недійсним за ч.1 ст.207 ГК України та визнати господарське зобов’язання між ТОВ “Стальпостач” та ЗАТ «Укрметалпостач»за угодою у формі договору №УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005р. по поставці та прийняттю товару недійсним за ч.1 ст. 207 ГК України, застосувати правові наслідки недійсності господарського зобов’язання, передбачені ч.1 ст.208 ГК України.
Постановою господарського суду Харківської області від 06.07.2006 р. позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог в зв’язку із їх необґрунтованістю та відсутністю підстав для їх задоволення.
Позивач із постановою суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, позивач зазначає, що господарським судом розглянуті не всі вимоги та не розглянуте його клопотання про забезпечення адміністративного позову.
Колегія суддів розглянула апеляційну скаргу позивача, перевірила матеріали справи і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного:
Як встановлено господарським судом Харківської області при прийнятті оскаржуваної постанови та вбачається з матеріалів справи, 1 вересня 2005 р. між першим та другим відповідачами укладений договір №УМС-СТС-Т-09/05 (Т.1 а.с. 23-24), згідно п. 1.1 якого ВАТ „Укрметалопостач” „Постачальник” зобов’язався поставити ТОВ „Стальпостач” товар згідно прикладеної до договору специфікації, яка є невід’ємною частиною договору.
Відповідно до п. 2.2 умовами оплати є 100% авансові платежі, тобто попередня оплата.
Як зазначено в п. 3.1 договору (Т. 1 а. с. 23), згідно умов поставки, поставка товару покупцю проводиться на умовах вивозу зі складу постачальника в м. Харкові або за згодою сторін транспортом постачальника по зазначених покупцем реквізитам, тобто по рознарядках покупця.
Згідно п. 5.4 договору УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005 р. (Т. 1 а. с. 24), строк дії договору встановлено з моменту його підписання до повного виконання сторонами обов’язків по договору.
Як зазначено в специфікації до вищезазначеного договору (Т.1 а. с. 25) та яка відповідно до п. 1.1 договору є його невід’ємною частиною, строк поставки партії товару покупцю на протязі 7-ми днів з моменту пред’явлення покупцем письмової вимоги продавцю про поставку товару (Т. 1 а. с. 158).
На виконання умов договору № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005 р. перший відповідач перерахував другому відповідачу 7000000 грн., що підтверджується поданими позивачем копіями банківських документів (Т. 1 а. с. 28, 29), причому в зазначених банківських документах прямо зазначено, що оплата проведена по договору № УМС-СТС-Т-09/05 за товар.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції на підставі аналізу чинного законодавства обґрунтовано дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання договору № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005 р. недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України та застосування правових наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, задоволенню не підлягають, про що зазначено в оскаржуваній постанові (Т. 1 а. с. 180, 181).
Позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання договору недійсним посилається на невідповідність договору № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005 р. вимогам ч. 1 ст. 215 та ч. ч. 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме зазначає, що зазначений договір суперечить вимогам закону, а також моральним засадам суспільства, а сам договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, але з матеріалів справи не вбачається, що зазначений договір суперечить вимогам закону чи моральним засадам суспільства, оскільки відповідачем не надані відповідні докази в підтвердження зазначеного факту, оскільки першим відповідачем виконані обов’язки щодо оплати товару по договору та відсутні докази про невиконання чи неможливість виконання договору другим відповідачем після отримання від першого відповідача вимоги про відвантаження товару на адресу покупця.
В зв’язку з викладеним, судова колегія дійшла висновку, що твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не вивчалось питання щодо визнання недійсною угоди, укладеної першим та другим відповідачами, не відповідає дійсності.
Що стосується позовних вимог позивача про визнання недійсними господарських зобов’язань між ТОВ „Стальпостач” та ЗАТ „Укрметалопостач” за угодою у формі договору № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005 р. по оплаті 100% авансового платежу та по поставці та прийняттю товару, то відповідно до ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Таким чином, підстави визнання недійсним господарського зобов’язання чітко визначені законом і повинні містити хоча б одну із наступних підстав:
- господарське зобов’язання повинне не відповідати вимогам закону;
- господарське зобов’язання повинне завідомо суперечити інтересам держави і суспільства;
- господарське зобов’язання повинне бути укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).
Як вже було зазначено вище, факти невідповідності господарського зобов’язання вимогам закону чи укладення господарського зобов’язання з порушенням сторонами господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) не підтверджуються матеріалами справи та поданими позивачем доказами.
Що стосується вчинення господарського зобов’язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, то відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 „Про судову практику у справах про визнання угод недійсними „ (в редакції 1978 р. зі змінами та доповненнями) недійсними визначаються угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності чи користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчудження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з цивільного обігу або обмежених в обігу.
Згідно абзацу 3 п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1056 від 25.07.2002 р. „Про заходи щодо забезпечення однакового та правильного застосування законодавства про податки” доказами спрямованості умислу суб’єкта оскаржуваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та за фактичною адресою, про визнання недійсними у встановленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності та інше. Доказів порушень першим та другим відповідачами зазначених приписів позивачем не надано.
Зазначені обставини в повному обсязі досліджені місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови та знайшли в ній своє відображення.
В зв’язку з відмовою судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору № УМС-СТС-Т-09/05 від 01.09.2005 р. та у визнанні недійсними господарських зобов’язань по ньому судова колегія дійшла висновку, що господарським судом Харківської області правомірно відмовлено у задоволенні вимог позивача про застосування правових наслідків недійсності угоди (правочину), передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України та застосування правових наслідків недійсності господарського зобов’язання, передбачених ч. 1 статті 208 Господарського кодексу України.
Що стосується посилання позивача в апеляційній скарзі на незадоволення судом першої інстанції його клопотання щодо вжиття заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачеві (Т.1 а. с. 94), то судова колегія вважає, що зазначені обставини не є підставою для скасування постанови суду першої інстанції виходячи з наступного.
Позивач при поданні клопотання керувався статтею 66 ГПК України, а не нормами Кодексу адміністративного судочинства України, на які посилається в апеляційній скарзі.
Також позивач в клопотанні (Т. 1 а. с. 94) просив накласти арешт на майно на грошові суми, що належать відповідачеві, таким чином позивач не зазначив якому саме відповідачеві, оскільки по справі було два відповідачі.
Крім того, як відповідно до статті 66 ГПК України, так і відповідно до статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову є правом, а не обов’язком суду.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова господарського суду Харківської області від 06.07.2006 р. по справі № 13/161-06 прийнята при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до вимог чинного законодавства і підстави для її скасування відсутні, в зв’язку з чим, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 195, 196, п. 1 статті 198, статтями 200, 205, 206, 209, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 06.07.2006р. по справі № 13/161-06 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України, протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Справу передати до господарського суду Харківської області.
Ухвала складена у повному обсязі 22.09.2006 р.
Головуючий суддя (підпис) Токар М.В.
Суддя (підпис) Лакіза В.В.
(підпис) Шепітько І.І.