Справа №2-6231 Головуючий у суді у 1 інстанції - Янголь
Номер провадження 22-ц/1890/1444/12 Суддя-доповідач - Лузан
Категорія - 27
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Лузан Л. В.,
суддів - Маслова В. О., Криворотенка В. І.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про стягнення коштів за договорами позики,-
в с т а н о в и л а :
16 травня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, посилався на те, що 29.10.2010 р. між ним та відповідачкою був укладений договір позики у формі розписки, по якому відповідач позичила 2500 доларів США під 10 % від суми займу за кожен місяць користування коштами строком до 29.04.2011 р., що підтверджується копією розписки від 29.10.10 р.
17.01.2011 р. між ним та відповідачкою був укладений договір позики у формі розписки, по якому відповідач позичила 1000 доларів США під 10 % від суми займу за кожен місяць користування коштами строком до 17.01.2012 р., що підтверджується копією розписки від 17.01.2011р.
Позивач посилався на те, що під час написання розписок він передав відповідачці обумовлену грошову суму.
До 01.11.2011 р. відповідачка своєчасно сплачувала проценти за користування коштами, але в обумовлений у розписках строк суму позики не повернула, а почала і надалі сплачувати проценти за користування позикою. Позивач посилався на те, що після 01.11.2011 р. відповідачка перестала сплачувати проценти за користування позикою та не повертає основної суми заборгованості вже понад чотири місяці.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 борг
-за договором позики від 29.10.2010 р. - 2500 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату подання позову складає 19950 грн. основного боргу, 7980 грн. процентів за користування позикою, а всього 27930 грн.;
-за договором позики від 17.01.2011 р. - 1000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату подання позову складає 7980 грн. основного боргу та 3192 грн. процентів за користування позикою, а всього 11172 грн.
Рішенням суду від 08 червня 2012 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти за договорами позики в сумі 39102 грн. та 391 грн. в рахунок відшкодування судових витрат.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального права .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.
29 жовтня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики на суму 2500 дол. США, зі складанням розписки наступного змісту :
«Я, ОСОБА_3 … получила от ОСОБА_4 в заем денежные средства в сумме 2500 дол. США. Указанную сумму, а также проценты за пользование займом в размере 10 % в месяц от суммы займа обязуюсь вернуть в срок до 29 апреля 2011 года» ( ас.8).
17 січня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики на суму 1000 дол. США, зі складанням розписки наступного змісту :
«Я, ОСОБА_3 … получила от ОСОБА_4 в заем денежные средства в сумме 1000 дол. США. Указанную сумму, а также проценты за пользование займом в размере 10 % в месяц от суммы займа обязуюсь вернуть в срок до 17 января 2012 года» ( ас.8).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 умови договорів в повному обсязі не виконала, кошти ОСОБА_2 не повернула, а тому стягнув з відповідачки окрім заборгованості із погашення основного боргу - 2500 та 1000 дол. США, відсотки за користування грошима - 10 % в місяць від суми позики (тобто виходячи із розміру процентів річних - 120 %) за період з 01 листопада 2011 року до 01 березня 2012 року.
Проте, з такими висновками суду колегія суддів у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.
Судами встановлено і сторонами не оспорюється, що 29 жовтня 2010 року та 17 січня 2011 року сторонами були укладені договори позики, які підтверджуються розписками, складеними ОСОБА_3, про те, що ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 у позику 2500 та 1000 доларів США на умовах строковості та платності, і брала на себе зобов'язання повернути позичені кошти, відповідно, до 29 квітня 2011 року та 17 січня 2012 року з оплатою 10 % на місяць за користування грошима(а. с. 8).
Доказів про повернення боргу матеріали справи не містять. Крім того, вбачається, що відповідачка погоджується з доводами позивача про те, що позику не повернула, а відсотки сплачувала до 01 листопада 2011 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виходячи із вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України, враховуючи вимоги ст. 192 ЦК України та ч. 2 ст. 533 ЦК України, позивач реалізував свої права, заявивши позов про виконання зобов'язання у гривнях відповідно до офіційного курсу відповідної валюти.
Задовольняючи позовні вимоги у частині сплати процентів за договорами та стягуючи вказані проценти за період з 01 листопада 2011 року до 01 березня 2012 року, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги ч. 1 ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом були досліджені умови договорів позики і зазначено, що вказані договори укладалися, відповідно, на строк до 29 квітня 2011 року та до 17 січня 2012 року, однак суд першої інстанції не врахував, що саме за цей період, тобто до 29 квітня 2011 року та до 17 січня 2012 року мають стягуватися проценти за користування грошима, у розмірі, зазначеному у розписках, а саме - 10 % на місяць.
Після ж 29 квітня 2011 року - за першою розпискою та 17 січня 2012 року - за другою розпискою, за умови невиконання позичальником свого зобов'язання із повернення отриманих коштів та сплати процентів за користування грошима, позичальник несе тягар наслідків, передбачених ст. 1050 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що зі змісту складених відповідачкою розписок вбачається, що при укладенні договорів позики між сторонами відбулась домовленість про те, що відповідачка брала на себе зобов'язання повернути як суму позики так і проценти за користування позикою у строк, відповідно, до 29 квітня 2011 року та 17 січня 2012 року.
Висновок суду першої інстанції про стягнення процентів, передбачених договором позики, за весь період прострочення зобов'язання, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та умовах укладених сторонами договорів позики, оскільки такі наслідки порушення умов договору щодо строку виконання зобов'язань сторонами не були передбачені, що унеможливлює дію договорів після закінчення строків, на які їх було укладено.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення відсотків підлягає скасуванню. Ухвалюючи в цій частині нове рішення колегія суддів виходить з наступного.
Офіційний курс Національного банку України станом на 05 липня 2012 року складає - 7,99 грн. за 1 дол. США.
Заборгованість за договором позики від 29 жовтня 2010 року складає 2500 дол. США (19975 грн.). За названим договором заборгованість по відсотках відсутня. Як зазначає позивач, відсотки за цим договором були сплачені за весь період до закінчення строку, на який укладався договір.
Заборгованість за договором позики від 17 січня 2011 року складає :
по основному боргу - 1000 дол. США ( 7990 грн.);
по відсотках за період з 01 листопада 2011 року до 17 січня 2012 року - 251,6 дол. США ( 2010, 28 грн.),
а всього 10 000,28 грн. ( 7990 грн. + 2010, 28 грн.) .
Таким чином загальна сума заборгованості по договорам позики від 29 жовтня 2010 року та від 17 січня 2011 року складає 29975,28 грн. (19975 грн. +10 000,28 грн.)
Як на підставу для скасування постановленого у справі рішення апелянт також посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права. Зазначає, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а тому при вирішенні спору підлягає застосуванню судом саме цей спеціальний Закон, а не Цивільний кодекс України.
Проте такі доводи апеляційної скарги не можна визнати обґрунтованими виходячи з наступного.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (Далі - Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Статтею 1 визначені основні терміни, що вживаються в Законі.
Згідно п.6 ст.1 Закону, ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів;
п. 7 ст. 1 Закону визначено, що учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг;
З викладеного вбачається, що цей Закон поширюється на відносини в сфері надання фінансових послуг професійними учасниками ринку. Дія Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не поширюється на відносини, що виникають між фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, у процесі укладення, виконання та припинення договорів позики.
Колегія суддів вважає, що названі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не спростовують висновків суду .
При вирішенні питання про судові витрати у справі колегія суддів виходить з того, що позовні вимоги у справі задоволені на 77%.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 392 грн., а тому відповідач повинна відшкодувати йому 301,84 грн. судових витрат.
При зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідач сплатила 195,5 грн. судового збору, з урахуванням часткового задоволення скарги позивач повинен відшкодувати їй 45 грн.
З урахуванням викладеного з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 256,84 грн. в рахунок відшкодування судових витрат (301,84 грн. - 45 грн.).
Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, пп.3, 4 ч. ст.309, ст.ст.313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08 червня 2012 року в частині стягнення відсотків за користування позикою скасувати і ухвалити нове рішення, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції :
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 29975,28 грн. - суми позики та процентів за користування позикою, а також 256,84 грн. - на відшкодування понесених судових витрат.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий -
Судді -