копія

Справа 1/2216/5/2012 року Головуючий в 1-й інстанції Баськов В.В.

№11/2290/376/ 2012 року

Категорія ч.3 ст.286 КК України Доповідач Ващенко С.Є.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.06.2012 Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого -судді Ващенка С.Є.,

суддів Бондар В.В., Суслова М.І,

з участю секретаря Мазур О.В., Лук'янчук О.М.,

прокурора Смакогуза І.А.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника потерпілих ОСОБА_3,

перекладачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

засудженого ОСОБА_6,

захисника ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляціями представника потерпілих ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Старосинявського районного суду від 02 лютого 2012 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя АДРЕСА_1, з середньою освітою, який працюює водієм в міжнародному транспортно-торгівельному товаристві з обмеженою відповідальністю „Оз Гюльмен", неодруженого, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Строк відбуття покарання постановлено обчислювати з 02 лютого 2012 року, зарахувавши в цей строк час його досудового ув'язнення - з 24 березня 2009 року до 01 лютого 2012 року включно.

Обраний щодо ОСОБА_6 запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній - тримання під вартою.

Стягнуто з Міжнародного транспортно-торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю "Озгюльмен" (яке знаходиться в м. Одабаши, Даплан, 2 бл. №5, провінції Хатай Антакія Турецької Республіки) на користь:

- ОСОБА_9 - 11481,93 грн. у відшкодування матеріальної та 120000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди;

- ОСОБА_1 - 120000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди;

- ОСОБА_2 - 40000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_6:

- на користь Летичівської ЦРЛ Хмельницької області - 66,49 грн. витрат на лікування ОСОБА_2 та ОСОБА_10

- на користь Хмельницької обласної клінічної лікарні №1 - 2061,88 грн. витрат на лікування ОСОБА_1

- на користь Кіровоградської обласної лікарні - 5166,77 грн. витрат на лікування ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Стягнуто з ОСОБА_6 судові витрати по справі:

- на користь НДЕКЦ при УМВС України в Хмельницькій області:

- 1059,24 грн. за проведення транспортно-трасологічної експертизи №283А від 18.12.2008р.;

- 441,29 грн. за проведення автотоварознавчої експертизи №01 від 04.02.2009 року;

- 282,36 грн. за проведення комплексної транспортно-трасологічної експертизи №26А від 18.12.2008р;

- на користь Вінницького відділення КНДІСЕ МЮ України - 4230,00 грн. за проведення повторної комплексної судової транспортно-трасологічної експертизи;

- на користь ДНДЕКЦ МВС України - 1898,64 грн. за проведення повторної комплексної судово-транспортно-трасологічної експертизи.

Речові докази по справі вирішено:

- автомобіль „ВАЗ-2108", номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 і знаходиться в нього на зберіганні, - залишити ОСОБА_1;

- автомобіль „МАN" tga 18/480", реєстраційний номер НОМЕР_2, з напівпричепом марки „ARIS", реєстраційний номер НОМЕР_3, який знаходиться на зберіганні на автомобільній стоянці ПП «Дюшес» в смт. Летичів, - повернути власнику ОСОБА_11;

- два контрольні диски тахографу автомобіля «МАН»18/480»- зберігати разом з матеріалами кримінальної справи;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль «МАН tga 18/480», реєстраційний номер НОМЕР_2, НОМЕР_4, та свідоцтво про реєстрацію напівпричепа »НОМЕР_3, НОМЕР_5 - повернути власнику автомобіля ОСОБА_11;

- посвідчення водія НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_6 - зберігати разом з матеріалами кримінальної справи.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину за таких обставин.

„22 листопада 2008 року о 8 годині 20 хвилин, керуючи вантажним автомобілем марки "MAN tga 18/480", іноземний реєстраційний номер НОМЕР_2, з напівпричепом марки "ARIS", іноземний реєстраційний номер НОМЕР_3, рухався зі швидкістю 85 км/год. на 294 км + 450 м автомобільної дороги М-12 Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка в напрямку з м. Вінниці до м. Хмельницького і знаходився на ділянці дороги між с. Русанівці та с.Голосків Летичівського району Хмельницької області. Після того, як ОСОБА_6 побачив, що на його смугу руху на відстані біля 108 м від нього виїхав автомобіль ВАЗ-2108 номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1, який рухався в зустрічному напрямку і який одразу почав повертатися на свою смугу руху, ОСОБА_6 маючи технічну можливість запобігти зіткненню двох транспортних засобів, в порушення п.п. 11.2., 11.3, 12.3, 12.9. п.п. "б" Правил дорожнього руху (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306) перевищивши швидкість, не вжив заходів для зменшення швидкості або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, змінив напрямок руху вліво, не переконавшись в безпечності маневру та виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2108 під керуванням ОСОБА_1

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ-2108 ОСОБА_1 та ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_2, які були у вказаному транспортному засобі, отримали тілесні ушкодження, а саме:

- неповнолітня ОСОБА_13 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких вона загинула на місці дорожньо-транспортної пригоди;

- ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких вона померла 22.11.2008 року в Летичівській ЦРЛ;

- ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння;

- ОСОБА_2 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, які не були небезпечними для життя в момент заподіяння, але які спричинили тривалий розлад здоров'я.

В діях ОСОБА_6 вбачаються порушення вимог п.п.11.2., 11.3, 12.3., 12.9. п.п. "б" Правил дорожнього руху, згідно яких:

п. 11.2. Нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини;

п. 11.3. На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу;

п. 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди;

п. 12.9. п.п. „б" Водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4.-12.7., на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту „и" пункту 30.3 цих Правил.

Вказані порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_6 знаходяться в прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками -спричиненням смерті потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_10, а також спричиненням тілесних ушкоджень ОСОБА_1 та ОСОБА_2"

За змістом апеляції представника потерпілих -адвоката ОСОБА_3, він просить у ній вирок суду першої інстанції скасувати та постановити свій вирок, яким збільшити строк покарання у виді позбавлення волі до восьми років, а також збільшити розмір відшкодування потерпілим моральної шкоди до меж заявлених ними вимог. При цьому вказує, що висновки суду про визнання обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6, грубу необачність потерпілого ОСОБА_1, який перед ДТП начебто здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, по якій рухався підсудний, „що вплинуло на його дії, внаслідок чого ним і були порушені ПДР" є не тільки непослідовними, оскільки суперечать попереднім висновкам вироку про те, що суд критично ставиться до показань ОСОБА_6 щодо виїзду потерпілого на його смугу за декілька метрів до зіткнення та що такі дії ОСОБА_1 не знаходяться в прямому причинному зв'язку з ДТП та її наслідками, а й юридично неспроможними, оскільки суперечать засадам кримінального права щодо визначення поняття злочину. Зазначає, що, потерпілі вважають, що суд неналежно врахував не тільки глибину і тяжкість моральних і фізичних страждань батька і матері загиблої неповнолітньої доньки, але й те, що ОСОБА_2 втратила матір, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 самі отримали відповідно тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, що призвело до тривалого лікування ОСОБА_1, чисельних операцій, втрати працездатності та інвалідності останнього, і прийняв рішення без урахування засад розумності, виваженості і справедливості. На його думку, висновки суду, викладені у вироку, щодо пом'якшуючих обставин не підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, тобто, не відповідають фактичним обставинам справи, що потягло призначення надто м'якого покарання, яке не відповідає тяжкості наслідків від злочину і особі засудженого, та несправедливого заниження розміру відшкодування моральної шкоди потерпілим.

Засуджений та його захисник у своїх в апеляціях, посилаючись на порушення матеріального і процесуального права, просять вирок скасувати, а кримінальну справу закрити і звільнити ОСОБА_6 з-під варти з залу суду. Зазначають, що при розгляді справи не взяті до уваги факти, які підтверджують, що в ДТП його вини немає.

Захисник засудженого, крім того, посилається на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Зазначає, що судом першої інстанції перекручено показання підсудного, свідків, потерпілої та експертів; що експертизи призначалися і проводилися з порушенням вимог кримінально-процесуального закону; що суд відмовив у задоволенні клопотання оглянути автомобіль, на якому їхав підсудний. Звертає захисник увагу й на те, що у протоколі огляду місця події вказівка про знак „Обмеження швидкості" на смузі, по якій рухався засуджений, відсутня; що відповідно до висновків експертизи, проведеної експертами Вінницького відділення Київського НДІСЕ, ОСОБА_6 не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль до місця зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_1; що суд у вироку навів лише перелік пунктів Правил дорожнього руху і не конкретизував, які саме дії ОСОБА_6, на думку суду, призвели до вказаних наслідків; що належна оцінка діям ОСОБА_1, який виїхав на зустрічну смугу, на виконання вказівок апеляційного суду судом першої інстанції не надана, а порушення п.13.3, 12.9 ПДР ОСОБА_1 називані у вироку простою необачністю потерпілого; що вирок ОСОБА_6 на турецькій мові перекладачем не зачитувався.

В заперечені на апеляцію захисника ОСОБА_7 прокурор, який брав участь у розгляді справи, вважає вирок законним та обґрунтованим, а апеляцію безпідставною, оскільки, на його думку, вина ОСОБА_6 об'єктивно підтверджується дослідженими у справі доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_1, їх представника, засудженого та його захисника на підтримку своїх апеляцій з посиланням на зазначені у них доводи, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, у тому числі шляхом проведення судового слідства у повному обсязі, колегія суддів вважає, що апеляція представника потерпілих задоволенню не підлягає, а апеляції засудженого та його захисника слід задовольнити з наступних підстав.

Частиною третьою статті 286 КК України визначено відповідальність за діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб, а передбачені частиною першою діяння полягають у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом.

Тобто, вказана норма закону для встановлення частини змісту ознак кримінального правопорушення відсилає до іншого нормативного акту, який не є законом про кримінальну відповідальність, зокрема, до Правил дорожнього руху (Далі - ПДР). Самі ж по собі наслідки ДТП не можуть бути підставою для визнання особи винною у вчиненні цього злочину.

У зв'язку з тим, що обов'язковими ознаками цього злочину є порушення вимог ПДР, виходячи з вимог ст.22 КПК України, відповідно до якої прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, та вимог ст. 64 КПК України, згідно з якою при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді, крім іншого, підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) та винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, враховуючи, що учасниками ДТП були два транспортних засоби, органам досудового слідства в першу чергу належало з'ясувати, чи були дотримані вимоги ПДР як водієм вантажного автомобіля МАN, так і водієм автомобіля ВАЗ, та встановити першопричину події злочину.

На необхідність з'ясування цих обставин, у своїй ухвалі вказував і апеляційний суд Хмельницької області, скасовуючи попередній вирок та направляючи справу на додаткове розслідування, оскільки досудове слідство було проведено неповно, з порушеннями кримінально-процесуального закону.

Зокрема, в ухвалі від 29 грудня 2010 року апеляційний суд вказав, що, з метою всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи в ході додаткового розслідування, крім іншого, необхідно встановити:

- швидкість, з якою рухався ОСОБА_1 під час виїзду на зустрічну смугу руху та в момент ДТП;

- дійсні причини виїзду ОСОБА_1 на зустрічну смугу руху;

- відстань між автомобілями в момент виїзду ОСОБА_1 на зустрічну смугу руху;

- чи відповідали такі дії ОСОБА_1 вимогам ПДР. Якщо так, то яким саме;

- чи спроможний був ОСОБА_6 об'єктивно виявити небезпеку чи перешкоду у вигляді легкового автомобіля, який виїхав йому назустріч;

- що в дійсності у цій ситуації змусило ОСОБА_6 частково виїхати на зустрічну смугу руху і майже одразу повертатися на свою смугу руху;

- яких заходів він повинен був вжити у створеній ОСОБА_1 ситуації, щоб забезпечити особисту безпеку та безпеку громадян, які знаходилися у легковому автомобілі, що виїхав на його смугу руху, їдучи назустріч, з урахуванням фактору раптовості виїзду, швидкості обох автомобілів, їх ваги і розмірів, погодних умов, стану покриття дороги тощо;

- провести повторну судову транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизу. У випадку необхідності, з метою встановлення найбільш достовірних даних щодо обставин ДТП, провести відтворення обстановки та обставин події за участю усіх учасників ДТП та її очевидців, провести інші оперативні заходи та слідчі дії;

- дати належну оцінку усім зібраним у справі доказам і залежно від встановленого прийняти відповідне рішення.

Однак органи досудового слідства усіх вказівок суду не виконали, в порушення вимог ст.22 КПК України додаткове розслідування провели однобічно, не об'єктивно і знову пред'явили ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України. При цьому пред'явили йому звинувачення в порушенні вимог й тих пунктів ПДР, у яких він раніше не обвинувачувався, але не дали належної оцінки діям водія автомобіля ВАЗ, який раптово виїхав на смугу руху, по якій їхав вантажний автомобіль МАN, з чого фактично й розпочався розвиток подій на дорозі, внаслідок яких відбулося зіткнення та зазначені вище наслідки.

На вказані недоліки досудового слідства суд першої інстанції уваги не звернув і сам розглянув справу однобічно та не об'єктивно.

Зокрема, в порушення зазначених вимог ст.64 КПК України, вимог ст.323 КПК України, відповідно до якої вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим (ч.1); суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності (ч.3), а також вимог пунктів 1 - 3 ч.1 ст.324 КПК України, згідно з якими, постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний (п.1); чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений (п.2); чи винен підсудний у вчиненні цього злочину (п.3), суд, не дивлячись на те, що ДТП відбулася за участі двох транспортних засобів, не встановив дійсної її першопричини: всебічно, з достатньою повнотою не з'ясував, чим були викликані дії кожного з учасників руху (водіїв автомобілів ВАЗ і МАN) у конкретній дорожній обстановці, і не дав цим діям об'єктивну оцінку як щодо їх відповідності вимогам ПДР, так і з точки зору можливості своєчасного осмислення ситуації, зокрема й об'єктивної спроможності виявити небезпеку для руху або перешкоду, що виникли для кожного з них, та адекватної і усвідомленої реакції на події, що відбувалися.

Порушення зазначених вимог кримінально-процесуального закону призвело до невірної оцінки дій ОСОБА_1, пов'язаних з виїздом ним на зустрічну смугу руху, по якій рухався вантажний автомобіль, як звичайної необачності, та до помилкового висновку суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні вказаного злочину.

Як видно з матеріалів кримінальної справи, пред'явлене органами досудового слідства обвинувачення полягає в тому, що:

«22 листопада 2008 року о 8 годині 20 хвилин водій ОСОБА_6, керуючи вантажним автомобілем марки "MAN tga 18.480" іноземний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом марки "ARIS" іноземний реєстраційний номер НОМЕР_3, рухався по автодорозі сполученням Стрий -Тернопіль -Кіровоград -Знам'янка в напрямку м. Хмельницький поза межами населеного пункту.

На вищевказаному відрізку автодороги ОСОБА_6 рухався зі швидкістю біля 85 км/год., чим порушив правила безпеки дорожнього руху, передбачені Правилами дорожнього руху України (далі по тексту -Правила ), а саме вимогами пункту 12.9 б) Правил та вимогами заборонного дорожнього знаку 3.29 "Обмеження максимальної швидкості 50 км/год.," де вказано, що водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил, вчасно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, чим порушив вимоги пункту 2.3 б) Правил, де вказано, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

В той час на цьому відрізку автодороги в напрямку м. Вінниця рухався автомобіль марки ВАЗ-2108 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1, який з метою об'їзду перешкоди у вигляді незначних вибоїн та наявності будівельного гравію на правому краю смуги, лівою частиною автомобіля частково виїхав на зустрічну смугу руху.

ОСОБА_6, маючи технічну можливість запобігти зіткненню із автомобілем ВАЗ-2108 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 шляхом своєчасного застосування гальмування в межах своєї смуги руху, негайно не вжив заходів до зупинки керованого ним транспортного засобу в межах своєї смуги руху, продовжуючи рух змінив напрямок руху вліво не переконавшись в безпечності маневру та виїхав на зустрічну смугу руху, чим порушив вимоги пункту 10.1 Правил, де вказано, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, пункту 11.2. Правил, де вказано, що нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини, пункту 11.3 Правил, де вказано, що на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу, пункту 12.3 Правил, де вказано, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечно для інших учасників руху об'їзду перешкоди, а також пункту 1.5. ч.1 Правил, де вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків, і, як наслідок, на 294 км + 450 м вказаної автодороги, поблизу с. Русанівці Летичівського району Хмельницької області, на зустрічній смузі руху допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2108 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1, який, рухаючись в зустрічному напрямку, повернувся на свою смугу руху.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди:

- пасажир автомобіля ВАЗ-2108 р.н. НОМЕР_1 неповнолітня ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження, які, згідно висновку судово-медичної експертизи № 150Е від 08.12.2008 року, в сукупності мають ознаки тяжких, небезпечних для життя в момент заподіяння, які явилися безпосередньо причиною смерті, та від яких вона загинула на місці пригоди;

- пасажир автомобіля ВАЗ-2108 р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження, які, згідно висновку судово-медичної експертизи № 151Е від 24.12.2008 року в сукупності мають ознаки тяжких, небезпечних для життя в момент заподіяння, мають прямий причинний зв'язок із настанням смерті, та від яких 22.11.2008 року вона померла в хірургічному відділенні Летичівської центральної районної лікарні;

- водій автомобіля ВАЗ-2108 р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, які, згідно висновку судово-медичної експертизи № 148 від 06.02.2008 року, відносяться до категорії тяжких, небезпечних для життя в момент спричинення;

- пасажир автомобіля ВАЗ-2108 р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, які, згідно висновку судово-медичної експертизи № 519 від 08.01.2009 року, в сукупності за своїм характером відносяться до середнього ступеня тяжкості, які не були небезпечними для життя в момент заподіяння, але які спричинили тривалий розлад здоров'я (понад 21 день).

Вищевказані порушення ОСОБА_6 правил безпеки дорожнього руху, передбачених пунктами 1.5. ч.1., 2.3. (б), 10.1., 11.2., 11.3, 12.3, 12.9 б) Правил дорожнього руху України та дорожнім знаком 3.29, знаходяться в прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками -смертю двох потерпілих, спричиненням потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень та заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.

Своїми діями, що виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяли тяжке тілесне ушкодження, а також спричинили загибель кількох осіб, ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ст.286 ч.3 КК України.»

Викладені у мотивувальній частині вироку висновки суду про необхідність виключення з обвинувачення такої кваліфікуючої ознаки як порушення правил експлуатації транспортного засобу, оскільки автомобіль МАN на час ДТП знаходився у технічно справному стані, є обґрунтованими і сторонами не оспорюються.

У тій же частині вироку наведені висновки суду про необхідність виключення з обвинувачення ОСОБА_6 порушення ним вимог пунктів 1.5., 2.3., 10.1. ПДР, оскільки ці порушення не перебувають у причинному зв'язку з наслідками, що настали. Однак таке формулювання судом своїх висновків у мотивувальній частині вироку та відсутність рішення з цього приводу у резолютивній частині ставить під сумнів невинність підсудного у цій частині пред'явленого йому обвинувачення, оскільки з нього випливає, що суд визнав доведеним сам факт порушення ним зазначених у цих пунктах вимог ПДР, що, відповідно до ч.4 ст.334 КПК України, є недопустимим.

У зв'язку з цим, у відповідності до вимог ч.2 ст.365 КПК України, разом з іншими висновками суду першої інстанції апеляційний суд перевіряє обґрунтованість його висновків і щодо доведеності вини засудженого в порушенні вимог пунктів 1.5., 2.3., 10.1. ПДР.

Провівши судове слідство, колегія суддів дійшла до переконання, що пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення не підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, при цьому судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, що призвело до істотних порушень кримінально-процесуального закону при постановленні вироку.

Зокрема, апеляційним судом встановлено наступне.

Щодо порушень вимог ч.1. п.1.5. ПДР.

Як видно з показань ОСОБА_6 на досудовому слідстві та в судах різних інстанцій, він послідовно стверджував, що керований ним транспортний засіб знаходився в технічно справному стані; що, виїхавши з Росії о 10 годині 21 листопада 2008 року та в'їхавши в Україну біля 12 години, він зупинився на 30 хвилин для вживання їжі, а з 20-ї години того ж дня до 4-ї години 22 листопада 2008 року відпочивав, рух продовжив о 4 годині 30 хвилин, тобто на відпочинок ним було витрачено 8,5 годин; що керував автомобілем у тверезому стані; що рухався зі швидкістю 70-80 км/год., ближче до правого краю смуги, з увімкненим габаритним освітленням, оскільки небо було захмарене, а проїзна частина дороги була мокрою; що ще здалеку спостерігав за легковим автомобілем, який рухався по зустрічній смузі руху йому назустріч на швидкості близько 100 км/год.; що, коли між передніми частинами керованого ним автомобіля та зустрічного автомобіля відстань скоротилася, зустрічний автомобіль раптово змінив напрямок руху ліворуч відносно свого руху і виїхав на його смугу руху, а також, що з моменту зміни напрямку руху зустрічного автомобіля і до моменту зіткнення вжити будь-яких заходів він (ОСОБА_6) не встиг, оскільки ВАЗ рухався швидко, відстань між їх транспортними засобами була невеликою, а виїзд легкового автомобіля на його смугу відбувся раптового.

Не вірити таким показанням ОСОБА_6 підстав немає, оскільки вони, крім того, що є послідовними, узгоджуються й з показаннями свідків -очевидців події та частково з показанням самого водія автомобіля ВАЗ ОСОБА_1

Так, за показаннями свідка ОСОБА_14 на досудовому слідстві, вантажний автомобіль, за яким він на автомобілі „ДЕУ-Сенс" їхав позаду на відстані приблизно 15 метрів, рухався посередині своєї смуги руху, а коли відстань між передньою частиною вантажного автомобіля та автомобілем ВАЗ, який рухався назустріч по зустрічній смузі, скоротилася до 50 метрів, останній по невідомій йому причині несподівано увесь виїхав на смугу їх руху так, що він (ОСОБА_14) його на їх смузі руху не міг спостерігати, оскільки попереду рухався вантажний автомобіль. Зіткнення транспортних засобів відбулося їх передніми лівими частинами в момент, коли вантажний автомобіль рухався по своїй смузі прямолінійно, а легковий автомобіль під кутом до нього повертався на свою смугу руху на швидкості в межах до 100 км/год., легковий автомобіль не встиг повернутися на смугу свого руху через малу відстань між автомобілями. На думку свідка до зіткнення водій вантажного автомобіля не встиг загальмувати, а водій легкового автомобіля не гальмував взагалі (а.с.64-65 т.1). Аналогічні показання ОСОБА_14 дав і під час відтворення ним обстановки та обставин події злочину (а.с.150 -164 т.1), і під час очної ставки з ОСОБА_6 (а.с.165-166 т.1).

Про те, що він бачив, як автомобіль ВАЗ, який рухався по зустрічній смузі, почав зміщатися на їх з вантажним автомобілем смугу руху і взагалі пропав з поля його обзору; що в момент зіткнення транспортних засобів МАN знаходився на своїй смузі руху - до 30 сантиметрів від осьової лінії дороги, ОСОБА_14 стверджував і при його допиті в суді першої інстанції. При цьому ОСОБА_14 повідомив суду, що в той час, коли МАN рухався по своїй смузі руху, він побачив з-за нього праву передню фару легкового автомобіля і в цей час відбулося зіткнення, та уточнив, що в момент, коли він побачив праву передню фару легкового автомобіля і зіткнення транспортних засобів, він бачив осьову лінію дороги, а також, що, коли вони зіткнулися, ВАЗ розвернуло і він боком став на обочині (т.5 а.с.174-176, 177).

В апеляційному суді свідок ОСОБА_14 такі свої показання підтвердив.

Свідок ОСОБА_15 на досудовому слідстві підтвердила, що вони з чоловіком їхали за вантажним автомобілем на відстані 15-20 метрів з швидкістю до 70-80 км/год., з якою в попутному напрямку посередині смуги руху їхав і автомобіль попереду, а також показала, що в той час, коли чоловік, з метою обгону вантажного автомобіля, змістився їх автомобілем до середини дороги, щоб переконатися, що смуга зустрічного руху вільна від транспортних засобів, вона попереду почула сильний звук удару, після якого від передньої частини вантажного автомобіля вліво на смугу зустрічного руху відлетів пошкоджений легковий автомобіль; що попутній вантажний автомобіль після звуку удару змінив напрямок руху ліворуч і під час подальшого його руху його стало складати. До моменту зіткнення вона не пам'ятає, щоб причіп вантажного автомобіля зміщувався по відношенню до дороги (а.с.66 т.1).

В засіданні Старосинявського суду ОСОБА_15 дала аналогічні покарання і, крім того, показала, що, коли був удар, то вона не зрозуміла, звідки взялася машина, яка їхала по зустрічній смузі, оскільки МАN був на їх смузі і не виїжджав на зустрічну смугу, його задні колеса, які вона бачила перед собою, від осьової лінії дороги були на відстані близько одного метра (т.5 а.с.176).

В апеляційному суді ОСОБА_15 такі свої показання підтвердила та повідомила, що, на її думку, ВАЗ їхав дуже швидко.

Свідок ОСОБА_16 на досудовому слідстві повідомив, що, коли вантажний автомобіль рухався по смузі руху в напрямку м. Хмельницького прямолінійно, напрямку руху не змінював і їхав з швидкістю приблизно 80 км/год., в той час на зустрічній смузі транспортних засобів він не спостерігав. За такої дорожньої обстановки він побачив, що з-під лівої передньої частини вантажного автомобіля на смугу зустрічного руху виїхав легковий автомобіль, якого розкрутило і викинуло на узбіччя (а.с. 67-68 т.1).

З протоколу судового засідання видно, що під час його допиту в Старосинявському районному суді ОСОБА_16 дав показання про те, що ДТП сталося на його очах; що на момент зіткнення МАN знаходився на своїй смузі руху; що зіткнення та відкидання автомобіля МАN відбулося миттєво; що, коли відбулося зіткнення, вантажний автомобіль занесло і він вилетів на смугу зустрічного руху аж на обочину. При цьому відповідаючи на запитання учасників розгляду справи свідок показав, що під час зіткнення транспортні засоби знаходилися на середині дороги; що він не знає, хто був на зустрічній смузі; що вони з інспектором ДАІ лише визначили, що сліди від зіткнення були на смузі зустрічного руху (т.5 а.с.163-164).

В апеляційному суді ОСОБА_16 такі свої показання підтримав, а після оголошення його показань в Летичівському районному суді про те, що вантажний автомобіль до ДТП виїжджав на смугу зустрічного руху, уточнив, що цей виїзд не був пов'язаний з ДТП, оскільки після того вони ще якийсь час рухалися рівно по своїй смузі руху.

Сам ОСОБА_1, допитаний під час додаткового розслідування у якості потерпілого, показав, що до виконання ним (ОСОБА_1) маневру об'їзду перешкоди з виїздом на смугу зустрічного руху автомобіль МАN рухався по своїй смузі з лівим боковим інтервалом (відстань від лівої бокової частини автомобіля до горизонтальної дорожньої розмітки, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків,) близько 1,0 м (т.4 а. с. 146-148).

В апеляційному суді ОСОБА_1 також підтвердив, що, коли він розпочинав маневр об'їзду перешкоди на швидкості близько 80 км/год., то МАN був на своїй смузі руху, і повідомив, що його маневр виїзду на зустрічну смугу руху був моментальним: вліво і вправо -мить, тому вантажний автомобіль через свою велику масу і довжину не зміг би тоді зупинитися, навіть, якби загальмував, зіткнення відбулося б неминуче.

Крім того, з дослідженого апеляційним судом протоколу огляду речових доказів -двох контрольних дисків тахографу, вилучених з автомобіля МАN, та їх ксерокопій видно, що у вказаний ОСОБА_6 час відпочинку автомобіль дійсно руху не здійснював, продовжив рух о 4 годині 35 хвилин, під час руху його швидкість не перевищувала 85 км/год., а о 8 годині 15 хвилин була ще меншою, на що, зокрема, вказує нахил лінії, яка фіксує швидкість, вправо вниз до позначки швидкості руху на рівні 80 км/год.

Зазначені показання засудженого, свідків та ОСОБА_1, а також дані тахографа вказують на те, що ОСОБА_6 під час руху дотримувався вимог ПДР, у тому числі й тих, що ставляться до місця розташування транспортних засобів на дорозі, швидкості руху, користування зовнішніми світловими приладами, стану водія за кермом та зустрічного роз'їзду, і не дають жодних підстав для висновку, що він своїми діями чи бездіяльністю створив небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю або здоров'ю громадян чи завданню матеріальних збитків, тобто, що порушив вимоги п.1.5. ПДР.

Щодо порушень вимог п 2.3. підпункту б) ПДР.

Наведені докази не дають підстав і для висновку, що ОСОБА_6 під час руху був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, невідповідно реагував на її зміну і відволікався від керування транспортним засобом, а зазначені показання учасників та очевидців події ДТП, у тому числі й показання ОСОБА_1, щодо обставин маневру і його миттєвості, зокрема, навпаки свідчать про те, що зміна дорожньої обстановки виникла раптово і розвивалася з такою швидкістю, що водій автомобіля МАN просто не встиг на неї відреагувати.

Щодо порушень вимог п.10.1. ПДР.

За змістом цього пункту викладені у ньому вимоги стосуються лише випадків, коли водій за звичайної дорожньої обстановки усвідомлено має намір розпочати рух, перестроїтися або змінити рух, і не розповсюджуються на випадки, коли водій, змінюючи напрямок руху, діє в умовах раптового виникнення небезпеки чи перешкоди, зокрема й в умовах аварійної обстановки, якою, відповідно до пункту 1.3. Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом МВС України від 27.03.2009 року №111, та диспозиції ч.4 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, які примусили інших учасників цього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян.

Зазначенні ж показання засудженого, свідків та допитаного у якості потерпілого ОСОБА_1 свідчать про те, що, коли ОСОБА_1 розпочинав маневр виїзду своїм автомобілем на зустрічну смугу, то автомобіль МАN знаходився на своїй смузі руху і до зіткнення транспортних засобів напрямку руху не змінював, що спростовує доводи обвинувачення і в цій частині.

Щодо порушень вимог п.11.2. ПДР.

З протоколу огляду місця події видно, що ширина смуги руху, по якій рухався ОСОБА_6, становить 3,55 м, а відповідно до висновку №751/752 транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи габаритна ширина автомобіля МАN 2,5 м. Тобто вільною від цього автомобіля залишалася 1,05 м смуги його руху (3,55 -2,50 = 1,05).

За таких даних щодо ширини дороги і габаритів вантажного автомобіля, виходячи з наведених показань свідка ОСОБА_15, що причіп вантажного автомобіля під час звуку удару транспортних засобів знаходився на відстані осьової ліні дороги біля 1 м, показань самого ОСОБА_1 про те, що в момент, коли він почав виконувати маневр виїзду на смугу зустрічного руху, автомобіль МАN знаходився на своїй смузі на відстані від осьової лінії дороги близько одного метра, враховуючи показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_16, що вантажний автомобіль рухався посередині своєї смуги руху, та показання ОСОБА_6, що він рухався по своїй смузі ближче до її правого краю, за відсутності у справі інших достовірних об'єктивних відомостей про місце розташування автомобіля МАN, жодних підстав для висновку про те, що ОСОБА_6 порушив вимоги п.11.2. ПДР, немає.

Щодо порушень вимог п.11.3. ПДР.

Відповідно до наведених показань засудженого, свідків та ОСОБА_1 в момент, коли останній розпочав виїзд своїм автомобілем на зустрічну для нього смугу руху, автомобіль МАN рухався йому назустріч по своїй смузі руху.

За таких обставин, виходячи з вимог п.11.3. ПДР, саме водій вантажного автомобіля ОСОБА_6 мав перевагу у русі по своїй смузі, а водій автомобіля ВАЗ ОСОБА_1 у випадку виникнення перешкоди на його смузі руху вправі був виїхати на зустрічну смугу руху з метою її об'їзду лише надавши перевагу водієві зустрічного напрямку руху. При цьому ОСОБА_1 повинен був виконати і вимог п. 13.3. ПДР, відповідно до яких під час об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримуватися безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.

Однак вказані вимоги ПДР водієм ВАЗу при виїзді на смугу зустрічного руху виконані не були. До того ж показання ОСОБА_1 щодо дійсних причин і необхідності виїзду ним на смугу зустрічного руху на досудовому слідстві та в судах не можуть бути визнані достовірними, оскільки вони є непослідовними та суперечливими. Так, у своїх перших показаннях на досудовому слідстві 27.11.2008 року та 16.03.2009 року (т.1 а.с.135-136, т.2 а.с.71) він говорив, що пам'ятає лише, як проїхав с. Голосків Летичівського району, а що відбулося далі він не пам'ятає, при цьому в апеляційному суді 23.05.2012 року ОСОБА_1 уточнив, що, коли він вдруге давав показання, тобто після 27.11.2008 року, то вже пригадав, як все відбувалося. Згодом, під час розгляду справи в Летичівському районному суді 30.06.2009 року він лише припускав, що виїжджав на зустрічну смугу з метою обминути якісь перешкоди, але не був у цьому впевнений внаслідок отриманих травм (т.3 а.с.108-109). А 29.12.2010 року в апеляційному суді, 04.03.2011 року під час додаткового розслідування та в Старосинявському суді вже стверджував, що виїхав на зустрічну смугу руху з метою об'їзду перешкод у вигляді вибоїн, каміння та будівельного гравію (т.4 а.с.а.с.75-76, 146-148, т.5 а.с.159-161).

Крім того, як видно з протоколу огляду місця події і фото таблиці до нього та Акту обстеження автомобільної дороги державного значення М 12 Стрий - Тернопіль -Кіровоград -Знам'янка км 294 + 450, де о 8.30 годині 22.11.2008 року сталася дорожньо-транспортна пригода, складеного 22 листопада 2008 року посадовими особами ВОДР УДАІ УМВС України в Хмельницькій області, відділу з ремонту, експлуатаційного утримання доріг та штучних споруд Служби автомобільних доріг та „Хмельницької ДЕД", будь-яке каміння чи гравій на смузі руху автомобіля ВАЗ на відстані до ДТП, яка проглядається, відсутні, а стан покриття на цій ділянці дороги задовільний, без ямковості та деформацій (т.1 а.с. а.с. 10-30, 32-33), що не тільки спростовує показання ОСОБА_1 про причини виїзду ним на смугу зустрічного руху - з метою об'їзду перешкоди у вигляді каміння, гравію та ям на його смузі руху, а й вказує на те, що такі його дії не були викликані необхідністю, були невиправданими.

Тому висновки суду про порушення підсудним вимог пункту 11.3. ПДР, у тому числі з посиланням на висновки експертизи, також є необґрунтованими. Докази, які давали б підстави для протилежного висновку, у справі відсутні.

Щодо порушень вимог п.12.9. підпункту б) ПДР, зокрема, дорожнього знаку 3.29.

Як видно з протоколу огляду місця події від 22.11.2008 року, будь-які дорожні знаки, у тому числі щодо обмеження максимальної швидкості 50 км/год., для транспортних засобів, що рухалися по смузі, по якій їхали ОСОБА_6, ОСОБА_14 та ОСОБА_16, на ділянці дороги, де сталася ДТП, та до неї, відсутні (т.1 а.с.11-30), а згідно з вказаним Актом обстеження автомобільної дороги державного значення М 12 Стрий -Тернопіль -Кіровоград -Знам'янка км 294 + 450, складеного 22 листопада 2008 року посадовими особами ВОДР УДАІ УМВС України в Хмельницькій області, відділу з ремонту, експлуатаційного утримання доріг та штучних споруд Служби автомобільних доріг та „Хмельницької ДЕД", дорожні знаки 3.29. „Обмеження максимальної швидкості: - 50" і 1.37. „Дорожні роботи" встановлено за 550 м праворуч до місця скоєння ДТП (т.1 а.с.32-33), тобто знак 3.29. „Обмеження максимальної швидкості: - 50" на той час був встановлений і діяв лише для напрямку руху, в якому їхав ОСОБА_1, що узгоджується з показаннями засудженого та свідків про те, що такого знаку на їх шляху не було.

Сам ОСОБА_1 в суді наявності таких знаків для нього не заперечив і визнав, що, їдучи зі швидкістю 80 км/год., він порушував вимоги ПДР. (т.5 а.с.159-161)

Крім того, в обвинуваченні, яке було пред'явлене ОСОБА_6 до направлення справи на додаткове розслідування, не було вказівки про перевищення ним швидкості в порушення вимог п.12.9. та знаку 3.29. ПДР, зокрема.

За таких обставин схеми організації дорожнього руху на період проведення робіт з реконструкції ділянки дороги Стрий -Тернопіль -Кіровоград -Знам'янка та ордери на право виконання робіт з реконструкції ділянки вказаної автодороги, на які послався суд при обґрунтуванні своїх висновків про доведеність вини ОСОБА_6 в порушенні вимог п.12.9. ПДР, зокрема вимог знаку 3.29., зазначивши, що з них убачається, що 12.11.2008 року на ділянці дороги між селами Голосків та Требухівці Летичівського району як в одну, так і в другу сторони були виставлені дорожні знаки 3.29. „Обмеження максимальної швидкості 50 км/год. (т.4 а.с. 118-129), не можуть бути визнані достовірними доказами того, що такі знаки дійсно були встановлені з обох сторін дороги.

Зазначені схеми та ордери не можуть братися до уваги як доказ наявності вказаного знаку для напрямку руху ОСОБА_6 ще й тому, що у них відсутні відомості про факт його встановлення, а запис „12.11.2008 р." -це лише дата погодження схеми „Реконструкція А/Д Стрий -Тернопіль -Кіровоград -Знам'янка км 293+910 -км 298+410", а не дата його встановлення. До того ж в обвинуваченні посилання на ці схеми та ордери як на докази вини ОСОБА_6 немає, а об'єктивні безспірні відомості про наявність цього знаку на тій ділянці дороги в той час у справі відсутні, протоколу огляду місця, де він встановлений, немає.

У зв'язку з наведеним підстав для висновку, що ОСОБА_6 порушив вимоги п.12.9. підпункту б) ПДР, зокрема дорожнього знаку 3.29., у органів досудового слідства та суду також не було. З цих підстав необґрунтованими є і висновки експертів з цього приводу.

Щодо порушень вимог п.12.3. ПДР.

За змістом положень цього пункту визначальною обов'язковою умовою адекватних дій водія при появі перешкоди чи небезпеки є об'єктивна спроможність їхнього своєчасного виявлення. Тобто, за відсутності у водія об'єктивної спроможності виявити небезпеку чи перешкоду для руху, що виникли, він не може нести відповідальності за невжиття зазначених у п.12.3. ПДР заходів.

Більше того, відповідно до п.1.4. ПДР кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила, а підпункт „е)" п.2.14. ПДР надає водієві право відступати від вимог законодавства в умовах непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян.

Аналіз положень п.1.4. і п.12.3. ПДР, з урахуванням вимог пунктів 11.3., 13.3. цих Правил та наведеного вище поняття аварійної обстановки, дає підстави для однозначного висновку, що з появою в полі зору водія об'єкта, що рухається, небезпечна обстановка виникає лише з моменту перетинання цим об'єктом країв проїзної частини чи смуги руху цього напрямку, у тому числі й осьової лінії дорожньої розмітки, а з огляду на чинник раптовості, водій, на шляху якого виникає така небезпека, звільняється від відповідальності за наслідки необачних, несподіваних дій інших осіб, вчинених з порушенням вимог ПДР, оскільки він фактично опиняється і перебуває в умовах аварійної обстановки, створеної іншими учасниками руху, за що відповідальність чинним законодавством не передбачена.

Тому дотримання чи порушення вимог ПДР та відстань між транспортними засобами в момент перетинання зустрічним автомобілем (в даному випадку під керуванням ОСОБА_1) має визначальне значення при вирішенні питання, чи об'єктивно спроможний був ОСОБА_6, їдучи вантажним автомобілем по середині своєї смуги руху на дозволеній швидкості, виявити небезпеку для його руху, яка виникла раптово і рухалася з перевищенням дозволеної швидкості.

Органи ж досудового слідства та суд першої інстанції свої висновки про доведеність вини ОСОБА_6 в порушенні правил дорожнього руху зробили без урахування усіх наведених вимог ПДР. При цьому, не дивлячись на те, що за змістом обвинувачення на шляху у ОСОБА_6 виникла небезпека у вигляді автомобіля ВАЗ, який виїхав на його смугу руху, суд без наведення мотивів та підстав визнав ОСОБА_6 винним у невжитті заходів для зменшення швидкості або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, якою, на відмінну від небезпеки, відповідно до п.1.10. ПДР, є нерухомий об'єкт.

Обґрунтовуючи свої висновки про доведеність вини ОСОБА_6 в порушенні вимог п.12.3. ПДР та про неспроможність його показань і показань свідків щодо моменту виникнення небезпеки та місця розташування автомобілів на час зіткнення, органи досудового слідства та суд посилалися й на висновки транспортно-трасологічної експертизи №283 А від 18.12.2008 року, комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №26 А від 18.02.2009 року та повторної комісійної комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 9-91 від 23.06.2011 року, зроблених на підставі слідової інформації, що є у справі.

Разом з тим висновки цих експертиз про те, що місце первинного контакту автомобілів МАN і ВАЗ розташоване на смузі руху автомобіля ВАЗ; що показання водія ОСОБА_6, свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про те, що зіткнення автомобілів відбулося на правій смузі в напрямку м. Хмельницького, з технічної точки зору неспроможні; що водій ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем ВАЗ шляхом виконання вимог п.12.3. ПДР, а також, що невідповідності у діях водія автомобіля МАN вимогам п.12.3. ПДР з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з настанням ДТП, не є безспірними.

Як убачається з постанов про призначення цих експертиз, їх висновків та допиту експертів, які їх проводили, для вирішення питання, чи був водій вантажного автомобіля об'єктивно спроможний виявити небезпеку, їм були надані лише ті вихідні дані, які є в матеріалах справи, зокрема й у протоколах огляду місця події, огляду транспортних засобів, відтворення обстановки та обставин події та у протоколах допиту учасників ДТП та свідків. При цьому експерти, які проводили експертизи і складали висновки, в апеляційному суді не змогли підтвердити свої висновки у категоричній формі.

Так, за роз'ясненнями експертів ДНДЕКЦ МВС України ОСОБА_18 та ОСОБА_19, які робили висновок №9-91 від 23.06.2011 року (т.4 а.с.238-251), в апеляційному суді у категоричній формі вказати точне місце розташування транспортних засобів до та в момент їх контактування неможливо, оскільки немає слідів гальмування, а показання фізичних осіб є суб'єктивними -кожний має своє сприйняття. Основними ознаками при визначенні первинного місця контактування автомобілів були зазначені у протоколі огляду місця події місце осипу ґрунту, розташування уламків та сліди контактування транспортних засобів з покриттям дороги на смузі руху ВАЗу на відстані 0,5 м від осьової лінії та механічні пошкодження на автомобілях.

Експерт ОСОБА_19 в апеляційному суді, крім того, повідомив, що швидкість легкового автомобіля на момент ДТП не визначалася, а визначити відстань між транспортними засобами, як і те, коли і котрий з них який маневр виконував, немає можливості через відсутність відповідних параметрів. ОСОБА_19 також роз'яснив, що при швидкості руху 80 км/год. транспортний засіб долає відстань біля 22 метрів за 1 секунду, а якщо назустріч їде інший транспортний засіб, то на подолання цієї відстані між ними витрачається ще менше часу.

Про те, що під час проведення експертизи за основу бралися ті вихідні дані, які є в справі, зокрема про місце осипу ґрунту, розташування уламків та слідів контактування транспортних засобів з покриттям дороги на смузі руху ВАЗу, повідомили апеляційному суду і експерти НДЕКЦ при УМВС України в Хмельницькій області ОСОБА_20 та ОСОБА_21, які проводили перші експертизи і робили висновки від 18.12.2008 року №283 А та від 18.02.2009 року №26 А (т.1 а.с.196-222, т.2 а.с.50-53). За їх показаннями через відсутність слідової інформації до зіткнення зробити висновок, під яким кутом до осьової лінії та до проїзної частини рухалися транспортні засоби неможливо, як рухалися автомобілі по відношенню один до одного їм на 100% невідомо.

Роз'яснення експертів про відсутність достатньої слідової інформації узгоджуються з даними протоколу огляду місця події та фото таблиці до нього.

Зокрема, у протоколі огляду місця події сліди точного місця розташування транспортних засобів на кожному етапі руху обох автомобілів, як і сліди гальмування транспортних засобів перед ДТП, за допомогою яких можна було б визначити момент перетину ОСОБА_1 осьової лінії, глибину виїзду ним на смугу зустрічного руху, подальшу траєкторію руху кожного транспортного засобу та точне місце їх зіткнення, відсутні. Наявна у цьому протоколі інформація вказує лише на місце розташування осипу ґрунту та уламків транспортних засобів, напрямок (траєкторію) руху автомобілів по смузі руху, по якій повинен був рухатися ОСОБА_1, уже після зіткнення, про місце зупинки автомобілів та про характер пошкоджень на них, що є недостатнім для однозначного достовірного висновку щодо фактичних обставин виникнення самої небезпеки для ОСОБА_6 та щодо того, чи був він об'єктивно спроможний виявити її і адекватно відреагувати на неї. При цьому з фото таблиці - додатку до протоколу огляду (т.1 а.с.14-21) та ілюстрації, яка міститься у висновку експертів №283 А від 18.12.2008 року (т.1 а.с.201, 202), видно, що на смузі для руху автомобіля ВАЗ значно ближче до осьової лінії, ніж сліди осипу ґрунту, місця розташування уламків та потертості дорожнього покриття, тобто, практично біля самої осьової лінії розташовані й інші предмети, що свідчить про те, що не всі деталі місця події були відображені (описані) у протоколі, що могло вплинути на правильність вихідних даних, наданих на експертизу, а відтак -і її висновків щодо місця первинного контактування транспортних засобів.

Що стосується вихідних даних про розташування автомобілів на дорозі, відстані між ними в момент виїзду ОСОБА_1 на зустрічну для нього смугу руху та дій кожного з водіїв після цього, зазначених у протоколах відтворення обстановки та обставин події, то вони не можуть бути визнані достовірними, оскільки є приблизними і по-різному сприйняті та оцінені водіями вантажного автомобіля і автомобіля, який рухався безпосередньо за ним.

Так, у своїх показаннях в ході досудового слідства, в судах першої інстанції та в апеляційному суді ОСОБА_6 стверджував, що на зустрічну смугу він не виїжджав, і повідомив, що під час проведення з ним слідчих дій він не називав конкретної відстані, а лише говорив, що, коли легковий автомобіль виїхав на його смугу, відстань між їх транспортними засобами була настільки малою, що він просто не встиг вжити будь-яких заходів, при цьому ВАЗ виїхав на його смугу більшою його частиною і зразу ж намагався повернутися на свою смугу.

З протоколу ж відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_6 видно, що відстань між приблизно виставленими ним автомобілями у момент, коли ВАЗ перетинав осьову лінію, становить 35,0 м, а відстань від місця, з якого йому виникла небезпека, до місця знаходження передньої частини автомобіля в момент зіткнення -12,6 м (т.1 а.с.224-235). При цьому зазначений ним у протоколі відтворення обстановки та обставин події кут, під яким автомобілі знаходилися по відношенню один до одного в момент зіткнення, не відповідає куту, вказаному у протоколі відтворення за участю свідка ОСОБА_14, та куту, визначеному проведеними у справі висновками експертиз, виходячи з місця розташування та характеру механічних пошкоджень.

З показань свідка ОСОБА_14 також видно, що він вказував лише приблизні місце розташування транспортних засобів і відстані між ними на різних етапах тієї дорожньої обстановки.

Зокрема, за його першими показаннями на досудовому слідстві (23.11.2008 року), коли вантажний автомобіль рухався по середині своєї смуги руху, він, маючи намір його обігнати, змістився до осьової лінії, щоб оглянути смугу зустрічного руху, то побачив на ній на відстані не менше 150 метрів від нього легковий автомобіль. У зв'язку з цим він (Куза) змістився до середини своєї смуги так, щоб мати змогу слідкувати за рухом зустрічного автомобіля. Коли між передньою частиною вантажного автомобіля, що рухався попереду нього, та зустрічним легковим автомобілем відстань скоротилася до 50 м, останній з невідомих причин несподівано виїхав на зустрічну смугу руху так, що він (Куза) не міг його спостерігати через те, що попереду рухався вантажний автомобіль. У той момент водій вантажного автомобіля інтуїтивно змінив напрямок руху ліворуч з виїздом передніми лівими колесами на зустрічну смугу та одразу ж повернувся на свою смугу руху, при цьому задні колеса напівпричепа на смугу зустрічного руху не виїжджали, а коли вантажний автомобіль передньою частиною повністю повернувся на середину своєї смуги, то легковий автомобіль змінив напрямок свого руху в сторону своєї смуги. Однак через малу відстань між транспортними засобами легковий автомобіль не встиг повернутися на свою смугу руху і відбулося зіткнення їх передніми лівими частинами. В момент зіткнення вантажний автомобіль рухався прямолінійно, а легковий -під кутом. На його (свідка) думку, до зіткнення водій вантажного автомобіля не встиг загальмувати, а водій легкового автомобіля не гальмував взагалі.

Відповідно до протоколу відтворення ОСОБА_14 обстановки та обставин події в момент перетинання осьової лінії автомобілем ВАЗ від його передньої частини до вантажного автомобіля, який в цей момент їхав по середині своєї смуги, становить 108,1 м, після чого автомобіль МАN частково виїхав на зустрічну смугу, а коли повністю повернувся на свою смугу відбулося зіткнення з легковим автомобілем, який, повністю виїхавши на зустрічну для нього смугу, в цей час під кутом до вантажного автомобіля повертався на свою смугу.

Однак після оголошення апеляційним судом протоколу відтворення обстановки та обставин події за його участю ОСОБА_14 уточнив, що під час цієї слідчої дії він своїх показань, які давав раніше, не змінював і повідомив, що вказував приблизні відстані та виставив транспортні засоби так, як він на той час оцінював ситуацію. При цьому ОСОБА_14 говорив, що він міг лише припускати, що тягач пересік осьову лінію, але відстані не вказував і виставляв тільки причіп вантажного автомобіля, який осьової лінії до зіткнення не перетинав.

В апеляційному суді свідок ОСОБА_14 також повідомив, що легковий автомобіль їхав дуже стрімко -швидше, ніж вони; що швидкість ВАЗу була такою, що, коли він виїхав на їх смугу руху, то йому (Кузі) зразу стало зрозуміло, що відбудеться зіткнення, а на уточнюючі запитання відповів, що за тих обставин зіткнення відбулося б навіть за умови, якби вантажний автомобіль різко загальмував або звернув праворуч.

Вказані у протоколі відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_14 відомості про те, що в момент перетину осьової лінії легковим автомобілем вантажний автомобіль теж змінив напрямок руху з частковим виїздом на зустрічну смугу руху, про відстань між передніми частинами транспортних засобів в момент перетинання ВАЗом осьової лінії та про відстані, які кожен з автомобілів подолав з того моменту, не можуть бути визнані достовірними ще і тому, що відомості про виїзд вантажного автомобіля на зустрічну смугу суперечать показанням ОСОБА_6, свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16, у яких вони стверджували, що МАN безпосередньо перед ДТП рухався по своїй смузі і напрямку руху до зіткнення з легковим автомобілем не змінював, а відстані, які подолали транспортні засоби з моменту перетинання осьової лінії легковим автомобілем до зіткнення не узгоджуються з їх показаннями та з показаннями самого ОСОБА_14 щодо миттєвості виїзду легкового автомобіля на смугу руху вантажного автомобіля та їх зіткнення, а також з показаннями ОСОБА_14 про невідворотність зіткнення в тій дорожній обстановці, навіть за умови, якби водій вантажного автомобіля загальмував чи змінив напрямок руху вправо.

Свідок ОСОБА_15 у своїх показаннях зазначала, що під час руху за вантажним автомобілем вона попереду почула сильний звук удару, після якого від передньої частини вантажного автомобіля вліво на смугу зустрічного руху відлетів пошкоджений легковий автомобіль; що попутній вантажний автомобіль після звуку удару змінив напрямок руху ліворуч і під час подальшого його руху його стало складати. До моменту зіткнення вона не пам'ятає, щоб причіп вантажного автомобіля зміщувався по відношенню до дороги (а.с.66 т.1).

В засіданні Старосинявського суду ОСОБА_15 підтвердила, що до цього легковий автомобіль їхав по зустрічній смузі, а МАN по своїй і не виїжджав на смугу зустрічного руху, його задні колеса, які вона бачила перед собою, від осьової лінії дороги були на відстані близько одного метра (т.5 а.с.176).

Свідок ОСОБА_16 у своїх показаннях, у тому числі в Старосинявському районному суді, теж повідомляв, що в момент зіткнення вантажний автомобіль рухався по своїй смузі руху, що зіткнення відбулося миттєво, що МАN вилетів на зустрічну смугу руху лише після зіткнення, а також, що на смузі руху легкового автомобіля вони з інспектором виявили тільки сліди від зіткнення. При цьому ОСОБА_16 дійсно говорив, що МАN виїжджав на смугу зустрічного руху, але він не говорив, що зіткнення відбулося після того, як він виїхав на смугу зустрічного руху, по якій рухався легковий автомобіль, на що вказує суд у вироку. До того ж в апеляційному суді ОСОБА_16 уточнив, що цей виїзд не був пов'язаний з ДТП, оскільки після того вони ще якийсь час рухалися рівно по своїй смузі руху.

Сам ОСОБА_1 в засіданні Старосинявського районного суду спочатку показав, що рухаючись з швидкістю в межах 80 км/год. по своїй смузі руху він побачив вантажний автомобіль за 80 -120 метрів; що після цього виїжджав на зустрічну смугу; що виїхавши на зустрічну смугу руху він миттєво повернувся на свою проїжджу частину. При цьому на уточнююче запитання прокурора Малуха І.П. не зміг сказати, яка була відстань між його автомобілем і зустрічним автомобілем, коли він виїхав на смугу руху останнього, та неодноразово уточнював, що для того, щоб уникнути лобового зіткнення, він додав газу і забрав свій автомобіль вправу сторону; що не застосовував гальмування, тому що міг зіткнутися із зустрічним автомобілем в лоб і думав, що втече від нього. Після цього ОСОБА_1 вже говорив суду, що, коли виконував маневр і виїжджав на зустрічну смугу, відстань від нього до автомобіля ОСОБА_6 була приблизно 80 метрів; що він вважав, що ця відстань була достатньою для того, щоб повернутися на свою смугу (т.5 а.с.159-161).

Як зазначалося вище, в апеляційному суді ОСОБА_1 підтвердив, що його маневр виїзду на зустрічну смугу руху був моментальним: вліво і вправо -мить, а також, що вантажний автомобіль через його велику масу і довжину не зміг би тоді зупинитися навіть, якби загальмував, зіткнення відбулося б неминуче.

Вірити ж показанням ОСОБА_1 про те, що, коли він виїхав на зустрічну смугу з метою об'їхати перешкоду, то вантажний автомобіль виїхав на його (ОСОБА_1) смугу руху, і саме там відбулося зіткнення, а також про те, що відстань між транспортними засобами була достатньою для вчинення ним вказаного маневру, підстав немає, оскільки вони, по-перше, є непослідовними і суперечливими як щодо причини виїзду на зустрічну смугу, так і щодо подальшого розвитку подій на дорозі, про що наголошувалося вище; по-друге, як видно з протоколу огляду місця події та названого вище акту обстеження дороги, будь-яке каміння чи гравій на смузі руху автомобіля ВАЗ відсутні, а стан покриття на цій ділянці дороги задовільний, без ямковості та деформацій (т.1 а.с.а.с.10-30, 32-33), що спростовує його твердження про необхідність вчинення маневру об'їзду перешкоди; по-третє, такі його показання не співпадають з наведеними показаннями свідків про те, що вантажний автомобіль рухався по своїй смузі руху і до зіткнення напрямку руху не змінював, а показання цих свідків сумнівів щодо їх безсторонності не викликають.

Не містять достатньої достовірної інформації щодо фактичних обставин справи і показання потерпілої ОСОБА_2

Так, під час її допиту за дорученням слідчого у якості потерпілої 26.12.2008 року вона лише повідомила, що, коли вони рухалися з ОСОБА_1 на автомобілі ВАЗ, вона зненацька помітила здоровий автомобіль, який потім зіткнувся з ними; що син не мав змоги уникнути ДТП, оскільки на узбіччі було каміння. При цьому ОСОБА_2 нічого не говорила про наявність каміння чи вибоїн на їх смузі руху, які потрібно було об'їжджати. Під час її допиту 28.01.2009 року вже стверджувала, що не може повідомити, як сталася ДТП, оскільки в той час дрімала (т.1 а.с.а.с.169-170, 174-175). При її допиті в Летичівському районному суді ОСОБА_2 то говорила, що не знає, як відбувалася ДТП, оскільки дрімала, а коли відкрила очі, то за 1-2 метри побачила вантажний автомобіль, після чого відчула удар (т.3 а.с.109-110). В Старосинявському районному суді вже підтвердила, що ОСОБА_1 виїжджав на смугу зустрічного руху, повідомивши, що, коли він виїхав на зустрічну смугу, вона побачила перед собою вантажний автомобіль, після чого сталося зіткнення, а свої висновки про те, що після виїзду сина на зустрічну смугу вантажний автомобіль виїхав на їх смугу, пояснювала тим, що, коли її привели до свідомості, то автомобілі стояли на їх смузі руху, при цьому ОСОБА_2 не вказувала причини виїзду ОСОБА_1 на зустрічну смугу руху, зазначивши лише, що думала, що так потрібно (т.5 а.с.161). В апеляційному суді потерпіла також давала непослідовні та суперечливі показання: то говорила, що перед тим, як за 1 -2 метри побачила вантажний автомобіль, вона дрімала; то казала, що перед цим дивилася у вікно підшукуючи місце, де можна було б поїсти; то стверджувала, що на їх смузі руху було каміння та вибоїни, які син об'їжджав, то говорила, що не знає, чи були вони на тій ділянці дороги.

Зазначені обставини вказують на те, що експертам були надані такі вихідні дані, які не містять достовірної об'єктивної інформації, за допомогою якої можна було б встановити відстань між транспортними засобами в момент перетину осьової лінії автомобілем ВАЗ з виїздом на зустрічну смугу руху, по якій рухався МАN, тобто в момент виникнення небезпеки для його водія, та зробити однозначний висновок, чи об'єктивно спроможний був ОСОБА_6 виявити цю небезпеку і вжити заходів, передбачених у п.12.3. ПДР.

Натомість наведені вище показання ОСОБА_6, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, потерпілої ОСОБА_2 та допитаного у якості потерпілого ОСОБА_1 в сукупності, зокрема й про швидкість, з якою рухався останній, про те, що виїзд ним на смугу зустрічного руху, повернення на свою смугу руху та зіткнення відбулися миттєво, а також про невідворотність зіткнення, за відсутності об'єктивної слідової інформації щодо дій кожного водія до зіткнення їх автомобілів дають підстави для обґрунтованих сумнівів у достовірності як вихідних даних, на підставі яких проводилися експертизи, так і у правильності висновків вказаних експертів.

Крім того, на підставі тих же вихідних даних повторну комплексну судову транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизу було проведено і експертами Вінницького відділення КНДІСЕ МЮ України, висновки яких не співпадають з висновками названих експертиз від 18.12.2008 року №283 А, від 18.02.2009 року №26 А та від 23.06.2011 року №9-91.

Так, згідно з висновком експертів Вінницького відділення КНДІСЕ №751/752 від 04.05.2011 року:

враховуючи не центровий характер зіткнення автомобілів, бокову еластичність шин автомобіля та хід елементів підвіски, до місця контактування частинами кузова автомобіля ВАЗ з дорожнім покриттям не виключена можливість певної зміни його напрямку руху від первинного напрямку руху;

з урахуванням кута між повздовжніми вісями автомобілів, враховуючи розташування осипу ґрунту та неможливість ідентифікувати пошкодження на автомобілі ВАЗ з пошкодженнями дорожнього покриття, дати відповідь про розташування місця зіткнення автомобілів згідно з наданими матеріалами справи не визнається за можливе. Разом з тим не виключена можливість розташування місця первинного контактування в районі осьової лінії дорожньої розмітки;

оскільки будь-які сліди транспортних засобів до зіткнення відсутні, дати відповідь на питання, як розташовувалися транспортні засоби по відношенню до повздовжньої вісі дороги, не визнається за можливе;

післяаварійне розташування транспортних засобів та розташування осипу бруду та осколків свідчать про те, що на момент зіткнення найбільш ймовірно, що автопоїзд рухався по напрямку, близькому до паралельного до повздовжньої вісі дороги, а ВАЗ рухався дещо справа ліворуч назустріч відносно напрямку руху смуги руху автопоїзда та міг повертатися з смуги зустрічного руху на свою смугу;

враховуючи можливості розташування місця первинного контактування в районі осьової лінії дорожньої розмітки, свідчення ОСОБА_6, свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про те, що зіткнення автомобілів відбулося на правій смузі в напрямку м. Хмельницького, можуть бути технічно обґрунтовані, оскільки можуть не знаходитися у протиріччі з розташуванням автопоїзда на смузі свого напрямку руху на момент первинного контактування транспортних засобів;

при русі автомобіля МАN 85 км/год.: на відстані 80 метрів між автомобілями - водій легкового автомобіля ВАЗ ОСОБА_1 з виконанням технічних норм вимог п.13.3 ПДР не мав технічної можливості провести безпечний об'їзд перешкоди з виїздом на смугу зустрічного руху на 50 см, як вказано у постанові про призначення експертизи, без втрати поперечної стійкості автомобіля; на відстані 100 метрів між автомобілями - ОСОБА_1П з виконанням тих же вимог міг мати технічну можливість провести безпечний об'їзд перешкоди з виїздом на 50 см без втрати поперечної стійкості автомобіля при швидкості його руху 80-90 км/год., а при інших швидкісних режимах руху автомобіля ВАЗ (100-120км/год.) у водія ОСОБА_1 такої можливості не було.

Більше того, згідно з цим висновком експертизи (№751/752) на відстані між автомобілями 80 метрів водій ОСОБА_1 міг не мати технічної можливості провести безпечний об'їзд перешкоди на швидкості 80-90 км/год. з дотриманням вимог п.13.3. і з виїздом на 50 см на зустрічну смугу навіть при швидкості автопоїзда МАN 50 км/год., а водій автопоїзда ОСОБА_6 на відстані 35,0 -80 -100 -108,1 метра між автомобілями в момент виникнення небезпеки для нього не мав технічної можливості зупинити керований ним автомобіль до зіткнення з легковим автомобілем при русі зі швидкістю як 85, так і 50 км/год. (т.4 а. с. 158 - 174).

Разом з тим, за змістом вказаного висновку, дати відповіді на питання, хто ж з учасників ДТП створив небезпеку для руху і в чому вона проявилася, а також чи є у діях когось із водіїв (ОСОБА_1 чи ОСОБА_6) невідповідність вимогам п.12.3. ПДР, неможливо, оскільки сліди руху транспортних засобів до місця зіткнення відсутні, місце зіткнення транспортних засобів визначити неможливо.

В апеляційному суді експерти Вінницького відділення КНДІСЕ ОСОБА_22 і ОСОБА_17, які проводили цю експертизу, свої висновки підтримали і роз'яснили, що слід контактування транспортних засобів з покриттям дороги на смузі руху ВАЗу, тобто сліди подряпин на асфальтному покритті, є поперечними, а це означає, що легковий автомобіль був у заносі, і свідчить про те, що зіткнення транспортних засобів їх лівими передніми частинами могло бути або на смузі руху вантажного автомобіля, або на осьовій лінії дорожньої розмітки, не виключено, що й на смузі руху автомобіля ВАЗ. За їх роз'ясненнями, враховуючи, що зіткнення було сковзним, то осип ґрунту міг бути як на смузі вантажного автомобіля, так і на осьовій лінії, і на смузі руху легкового автомобіля, за відсутності слідів транспортних засобів до зіткнення визначити його місце однозначно неможливо. Тому показання ОСОБА_6 і свідків, на їх думку, є спроможними.

Аналіз досліджених апеляційним судом доказів в сукупності вказує на те, що обвинувачення ОСОБА_6 в порушенні вимог пунктів 1.5. ч.1., 2.3. б), 10.1., 11.2., 11.3., 12.3., 12.9. б) Правил дорожнього руху та дорожнього знаку 3.29. „Обмеження максимальної швидкості 50 км/год.", зокрема, ґрунтується на доказах, які викликають сумніви у їх достовірності, відтак -на припущеннях, що виключає підстави для висновку про доведеність його участі у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, оскільки, відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Будь-які ж інші належні, допустимі та достовірні докази, які з достатністю підтверджували б його участь у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, у справі відсутні, а можливості досудового і судового слідства вичерпані (сліди транспортних засобів до їх зіткнення відсутні, без них об'єктивно визначити момент виникнення небезпеки та місце зіткнення неможливо, ОСОБА_1 свій автомобіль продав на металобрухт і місце його знаходження невідоме).

Отже, при недоведеності участі ОСОБА_6 у вчиненні злочину, органам досудового слідства, відповідно до вимог п.2 ст.213 КПК України, належало кримінальну справу щодо нього закрити, а суду, згідно з вимогами ч.4 ст.327 КПК України, - виправдати його. Однак цього зроблено не було.

З огляду на викладене, виходячи із змісту пунктів 1 і 2 ч.1 ст.369, п.1 ч.2 ст.370 та ст.376 КПК України, вирок підлягає скасуванню, а справа -закриттю за недоведеністю участі ОСОБА_6 у вчиненні злочину.

З наведених підстав колегія суддів знаходить апеляцію представника потерпілих необґрунтованою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляцію представника потерпілих ОСОБА_3 залишити без задоволення, а апеляцію засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Старосинявського районного суду від 02 лютого 2012 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а кримінальну справу закрити за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_6 скасувати, звільнивши його з-під варти негайно в залі судового засідання.

Арешт, накладений 06.04.2009 року на автомобіль "MAN tga 18/480", іноземний реєстраційний номер НОМЕР_2, та на напівпричіп марки "ARIS", іноземний реєстраційний номер НОМЕР_3, скасувати, вказані транспортні засоби повернути їх законному володільцю.

Судді /підписи/

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Хмельницької області С.Є.Ващенко