УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/1063/2012Головуючий суду першої інстанції:Красіков С.І.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Ломанова Л.
"04" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіЛоманової Л.О.
СуддівПритуленко О.В., Кустової І.В.
При секретаріШиловій К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Бєлінської сільської ради АР Крим, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок та визнання права власності на частку будинку, за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про повернення безпідставно набутого майна, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_8, про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 21 травня 2012 року
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до виконавчого комітету Бєлінської сільської ради АР Крим про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок та визнання права власності на ? частку будинку.
Вимоги позову мотивовані тим, що у 2006 році ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уповноважили позивача бути їх представником в усіх органах з питань пов'язаних з вирішенням земельних питань, зокрема, приватизацією на ім'я ОСОБА_7 земельної ділянки по АДРЕСА_1, також вказані особи усно домовились про будівництво за вказаною адресою жилого будинку.
Правовстановлюючі документи на землю так на закінчений будівництвом будинок були оформлені на ім'я ОСОБА_7
Оскільки будівництво здійснювалося позивачем з оплатою за його рахунок будівельних матеріалів, позивач звернувся до ОСОБА_7 з проханням оформити на нього право власності на ? частку зазначеного будинку, однак останній йому відмовив у цьому.
Вважаючи помилковим видачу місцевою радою свідоцтва про право власності на будинок на ім'я ОСОБА_7, та враховуючи те, що останнім не визнається право власності позивача на частку будинку, позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 , видане 30 березня 2010 року Бєлінською сільською радою АР Крим на ім'я ОСОБА_7, та на підставі ст. 392 ЦК України визнати за позивачем право власності на ? частку даного будинку з зазначенням конкретних приміщень.
У квітні 2012 року ОСОБА_8 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, в якому просив суд зобов'язати відповідача повернути безпідставне набуті будівельні матеріали, а саме - альмінські блоки 150 шт., дорожні плити 20 шт., 200 тон річкового піску, 60 тон щебню, посилаючись на те, що під час будівництва спірного будинку відповідач привласнив собі зазначені будівельні матеріали та повернути їх добровільно відмовляється.
У квітні 2012 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що він надав відповідачу довіреність на оформлення належного йому будинку. Останній на підставі даної довіреності отримав свідоцтво про право власності на будинок, технічний паспорт на будинок, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, однак, відмовляється повернути позивачу зазначені документи.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 21 травня 2012 року у позові ОСОБА_6 та позові ОСОБА_8 відмовлено, позов ОСОБА_7 задоволений: витребувано у ОСОБА_6 правовстановлюючі документи: свідоцтво про право власності на будинок серії САВ № 486302 від 30 березня 2010 року; технічний паспорт на будинок № 2873 від 17 листопада 2009 року, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно серії ССГ № 796262 від 02 квітня 2010 року та повернуто їх ОСОБА_7 Також судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог.
Апелянт вважає, що суд не визначився з характером спірних правовідносин, у наслідок чого не застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, зокрема, глави 77 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників, які з'явилися у судове засідання, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_7 та відмови у позові ОСОБА_8 не оскаржується, тому апеляційному перегляду не підлягає.
Вирішуючи спір по суті заявлених ОСОБА_6 вимог та ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі довіреності від 31 липня 2006 року реєстр № 843 (а.с. 8), ОСОБА_6 отримав державний акт на ім'я ОСОБА_7 на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 093089, що розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 11). Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САВ № 486302 від 30 березня 2010 року ОСОБА_7 є власником будинку № 49 «і», розташованого на зазначеній земельній ділянці, це право власності було зареєстроване в КП «Ленінське бюро технічної інвентаризації» 02 квітня 2010 року (а.с. 14, 15), також на його ім'я був виданий технічний паспорт (а.с. 20-23а).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що будівництво спірного будинку здійснювалося за його кошти та кошти ОСОБА_8, а тому позивач набув право власності на ? частку вищенаведеного будинку, проте це право не визнається ОСОБА_7, на ім'я якого помилково видано свідоцтво про право власності на будинок, яке повинно бути визнано недійсним на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України.
За своїм змістом свідоцтво про право власності на нерухоме майно не є правочином, а відтак, відсутні і підстави для визнання документа недійсним відповідно за правилами недійсності правочинів.
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зазначена стаття регулює питання захисту саме прав власника. Застосування позову про визнання права власності можливе за умови, що особи, які не визнають, заперечують чи оспорюють право власності не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, наявність яких передбачає захист за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.
Обґрунтовуючи позов про визнання права власності на частину будинку позивач посилається на наявність домовленостей щодо будівництва між ним та третіми особами по справі, проте, взагалі не визначає коло відповідачів, правову природу та умови зобов'язань.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, заявлених на підставі ст. 392 ЦК України.
Спір розглянутий судом з урахуванням положень ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивністі цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції норм матеріального права, які підлягають застосуванню з урахуванням характеру правовідносин сторін, зокрема, глави 77 ЦК України (спільна діяльність), не можуть бути визнані підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки позов заявлений лише до Бєлінської сільської ради АР Крим, якою лише видано свідоцтво про право власності на будинок, позов взагалі не визначає коло учасників зобов'язальних відносин, правову природу та умови зобов'язань.
За змістом ст. 88 ЦПК України та норм Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» присудження судових витрат судом проводиться саме стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Оскільки зазначене судове рішення оскаржується лише в частині відмови у позові ОСОБА_6, в якому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 беруть участь у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, підстави для компенсації їх витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Ленінського районного суду АР Крим від 21 травня 2012 року - залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 21 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Л.О. Ломанова О.В. Притуленко І.В. Кустова