Справа № 22а-564/ 2007                                                  Головуючий у справі в суді першої

інстанції  Рукас М.С. Доповідач Свинцова Л.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

18 вересня 2007 року                                             Колегія суддів судової палати з цивільних справ

апеляційного суду Луганської області в складі:

Головуючого судді           Свинцової Л.М

Суддів                                Лісіциної А.І., Медведєвої Л.П.,

При секретарі                    Малошонок О.О.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області в місті Луганську апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову місцевого Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 грудня 2006 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку про визнання дій УПФУ України в м. Сєвєродонецьку по стягненню простроченого податкового боргу незаконним та про стягнення незаконно відрахованих коштів із сплачуваних сум пенсій,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою місцевого Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 грудня 2006 року позовна заява ОСОБА_1 про визнання дій ПФУ по стягненню простроченого податкового боргу незаконним та стягненню незаконно відрахованих коштів із сплачуваних сум пенсій була задоволена.

Дії Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку по стягненню простроченого податкового боргу з позивачки визнані незаконними.

Управління ПФУ зобов'язане припинити стягнення податкового боргу з позивачки, відізвати з державної виконавчої служби м. Сєвєродонецька вимогу про сплату боргу № 722 від 04Л0.2004 року. З відповідача на користь ОСОБА_1. стягнуто 316,72грн., як незаконно утримані з ОСОБА_1 на виконання вимоги № 722 від 04.10.2006 року.

Відповідач не погодився з постановою, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив цю постанову скасувати й прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

У доводах апеляційної скарги відповідач вказав, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Суд не прийняв до уваги, що ОСОБА_1, як приватний підприємець, знаходилася на загальній системі оподаткування і була платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та повинна була перерахувати до органів ПФУ збір від суми чистого прибутку за ставками, встановленими законодавством, всього у розмірі 661, 26грн., але не зробила цього. Згідно Закону України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідальною за погашення податкового боргу у разі ліквідації платника податків стосовно фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - є така фізична особа.

Судом не було ураховано, що 01.02.2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де у ч. 15 ст. 106 передбачається, що строк давності щодо стягнення недоїмки не застосовується та згідно ч.б ст. 106 недоїмка не підлягає списанню.

Крім того, п. 15 розділу ХУ Прикінцевих положень цього Закону України передбачено, що погашення заборгованості зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що виникла до 1 січня 2004 року і не погашена в установленному законом порядку, здійснюється відповідно до ст. 106 цього Закону.

Вказані норми матеріального права судом не враховані, а тому прийнята постанова є незаконною.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивачка просила суд залишити без змін постанову суду, що прийнята з додержанням норм матеріального і процессуального права..

Колегія суддів, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, законність та обгрунтованість прийнятої постанови, вважає апеляційну скаргу необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню за наступних підстав.

В суді першої інстанції відповідач не заперечував, що позивачка подавала звіти та декларації про доходи у податкову інспекцію, що саме на підставі цих звітів та декларацій позивачці була нарахована сума заборгованості по сплаті боргу у розмірі 661,26грн. Також відповідачем визнавалось, що діючим законодавством у 1998,1999,2000, 2001 роках не передбачалося зобов'язання підприємця, яким булла позивачка, надавати декларацію про доходи чи прибуток до територіальних органів Пенсійного фонду.

Судом першої інстанції правильно визначено, що саме з неподанням декларації пов'язується можливість застосування положень п п.15.1.2 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-111, якими передбачено, що податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочато без дотримання строку давності, визначеного у п.п. 15.1.1 цього пункту у разі, коли податкову декларацію ща період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано.

Між тим п.п. 15.1.1 ст. 15 Закону України № 2181 -111 встановлено, що за винятком випадків, визначених п.п.15.1.2 п. 15.1 ст.15 Закону , податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація булла надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податткового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З 11 кварталу 1998 року позивачка перейшла на систему фіксованої сплати податку за придбаний патент та сплачувала податок з прибутку, який вказувала в податковій декларації. В цих податках враховувався і внесок до Пенсійного фонду. Заборгованість по сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування нарахована відповідачем позивачці за період з початку 1966 року до кінця 1-го кварталу 1998 року Сума боргу нарахована відповідачем та вимога про сплату його направлена позивачці 04.10.2004 року, тобто після закінчення строку давності.

У зв'язку з цим посилання відповідача на положення ч.15 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, згідно якої строк давності щодо стягнення недоїмки не застосовується та згідно ч.б ст. 106 цього Закону недоїмка не підлягає списанню, безпідставні.

Необгрунтовані також посилання апеллянта на п.15 розділу ХУ Прикінцевих положень Закону № 1058, де визначено, що погашення заборгованості зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що виникла до 1 січня 2004 року і не погашена в установленному законом порядку, здійснюється відповідно до ст. 106 цього Закону, оскільки ще до вводу в дію вказаного Закону закінчився строк давності для стягнення недоїмок з позивачки за період часу з 1996 року до кінця 1 кварталу 1998 року, що обговорювалося вище.

Колегія суддів визнає, що, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процессуального права, а тому відповідно до ст. 200 КАС УКраїни постанова не може бути скасована чи змінена.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області залишити без задоволення.

Постанову місцевого Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28.12.2006 року залишити без змін.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня її проголошення.