Справа № 22ц-1020/2007 р.                                         Головуючий в суді 1-ої інстанції

Тарасова Д.С. Доповідач Свинцова Л.М.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2007 року                                                                місто Луганськ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого:             Свинцової Л.М.

Суддів:                        МартинюкаВ.І.., Савченко ВО.

при секретарі:            Малошонок О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області в місті Луганську апеляційну скаргу представника ОСОБА_1на рішення місцевого Новопсковського районного суду Луганської області від 29 листопада 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про визнання заповіту, свіідоцтва про право на спадщину недійсним, про визнання права власності на 2/3 домобудівлі, про встановлення факту належності правовстановлюючих документів,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням місцевого Новопсковського районного суду Луганської області від 21 листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково.

Встановлено факт належності ОСОБА_3, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1, акту від 11.12.1992 року про закінчення будівництва та введення до експлуатації домобудівні, що розташована у АДРЕСА_1

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.01.1998 року, посвідчене Новопсковською державною нотаріальною конторою, про прийняття спадщини у вигляді житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1, ОСОБА_1в частині виключення із спадкової маси ½  частини будинку.

За ОСОБА_2 визнано право власності на ½  вказаного вище будинку. В задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю.

З відповідачки на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 119,34грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи -30грн.

Представник відповідачки звернувся з апеляційною скаргою на це рішення, в якій просив це рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову за необґрунтованістю та пропуском строку позовної давності. Визнати право власності ОСОБА_1 на спірний будинок.

У доводах апеляційної скарги представник відповідачки посилався на те, що документи на побудову спірного будинку одержала мати відповідачки ОСОБА_4 Через 11 років, тобто у 1982 році, ОСОБА_4вийшла заміж за позивача. У 1984 році ОСОБА_4  вирішила подарувати спірний будинок відповідачці.   Тоді     готовність

будинку  складала  70%  Позивач  ніякої участі  у  будівництві  спірної домобудівні  не приймав.

Всі будівельні матеріали були закуплені померлою ОСОБА_3 без участі позивача. Суд не врахував, що за таких підстав спірний будинок є власністю тільки ОСОБА_3, яка склала заповіт, за яким будинок повинен після смерті ОСОБА_3 стати власністю доньки останньої - ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач з відповідачкою їздив до нотаріальної контори, де відповідачка оформила свідоцтво на право на спадщину після смерті матері, а тому позивачеві ще тоді було відомо, що за заповітом спірний будинок став власністю відповідачки, що свідчить про сплив строку позовної давності для звернення позивача до суду з позовом, в якому той претендує на частину цього будинку як власник.

Заперечення на апеляційну скаргу від позивача не надходили.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу, встановив, що згідно договору від 10.05.1971 року ОСОБА_4 у безстрокове користування надана була земельна ділянка в АДРЕСА_1для будівництва житлового будинку.

18 грудня 1982 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4, яка після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 взяла прізвище «ОСОБА_6», уклали шлюб.

Перебуваючи у шлюбі з позивачем, ОСОБА_3 отримала 11.12.1992 року акт про закінчення будівництва та прийняття його до експлуатації. У даному акті помилково прізвище дружини ОСОБА_2 було вказано як «ОСОБА_5».

Під час шлюбу ОСОБА_3 та позивач разом будували спірний будинок, а тому цей будинок є спільною власністю подружжя ОСОБА_2.

Про порушення права власності на спірний будинок позивач дізнався у 2005 році, а тому не пропустив строк для звернення до суду з вказаним вище позовом.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складалася з 1/2 спірного будинку. Згідно заповіту від 24.07.1985 року ОСОБА_3 заповіла увесь спірний будинок своїй дочці ОСОБА_1 без урахування, що ОСОБА_2   згідно ст. 28КпШС України   має право власності на 1/2 частку спірного будинку як подружжя ОСОБА_3

Колегія суддів, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, вважає апеляційну скаргу необгрунтованою, такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне залишити без змін.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що ОСОБА_2 не пропустив строк для звернення до суду з вказаним вище позовом. Так, дійсно, позивач - людина похилого віку, юридично необізнаний та такий, що має недостатню освіту, а тому, як правильно встановив суд першої інстанції, він не зміг правильно оцінити, який документ було оформлено у нотаріальній конторі відповідачкою у січні 1997 року ( коли остання отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті матері).

Той факт, що про порушення свого права позивач дізнався тільки у 2005 році, підтвердила свідок ОСОБА_6

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.

Між тим, відповідачка, посилаючись на те, що її мати на 70% збудувала спірний будинок сама без участі позивача, що до укладення шлюбу з позивачем мала всі будівельні матеріали для будівництва будинку, не довела ці обставини в суді.

Разом з тим, допитані у судовому засіданні в суді першої інстанції свідки підтвердили, що на момент укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірний будинок не був збудований. У період шлюбу з ОСОБА_3 позивач сам та за допомогою будівельних майстрів, яких він наймав, будував спірний будинок, де потім жив з ОСОБА_2, її дочкою - відповідачкою у справі, однією сім'єю.

Тільки у 1992 році ОСОБА_3 змогла отримати акт про закінчення будівництва та прийняття до експлуатації спірного будинку, оскільки його будівництво було здійснено у період шлюбу її та ОСОБА_2, як було доведено останнім у суді.

Фактично спірний будинок був збудований у період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а тому як правильно вказав в оскаржуваному рішенні суд, згідно ст. 28 КпШС України спірний будинок є спільною власністю подружжя, в якій позивачеві на праві власності належить ½  частка. На цю частку будинку незаконно було видано відповідачці свідоцтво про право на спадщину за заповітом матері ОСОБА_3

В апеляційній скарзі представника відповідачки міститься прохання при ухваленні нового рішення визнати за ОСОБА_1 право власності на весь спірний будинок.

Таке прохання в апеляційній скарзі не підлягає задоволенню, оскільки відповідачка не зверталася до суду першої інстанції з відповідним позовом.

Згідно ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Разом з тим, у резолютивній частині рішення суд помилково вказав, що визнає частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.01.1998 року в частині «виключення» із спадкової маси ½  частини спірного будинку, оскільки необхідно було вказати за змістом всього рішення - в частині включення у спадкову масу ½  частини спірного будинку. В цій частині колегія суддів вважає за необхідне резолютивну частину рішення уточнити.

Оскільки суд першої інстанції ухвалою від 08 вересня 2006 року прийняв відмову ОСОБА_2 від позову в частині визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 від 24.08.1985 року та закрив справу в цій частині, в назві справи в оскаржуваному рішення судові першої інстанції цю частину вимог ОСОБА_2 вказувати було непотрібно, а тому колегія суддів вважає за необхідне із вступної частини рішення, де викладений предмет позову, виключити слова " про визнання заповіту".

Керуючись ст.ст. 307, 308. 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідачки ОСОБА_1- ОСОБА_7відхилити.

Рішення місцевого Ново псковського районного суду Луганської області від 21 листопада 2006 року залишити без змін.

Уточнити в резолютивній частині рішення: визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.01.1998 року, посвідчене Новопсковською державною нотаріальною конторою, про прийняття спадщини у вигляді житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, ОСОБА_1в частині включення у спадкову масу Уз частини будинку.

Із вступної частини рішення із назви предмета позову виключити слова "про визнання заповіту".

На ухвалу може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.