ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2012 р. Справа № 2а/0470/5509/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луніної О.С.
секретаря судового засідання Черпак А.Ю.
за участю:
від відповідача -Кривошеїна І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднані облікові системи Україна»про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
в с т а н о в и в:
У травні 2012 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ТОВ «ООС Україна», в якому просив стягнути з відповідача на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 71688,24 грн. та пеню за порушення сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 387,18 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не дотримано нормативу щодо працевлаштування на підприємстві осіб-інвалідів за 2011 рік, чим порушено вимоги ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв'язку з цим, відповідач повинен був сплати адміністративно-господарські санкції у розмірі 71688,24 грн., проте самостійно такі санкції не сплатив, а тому позивач просить суд стягнути такі санкції з відповідача у судовому порядку.
Позивач у судове засідання не з`явився, проте надав до суду клопотання, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просив розглянути дану справу без участі його представника.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що товариством дотримано всіх вимог ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»щодо працевлаштування осіб-інвалідів у 2011 році, а тому адміністративно-господарські санкції, на які посилається позивач, не повинні сплачуватись товариством. У з в'язку з цим просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримав та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та заслухавши пояснення представника відповідача, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «ООС Україна»є суб`єктом підприємницької діяльності який використовує найману працю.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів був поданий звіт за форою 10-ПІ № 03-07/1157 від 14.02.2012 року про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 136 осіб; кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 5 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність 4 особи; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем не визначена.
Таким чином, зі звіту вбачається, що на підприємстві відповідача протягом 2011 року не було працевлаштовано 1 особу з 5, якій відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність.
На думку позивача, відповідач не виконав встановлений законом норматив щодо працевлаштування осіб-інвалідів, а тому він повинен був самостійно визначити в звіті та сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 71688,24 грн.
Проте суд не може погодитись з таким твердженням позивача, оскільки підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій відсутні, з огляду на наступне.
Так, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу здійснення відповідачем свого обов'язку у сфері соціального захисту інвалідів врегульовані ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі -Закон).
Відповідно до преамбули Закону, він визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно ч. 1-3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико - соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 18-1 Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З аналізу вищенаведених норм права суд приходить до висновку, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, а створення робочих місць і введення їх в дію повинно відбуватись з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, забезпечення прав яких на працю та оплачувану роботу, здійснюється відповідно до ст. 18 Закону шляхом безпосереднього звернення інвалідів до підприємств, установ та організацій чи до державної служби зайнятості.
Судом встановлено, що відповідачем на виконання вимог ст. 18, 19 Закону було здійснено низку заходів для забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме на підприємстві створена постійнодіюча комісія по атестації та підбору робочих місць для інвалідів, що підтверджується наказом №244 від 31.12.2009, протоколом №1 від 05.01.2010 якої було атестовано 2 робочих місця за професією бухгалтер, одне з яких протягом 2011 року не було зайнято особою-інвалідом.
На виконання вимог Закону відповідач щорічно звітує перед Дніпропетровським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Окрім цього, протягом 2011 року, ТОВ «ООС Україна»щомісяця звітувало перед Ленінським районним центром зайнятості про наявність вакансій, де зазначало про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів на посаду бухгалтера, що підтверджується наданими представником відповідача копіями звітів. Тим самим, позивач та центр зайнятості були повідомлені про необхідність направлення та працевлаштування на товариство відповідача осіб-інвалідів і відповідно повинні були вжити заходів щодо направлення таких осіб на підприємство.
Також ТОВ «ООС Україна»неодноразово направляло листи до Ленінського районного центру зайнятості про необхідність направити на роботу осіб, яким відповідно до закону призначено інвалідність, для працевлаштування на посаду бухгалтера.
Проте, як пояснив представник відповідача, жодних осіб-інвалідів ані відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, ані центром зайнятості для працевлаштування на підприємство протягом 2011 року не направлялись, відмов у прийнятті на роботу таким особам з боку ТОВ «ООС Україна»не було.
Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що відповідачем було здійснено всі необхідні заходи для виконання нормативу щодо працевлаштування осіб, яким відповідно до закону призначена інвалідність, та які передбачені ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Загальні підстави для притягнення до адміністративно-господарської відповідальності визначені Господарським кодексом України.
Згідно ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем доведено те, що ним вжито усі залежні від нього заходи для недопущення невиконання нормативу працевлаштування осіб-інвалідів на підприємстві у 2011 році, а тим самим доведено відсутність його вини, у зв'язку з цим підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені за їх несплату відсутні, а тому адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягає.
Такої ж думки дотримується Вищий адміністративний суд України у своїх ухвалах від 16.12.2010, винесеної у справі № К-17726/08, від 16.02.2012, винесеної у справі № К-10274/10, а також в п. 4.4 Рекомендації Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 № 07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення прав інвалідів на працевлаштування».
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
п о с т а н о в и в:
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднані облікові системи Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст складено 27.06.2012.
Суддя О.С. Луніна