П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2012 року м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є.,

суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С.,

Вус С.М.,Глоса Л.Ф.,Гошовської Т.В.,

Григор'євої Л.І.,Гриціва М.І.,Гуля В.С.,

Гуменюка В.І.,Гусака М.Б.,Ємця А.А.,

Заголдного В.В.,Канигіної Г.В.,Ковтюк Є.І.,

Колесника П.І.,Короткевича М.Є.,Коротких О.А.,

Косарєва В.І.,Кривенди О.В.,Лященко Н.П.,

Маринченка В.Л.,Онопенка В.В.,Охрімчук Л.І.,

Панталієнка П.В.,Пивовара В.Ф.,Потильчака О.І.,

Пошви Б.М.,Прокопенка О.Б.,Редьки А.І.,

Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л.,Скотаря А.М.,

Таран Т.С.,Терлецького О.О.,Шицького І.Б.,

Школярова В.Ф.,Яреми А.Г., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 ïðî ïåðåãëÿä рішення Âèùîãî ñïåö³àë³çîâàíîãî ñóäó Óêðà¿íè ç ðîçãëÿäó öèâ³ëüíèõ ³ êðèì³íàëüíèõ ñïðàâ â³ä 7 вересня 2011 ðîêó у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим,

в с т а н о в и в :

У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим. Зазначала, що 23 серпня 2007 року між нею та ПАТ «УкрСиббанк» був укладений договір поруки № 136189 з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту № 11203670000 від 23 серпня 2007 року. Після уточнення позовних вимог просила визнати договір поруки припиненим, посилаючись на те, що 17 березня 2009 року між позичальником та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено додаткову угоду № 2, за якою до основного договору було внесено зміни, унаслідок чого збільшився обсяг її, поручителя, відповідальності.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 31 березня 2011 року, позов задоволено: визнано припиненим зобов'язання за договором поруки від 23 серпня 2007 року № 136375, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 19 квітня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

10 листопада 2011 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та клопотання про поновлення строку подання такої заяви.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2012 року справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Ухвалами судді Верховного Суду України від 20 січня 2012 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2 ст. 360¹ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 березня 2012 року справу повернуто до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2012 року поновлено ОСОБА_1 строк подання вказаної заяви.

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

В обґрунтування неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав ухвалу судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2011 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, що потягло, на її думку, ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Верховний Суд України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи судом установлено, що 23 серпня 2007 року між ОСОБА_2 (позичальник) та ПАТ «УкрСиббанк» (кредитор) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11203670000 у сумі 65 тис. доларів США терміном дії до 21 серпня 2037 року зі сплатою 11,3% річних за користування коштами протягом перших 30 календарних днів з переглядом розміру процентної ставки відповідно до умов договору після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування (п. 1.3.1 договору). Згідно з п. 1.3.2 договору новий розмір процентної ставки може бути встановлений у разі настання будь-якої з обставин, передбачених ч. 1 п. 5.2 цього договору, а саме: порушення позичальником кредитної дисципліни, документально підтвердженого погіршення фінансового стану позичальника, здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та (або) кредитами, зміни в грошово-кредитній політиці Національного банку України (далі - НБУ) та таке інше, звільнення позичальника з основного місця роботи.

Для забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 (поручитель) та банком було укладено договір поруки від 23 серпня 2007 року № 136189. Відповідно до п. 2.1 договору поруки кредитор не має права без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, унаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та(або) отримання його письмової згоди з такими змінами та(або) шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та(або) укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

23 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено додаткову угоду № 1, згідно з якою п. 5.2 договору споживчого кредиту доповнено положеннями, що у разі порушення позичальником кредитної дисципліни або документально підтвердженого погіршення фінансового стану позичальника процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки (22,6%), а в разі здійснення поточних коливань, процентних ставок за вкладами та (або) кредитами, зміни в грошово-кредитній політиці НБУ та таке інше - збільшується не більш ніж на 10% для кредитів у національній валюті.

17 березня 2009 року між ОСОБА_2 та банком укладено додаткову угоду № 2 до договору споживчого кредиту, згідно з якою перенесено строки виконання зобов'язань позичальника зі сплати процентів за кредитним договором, викладено в новій редакції графік погашення кредиту і встановлено, що за користування кредитними коштами понад визначений договором термін установлюється процентна ставка в подвійному розмірі, яка застосовується до всієї простроченої суми основного боргу, починаючи з дати виникнення прострочення, та діє до моменту погашення заборгованості.

Згода ОСОБА_1 на внесення вказаних змін і доповнень до основного договору отримана не була, це питання банк із поручителем не погоджував.

Заборгованість ОСОБА_2 за користування кредитними коштами до 31 березня 2008 року нараховувалась за процентною ставкою в розмірі 11,3%, а після вказаної дати - 22,6%.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що без згоди та повідомлення поручителя відбулося збільшення обсягу його відповідальності, що відповідно до вимог ч.1 ст. 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд касаційної інстанції виходив із того, що поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник; що сторони кредитного договору, з яким був ознайомлений поручитель, погодили можливість зміни банком розміру процентної ставки в бік збільшення; що ч. 1 ст. 559 ЦК України не передбачає припинення поруки внаслідок збільшення розміру відповідальності поручителя.

В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявник надав ухвалу судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2011 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_1, про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк» на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 19 квітня 2011 року.

Відмовляючи у відкритті провадження в наданій для порівняння справі, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що внаслідок внесення додатковими угодами змін до кредитного договору та збільшення процентної ставки за кредитним договором без згоди й повідомлення поручителя відбулося збільшення обсягу його відповідальності, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм права, а саме: ч. 1 ст. 559 ЦК України, Верховний Суд України виходить із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).

За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Ураховуючи викладене, висновок суду касаційної інстанції про те, що ч. 1 ст. 559 ЦК України не передбачає припинення поруки внаслідок збільшення розміру відповідальності поручителя, є помилковим.

За таких обставин у справі, що переглядається, має місце неоднакове й неправильне застосування судом касаційної інстанцій положень ч. 1 ст. 559 ЦК України, тому на підставі п. 1 ст. 355, чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Верховний Суд України

постановив:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року задовольнити.

Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

ГоловуючийТ.Є.Жайворонок

СуддіМ.І. Балюк В.П. Барбара І.С. Берднік С.М. Вус Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська Л.І. Григор'єва М.І. Гриців В.С. Гуль В.І. Гуменюк М.Б. Гусак А.А. Ємець В.В. Заголдний Г.В. Канигіна Є.І. Ковтюк П.І. Колесник М.Є. Короткевич О.А. Коротких В.І. КосарєвО.В. Кривенда Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко В.Ф. Пивовар О.І. Потильчак Б.М. Пошва О.Б. Прокопенко А.І. Редька Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь Т.С. Таран О.О. Терлецький І.Б. Шицький В.Ф. Школяров А.Г. Ярема