27.06.2012

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-2790\1192\2012р. Головуючий у першій

інстанції Бессараб Л.М.

Категорія 41 Доповідач у апеляційній

інстанції ОСОБА_2

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Моцного М.В.,

суддів - Колбіної Т.П., Птіціної В.І.,

за участю секретаря - Соменко О.П.,

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

представника позивача

за зустрічним позовом - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 31 серпня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Севастопольської міської державної адміністрації, Комунального підприємства "Жилсервіс № 4", Приватного акціонерного товариства "Севастопольський Будпроект", Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права користування житловою площею, за позовом Приватного акціонерного товариства "Севастопольський Будпроект" до Севастопольської міської державної адміністрації, Фонду комунального майна Севастопольської міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання ордеру та приватизації недійсними, визнання права власності на квартиру, за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Приватного акціонерного товариства "Севастопольський Будпроект", ОСОБА_3, треті особи - Севастопольська міська державна адміністрація, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, про визнання права власності на квартиру та про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2005 року до суду звернулась ОСОБА_3 з позовом, уточнивши вимоги якого, просила визнати недійсним ордер, виданий на ім'я ОСОБА_6 та членів його родини, на квартиру АДРЕСА_1, що розташована на другому поверсі, визнати недійсним свідоцтво, видане відповідачам 23.05.2006 року, про право власності на вказану квартиру. Також просила визнати за нею право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1

Вимоги мотивовані тим, що з 1989 року позивач проживає у спірній квартирі, як член сім'ї наймача, але за вказаною адресою зареєстрована не була, квартиру не звільняла, тому вважає, що ордер на неї виданий відповідачам незаконно, відповідно й приватизація квартири відбулась незаконно.

У червні 2006 року ЗАТ "Севастопольський Будпроект" звернулось з позовом, у якому вказувало, що з 1995 року є власником квартири, розташованої на першому поверсі будинку АДРЕСА_1, яка мала номер 5. У 2006 році після інвентаризації БТІ були внесені зміни у нумерацію квартир вказаного будинку і квартирі № 5 на першому поверсі привласнили номер 2, а 19.05.2006 року на квартиру № 2 ОСОБА_6 та членам його сім'ї був виданий ордер, а 23.05.2006 року - свідоцтво про право власності.

ЗАТ "Севастопольський Будпроект", уточнивши вимоги, просило визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2, визнати недійсним ордер, виданий ОСОБА_6 та членам його родини на квартиру № 2, розташовану на першому поверсі вказаного будинку, та визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1

У серпні 2006 року ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 звернулись до суду з зустрічним позовом, уточнивши вимоги якого просили визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 усунути перешкоди у користуванні цією квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_3

Рішенням Гагарінського суду м. Севастополя від 31.08.2011 року з врахуванням ухвал цього ж суду від 31.08.2011 року про усунення описки щодо дати ухвалення рішення та від 02.04.2012 року про усунення описки щодо прізвища ОСОБА_3 та предмету позову, з врахуванням додаткового рішення цього ж суду від 02.04.2012 року про вирішення питання про судові витрати, позов ОСОБА_3 задоволений частково: за нею визнано право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 позов ПрАТ "Севастопольський Будпроект" в частині визнання права власності на квартиру № 5 на першому будинку задоволений, в інший частині вимог - провадження у справі закрито; у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання права власності на квартиру № 2, усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення, відповідач ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить у цій частині рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, задовольнити зустрічний позов ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що у неї виникло право користування жилою площею, оскільки вона являлася членом сім'ї наймача, постійно проживала в спірній квартирі. В той же час суд відмовив в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання ордеру на квартиру та її приватизацію сім'єю ОСОБА_6, оскільки вважав, що ці вимоги підлягають розгляду в рамках окремої цивільної справи, а вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру не можуть бути задоволені з тих причин, що в даний час не скасовано та не визнано недійсним відповідне розпорядження про передачу квартиру у власність. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про усунення перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_3, суд визнав, що остатня має право на проживання в ній, як колишній член сім'ї наймача.

З такими висновками суду першої інстанції не може погодитися колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо вони при вселені між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Пленум ВС України в п. 9 постанови № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив, що вирішуючи спори про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають разом з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що квартира АДРЕСА_1 Дані обставини встановлені судом відповідно до договору міни від 11.09.1995 року, акту прийому - передачі від 11.09.1995 року, листа БТІ та ДРОНМ від 26.01.2006 року № 83, листа АТ «Севастопольський стройпроект» від 27.11.1995 року № 436, постанови господарського суду м. Севастополя від 01.11.2006 року, залишеної без змін ухвалою ВАС України від 05.06.2007 року.

Відповідно до довідки РЕП № 4 від 20.11.2003 року № 3242, витягу з особового рахунку № НОМЕР_1, довідки КП «Жилсервіс № 4» в квартирі № 2 з 1975 року були зареєстровані та проживали ОСОБА_9 - основний наймач, його дружина ОСОБА_10 та син ОСОБА_11 З 03.07.1992 року ОСОБА_11 являвся основним наймачем, з 11.02.1989 року перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_3 Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Гагарінського районного управління юстиції, ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (т. 1 а.с. 5-9).

З позову ОСОБА_3 вбачається, що вона після реєстрації шлюбу проживала у квартирі разом зі своїм чоловіком ОСОБА_11 та його батьками. Причому в цей проміжок часу була зареєстрована за місцем проживання разом зі своєю матір'ю в квартирі АДРЕСА_4. Вважає, що у зв'язку з проживанням протягом тривалого часу разом з чоловіком в квартирі АДРЕСА_1 набула права на вказану житлову площу.

Колегія суддів враховує, що позивачем відповідно до ст. 60 ЦПК України не надано доказів у підтвердження того, що після вселення її в 1989 році в спірну квартиру, приймалися заходи для закріплення за нею житлової площі у відповідності до ст. 65 ЖК України. Зазначена обставина свідчить про відсутність згоди наймача та членів сім'ї на визнання за нею права користування спірною квартирою. Також встановлено, що ОСОБА_12 з 03.07.1992 року являвся основним наймачем квартири та при переоформленні особового рахунку після смерті батька, заходів закріплення за ОСОБА_3 житлової площі та прописки її у квартирі не вживав, хоча і мав таку можливість протягом тривалого часу.

Доказів у підтвердження звернення наймача та повнолітніх членів сім'ї до уповноважених органів щодо реєстрації ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 а також звернення самої ОСОБА_13, відмови в проведенні її реєстрації, в тому числі і у зв'язку зі зміною нумерації квартири, оскарження дій щодо відмови в реєстрації позивача, по справі не встановлено.

До того ж позивач за час перебування у шлюбі з ОСОБА_11 утримувала реєстрацію в квартирі АДРЕСА_4, що свідчить про те, що вона зберігала за собою право користуватися житловою площею у зазначеній квартирі та, як наслідок, сама не ставилася до квартири ОСОБА_11, як до свого постійного місця проживання.

Посилання в позові на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 10.09.2005 року про визнання частково недійсною приватизації квартири АДРЕСА_4 проведеною ОСОБА_3 в 15.05.2000 року та зняття її з реєстраційного обліку, колегія суддів не може прийняти до уваги, так як дане рішення, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, не має преюдиційного значення, оскільки ухвалено після звернення позивачки до суду з такими вимогами та не свідчить про наявність згоди повнолітніх наймачів квартири АДРЕСА_1 на її поселення згідно до ст. 65 ЖК України.

Сам по собі факт тривалого проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі не свідчить про визнання наймачами квартири, а в подальшому і ОСОБА_11, за позивачкою права на житлову площу.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_3 права користування спірною квартирою, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_3.

Щодо вимог позову ОСОБА_3 про визнання недійсним ордеру на квартиру та свідоцтва про право спільної сумісної власності, виданих на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню в силу того, що позивачем не доведено незаконності їх видачі.

Обґрунтовуючи в цій частині свої вимоги позивач ОСОБА_3 зазначала, що ордер було видано на фактично зайняте житлове приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси особи.

Враховуючи, що в ході розгляду справи не встановлено права користування ОСОБА_3 спірною квартирою, у неї не виникло суб'єктивне право, про захист якого вона просила. Відповідно ж до ст. 59 ЖК України визнання ордеру недійсним з мотивів, що він виданий на зайняте приміщення, може мати місце в тому разі, коли останнє зайняте правомірно.

За таких обставин колегія суддів вважає, що права ОСОБА_3 видачею ордера та свідоцтва про право власності на спірну квартиру не порушені, а тому в відсутні підстави для задоволення її позову.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження свої майном.

За положеннями ст. 109 ЖК УРСР виселення громадян з жилих приміщень здійснюється в судовому порядку.

Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого фондом комунального майна СМР 23.05.2006 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8.

Враховуючи, що судом не встановлено підстав для проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, колегія суддів вважає, що вимоги позову ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позову ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання за ними права власності на квартиру АДРЕСА_1, оскільки порушення їх права не встановлено.

Наявність в технічному паспорті на квартиру посилання про її знаходження на першому поверсі будинку, не свідчить про порушення права власності та підлягає виправленню уповноваженими органами за відомостями, які маються в матеріалах інвентарної справи на квартиру з врахуванням висновків, що викладені в постанові господарського суду м. Севастополя від 01.11.2006 року, залишеною без змін ухвалою ВАС України від 05.06.2007 року, за позовом ЗАТ «Севастопольський Будпроект» до ФКМ СМР, ДКП «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна у м. Севастополі», третя особа ОСОБА_6 про визнання недійсним внесення змін до інвентаризаційної справи відносно нумерації квартир АДРЕСА_1

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позов ОСОБА_14 та відмовляючи в задоволенні позову про її виселення, не врахував викладених вище обставин справи, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині на підставі п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_14 про визнання права користування жилим приміщенням та про задоволення позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про виселення ОСОБА_14 з жилого приміщення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ст. 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 31 серпня 2011 року в частині задоволення позову ОСОБА_14 про визнання права користування жилою площею та в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до Севастопольської міської державної адміністрації, Комунального підприємства "Жилсервіс № 4", Приватного акціонерного товариства "Севастопольський Будпроект", Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, ОСОБА_6, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання права користування житловою площею.

Позов ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Приватного акціонерного товариства "Севастопольській Будпроект", ОСОБА_3, треті особи - Севастопольська міська державна адміністрація, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення задовольнити.

Усунути для ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

В решті рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 31 серпня 2011 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В.Моцний

Судді: /підпис/ Т.П.Колбіна

/підпис/ В.І.Птіціна

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

м. Севастополя М.В.Моцний