Справа № 2-131/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2012 р. Ульяновський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого Ясінського Л.Ю.

при секретарі Кашнікову І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ульяновка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

У своїй позовній заяві позивач вказує, що відповідач ОСОБА_2 в грудні місяці 2010 року в розмові з лікарем Ульяновської ЦРЛ ОСОБА_3 розповсюдив неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_1 являючись головою Ульяновської РДА запропонував йому тобто ОСОБА_2 за подальше перебування на посаді головного лікаря Ульяновської ЦРЛ сплачувати хабар в розмірі 5000 грн. на місяць. Аналогічну інформацію в грудні 2010 року ОСОБА_2 розповсюдив в розмові з Шамраївським сільським головою ОСОБА_4.

У подальшому, з метою уникнення відповідальності за розповсюдження неправдивої інформації 6 січня 2011 року ОСОБА_2 звернувся з листом на адресу віце -прем'єр - міністра України Тігіпка Сергія Леонідовича, в якому розповсюдив нічим та ніким непідверджену неправдиву інформацію стосовно ОСОБА_1 голови Ульяновської районної державної адміністрації, а саме, що прийшовши до влади в червні 2010 року ОСОБА_1 розпочав свою діяльність із переділу земель сільськогосподарського призначення між фермерами та бізнесменами району за хабарі відбираючи землі та бізнес в одних та передаючи іншим, що вбік непокірних та тих, хто не дав хабара звучали погрози та обіцяно створити умови неможливі для ведення бізнесу на території району, згодом увага ОСОБА_1 перекинулась на Ульяновську районну центральну лікарню головним лікарем якої є (відповідач) така діяльність (позивача) спрямована виключно на розкрадання державного майна та отримання хабарів.

У своїй позовній заяві позивач стверджує, що розповсюджена ОСОБА_2, інформація жителям м. Ульяновка ОСОБА_3, та с. Шамраївка -ОСОБА_4 та невизначеному колу осіб, а в послідуючому інформація в листі адресованому віце - прем'єр міністру України Тігіпко С.Л., є недостовірною, її поширення ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача як державного службовця.

В результаті цілеспрямованих дій відповідача щодо поширення вищезазначеної недостовірної інформації про позивача шляхом і усвідомлювання при цьому ним наслідків своїх дій, що опорочили честь, гідність і ділову репутацію, позивачеві було спричинено значну моральну шкоду - втрати немайнового характеру внаслідок приниження її честі, гідності і ділової репутації як публічного політика і державного службовця, ускладнення подальшого активного громадсько-політичного життя, ускладнення стосунків із керівництвом та Партією регіонів, від якої позивача обрано на посаду голови Ульяновської РДА , ускладнення стосунків із виборцями, що негативно сприймають нібито вчинені дії Позивачем і поширену інформацію, про яку йдеться у зазначеному листі.

Неправомірними діями відповідача, позивачу завдано моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях та переживаннях, порушенні душевної рівноваги, в зв'язку з тим, що він був ображений та принижений в присутності керівництва та представників правоохоронних органів, примушений був виправдовуватись перед ними за те що він, як підтвердилось не вчиняв. Наведені фрагменти висловів є образливими для нього і не відповідають дійсності, зачіпають честь, гідність, ділову репутацію в громадській думці і в очах колективу працівників, який він очолює.У результаті протиправних дій відповідача різко погіршився стан здоров'я позивача ; почав страждати на постійні головні болі, погіршився сон, практично не може відпочити у зв'язку з тим що почав страждати безсонням. Все це негативно впливає на психологічну атмосферу в сім'ї та в колективі який позивач очолює. За час перевірки неправдивої інформації яка проводилась на місці правоохоронними органами в позивача почались серцеві болі які не проходять й до цього часу. І все це почалося після безпідставних звинувачень, викладених вище.

Через дії відповідача страждає не лише позивач, а й його сім'я, члени якої постійне переживають за його здоров'я, вони також вимушені виправдовуватися, давати пояснення сусідам та знайомим про те, що викладені відомості та розповсюджена інформація по району не відповідають дійсності. Моральна атмосфера в сім'ї після вище зазначених скарг, перевірок прокуратури, МВС та вище стоячого керівництва звернень в вище стоящі організації, різко погіршилась. Позивач втратив вплив і повагу не лише серед своїх колег по роботі, керівництва а й серед членів своєї родини.Негативна психологічна атмосфера яка склалася на роботі та в сім'ї у зв'язку з неправомірними діями (відповідача) викликані внутрішніми стражданнями негативно впливають на результати роботи. Позивач перебуває в важкому емоційно - психологічному стані який змушує його приймати заспокійливі ліки, це стало відомо колективу який він очолює, що негативно виражається на його авторитеті як керівника колективу.

Розмір моральної шкоди безмежний, але якщо його навести в грошовому виразі, то він має компенсувати хоча б витрати, пов'язані з відновленням здоров'я позивача, відпочинком від усього, що сталося з ним і членами його сім'ї та обчислюється сумою в 20000 тисяч гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали в повному обсязі просили суд задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_7 в ході судового засідання зазначили, що позов задоволенню не підлягає посилаючись на те, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтвердив його позовні вимоги, тобто у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, не довів обставини, викладені ним у позовній заяві. Дійсно, відповідачем було здійснено письмове звернення до віце-прем'єр-міністра України з проханням розібратись із порушеннями закону які відбувались. Метою його звернення, про яку неодноразово допитувався представник позивача в судових засіданнях, було відновлення порядку та справедливості в Ульяновському районі і зокрема в Ульяновській ЦРЛ. Проте, факт звернення не є спробою принизити честь і гідність позивача, а є конституційним правом позивача. Докази на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог є свідчення двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вважає неможливим брати до уваги свідчення даних свідків у зв»язку з тим, що зі свідком ОСОБА_3 відповідач перебуває у неприязних відносинах. ОСОБА_3 є зацікавленою особою, оскільки перебуває на посаді головного лікаря, яку він зайняв відразу після звільнення відповідача та є безпосередньо підпорядкованим позивачу, тобто є особою, яка залежить від позивача по службі. Крім того, відповідач жодної інформації ОСОБА_3 не повідомляв і взагалі з приводу особи позивача з ним ніколи не розмовляв, а його свідчення є спробою помститись особисто та вислужитись перед позивачем. Зі свідком ОСОБА_4 відповідач взагалі незнайомий, лише кілька разів його бачив візуально, а хто він такий - до цієї справи не знав і тим більше ніяких розмов про будь-що, зокрема про факти викладені в позовній заяві, не вів.

Представник відповідача також зазначив, що п.1 позовних вимог, а саме: теза «розпочав свою діяльність із переділу земель сільськогосподарського призначення між фермерами та бізнесменами району за хабарі відбираючи землі та бізнес в одних та передаючи іншим, що вбік непокірних та тих хто не дав хабара звучали погрози та обіцяно створити умови неможливі для ведення бізнесу на території району»зазначене формулювання являється оціночним поняттям, де особа яка звернулась до віце-прем»єр-міністра України висловила свої оціночні поняття і свою думку стосовно ділових якостей та роботи голови РДА в районі. Крім того, зазначена теза не містить будь-яких брутальних висловів які б могли ганьбити честь, гідність та ділову репутацію позивача; щодо слідуючої тези ««Запропонував йому, тобто ОСОБА_2, за подальше перебування на роботі головного лікаря Ульяновської ЦРЛ сплачувати мені хабар в розмірі 5000 грн. на місяць. Повідомив ОСОБА_2, що також однією з умов дальшого перебування на посаді головного лікаря є звільнення з посад завідуючої терапевтичним відділенням ОСОБА_8, лікаря терапевта ОСОБА_9, лікаря гінеколога - Красюка, та інших лікарів лікарні - ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,»представник відповідача зазначив, що зазначена теза викладена у зверненні до Віце-прем»єр-міністра України, по даному зверненню проведена перевірка, оцінка щодо зазначеної тези комісією яка перевіряла звернення комісією дана, висновки перевірки направленні відповідачеві та до Кабінету Міністрів України, після цього відповідач по данному зверненню ні до кого не звертався так, як це є результат перевірки компетентних органів.

Крім того, представник відповідача щодо п. 2).позовних вимог а саме: визнати наклепом дії Відповідача з поширенням інформації відносно Позивача у листі від 6 січня 2011 року зазначив, що зазначена вимога вказана в порушення вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Що стосується п.3). позовних вимог, а саме: Зобов'язати Відповідача спростувати відомості, поширенні ним 6 січня 2011 року у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, та шляхом офіційного вибачення перед Позивачем, керівником Кіровоградської ОДА за те, що ним поширена недостовірна інформація, така, що не відповідає дійсності, порушує права свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію державного службовця, яка була у викладена у листі від 6 січня 2011 року, та розповсюджена серед жителів Ульяновського району зокрема ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не пізніше п 'ятнадцяти днів з дня набрання рішення суду законної сили, то представник відповідача зазначив, що дані вимоги виходять за межі норм цивільного кодексу України, які визначають захист честі, гідності та ділової репутації особи. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено.

Відповідно п.4). позовних вимог, а саме: стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача моральну (немайнову) шкоду в сумі 20000 тисяч грн., то представник відповідача зазначив, що немає жодних доказів отримання позивачем моральної шкоди.

Відповідно п.5) Стягнути з Відповідача витрати на оплату державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу понесенні позивачем та інші витрати, пов'язанні з розглядом даної справи, предстаник відповідача зазначив, що до інших витрат він відносить витрати позивача на правову допомогу, документ про розмір правової допомоги був наданий представником позивача в судових дебатах ( а.с.160) в порушення вимог ЦПК України, а тому не може бути розглянутий судом як доказ.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, вивчивши надані докази, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 в листопаді місяці 2010 року в розмові з лікарем Ульяновської ЦРЛ ОСОБА_3 розповсюдив неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_1 являючись головою Ульяновської РДА запропонував йому тобто ОСОБА_2 за подальше перебування на посаді головного лікаря Ульяновської ЦРЛ сплачувати хабар в розмірі 5000 грн. на місяць. Аналогічну інформацію в грудні 2010 року ОСОБА_2 розповсюдив в розмові з Шамраївським сільським головою ОСОБА_13.

Зазначена інформація безпосередньо стосується позивача та була доведена свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: викладення в листах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Згідно з ч.3 ст.277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Відповідачем не надано судові жодних доказів того, що позивач вимагав з нього хабар за перебування на посаді головного лікаря Ульяновської ЦРЛ в розмірі 5 (п»яти) тис. грн. на місяць.

Таким чином, розповсюджена вищезазначена відповідачем інформація є негативною та недостовірною, такою, що порушує права свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію позивача, оскільки в ній стверджується про порушення позивачем норм чинного законодавства, в тому числі кримінального, а також вищезазначена інформація не відповідає дійсності та викладена неправдиво.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимоги позивача про визнання недостовірною і такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформації, поширеної про нього відповідачем в частині ( Запропонував йому тобто ОСОБА_2 за подальше перебування на роботі головного лікаря Ульяновської ЦРЛ сплачувати хабар в розмірі 5000 тис. грн. на місяць), а також про її спростування, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Також, у ході судового засідання встановлено, що відповідач ОСОБА_2 6 січня 2011 року звернувся з листом на адресу віце-прем'єр - міністра України Тігіпка Сергія Леонідовича, в якому розповсюдив нічим та ніким непідверджену неправдиву інформацію стосовно ОСОБА_1 - голови Ульяновської районної державної адміністрації, а саме, що прийшовши до влади в червні 2010 року ОСОБА_1 розпочав свою діяльність із переділу земель сільськогосподарського призначення між фермерами та бізнесменами району за хабарі, відбираючи землі та бізнес в одних та передаючи іншим, що вбік непокірних та тих хто не дав хабара звучали погрози та обіцяно створити умови неможливі для ведення бізнесу на території району, згодом увага ОСОБА_1 перекинулась на Ульяновську районну центральну лікарню головним лікарем якої є (відповідач) така діяльність (позивача) спрямована виключно на розкрадання державного майна та отримання хабарів, що підтверджується копією листа ( а.с.24-26).

Відповідно до п.19 вищезазначеної ПВС України, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з»ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України, кожен має право на свободу висловлення своєї думки. За текстом цієї статті це право включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і поширювати інформацію про ідеї.

Відповідно до п. 21 Постанови Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року у статтях 3, 4 і 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодились «виставити»себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У звязку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Як передбачено ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов»язані розглянути звернення та дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до п.16 Постанови Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року, суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

ОСОБА_1 з 10.06.2010 року займає посаду голови Ульяновської державної адміністрації і являється публічною особою, у звязку з чим повинен бути готовим до наявності критики з боку громадськості її особистої поведінки, висловлювань, результатів роботи.

Події, викладені відповідачем ОСОБА_2 у листі до Віце-прем»єр-міністра України Тігіпка С.Л. не є фактичними твердженнями, а є оціночними судженнями та не підлягають спростуванню і доведенню їх правдивості.

Як стверджує сам позивач, в ході перевірки комісії, створеної на виконання розпорядження заступника голови облдержадміністрації для розгляду звернення ОСОБА_2 щодо питань, порушених у його зверненні до Віце-прем»єр-міністра України Тігіпка С.Л. про його діяльность як голови РДА , інформація, викладена у його зверненні не знайшла свого підтвердження.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимоги позивача про визнання недостовірною і такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, вищезазначеної інформації, поширеної про нього відповідачем в зверненні до Віце-прем»єр-міністра України Тігіпка С.Л., а також про її спростування, такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України ВСУ №1 від 27.02.2009р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Діями відповідача, які виразились у поширенні недостовірної інформації, що принижує людську честь та гідність, а також ділову репутацію, позивачеві було спричинено моральну шкоду, яка виразилась у психологічних та душевних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв'язків вдома і на роботі, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, відновлення ділової репутації, честі і гідності як людини та керівника.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок порушення її прав. Стаття 280 ЦК України передбачає, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права спричинена майнова або моральна шкода, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності, та бере до уваги спосіб поширення недостовірної інформації, наслідки такого поширення, фах позивача, матеріальний стан відповідача, тривалість та систематичний характер порушення прав позивача і вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 2000 грн., тим самим, задовольняючи позов в цій частині частково.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»передбачено, якщо суд ухвалює рішення про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може зазначити, що спростування має здійснюватись шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту.

За загальним правилом, закріпленим в п.7 ст. 277 ЦК України, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення.

Пунктом 26 постанови Пленуму Верховного Суду України ВСУ №1 від 27.02.2009р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»визначено, що суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатись перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у ст.16, 277 ЦК України.

З огляду на викладене, в задоволенні позовних вимог позивача про офіційне вибачення відповідача слід відмовити.

В силу вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердждені судові витрати.

Враховуючи викладене та з урахуванням положень ст. ст. 79, 88 ЦПК України й Декрету Кабінету Міністрів України від 30.04.1993 року суд вважає стягнути з відповідача на користь позивача 1000 (одну ) тис. грн. державного мита, витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 75 (сімдесят п»ять) грн. та 3500 (три тисячі п»ятсот) грн. витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст.23, 277, 280, 297, ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.34,40,68 Конституції України, ст.ст. 10, 60, 80, 88, 209, 212 - 215, 223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує права, свободи, принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 висловлювання: (Запропонував йому тобто ОСОБА_2 за подальше перебування на роботі головного лікаря Ульяновської ЦРЛ сплачувати хабар в розмірі 5000 тис. грн. на місяць).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000 (дві) тис. гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, 1000 (одну ) тис. грн. державного мита, витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 75 (сімдесят п»ять) грн. та 3500 (три тисячі п»ятсот) грн. витрат на правову допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області шляхом подачі апеляційної скарги через Ульяновський районний суд протягом 10 днів, з дня його проголошення.

Копія вірна:

Суддя: Л. Ю. Ясінський