АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/2090/2461/2012 р. Головуючий 1 інстанції: Задорожний М.І.

Справа № 2-2598/11 Доповідач: Івах А.П.

Категорія: відшкодування шкоди

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Івах А.П.,

суддів - Пшенічної Л.В., Борової С.А.,

при секретарі -Чабан А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Державного казначейства України на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Полтавської обласної прокуратури, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної шкоди, заданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, у зв'язку з чим просив скасувати постанову прокурора Київського району м. Полтави від 31 серпня 2010 року про відмову у відшкодуванні матеріальної шкоди, та винести постанову про відшкодування завданої йому матеріальної шкоди у розмірі 2 500 000 грн. за рахунок коштів державного бюджету з поточних рахунків Державного казначейства, з яких 165 660 грн. - відшкодування втраченого ним заробітку, 210 000 грн. -витрати на юридичні послуги, 2 124 340 грн. -відшкодування втрачених ним матеріальних доходів.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з лютого 1992 року по грудень 1998 року він займав посаду директора спільного підприємства «МЕТАСЛ, Лтд». Постановою слідчого Полтавської обласної прокуратури його було притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 185, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 366, ст. 366 КК України. Київської районною та міською прокуратурою м. Полтави кримінальна справа відносно нього декілька разів закривалася на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. При цьому його тричі брали під варту. 5 квітня 2004 року провадження у справі було закрито.

ОСОБА_1 вважав, що за 75 місяців слідства та 90 місяців несвоєчасного винесення постанови органами Полтавської прокуратури йому заподіяно матеріальну шкоду: за період з березня 1998 року по квітень 2004 року були вилучені усі фінансові документи, печатка та матеріальні кошти спільного підприємства «МЕТАСЛ, Лтд»посаду директора якого він займав. Ця робота була єдиним джерелом матеріального існування для нього та його родини.

Крім того, він втратив грошові доходи.

Також з метою забезпечення належного захисту своїх прав змушений був звернутися за кваліфікованою юридичною допомогою, тому грошові кошти витрачені ним на правову допомогу підлягають відшкодуванню.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову прокурора Київського району м. Полтави від 31 серпня 2010 року скасовано.

Постановлено стягнути на користь ОСОБА_1 з поточних рахунків Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету 276 300 грн. та 30 грн. -витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому посилається на: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Державна казначейська служба України в своїй апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на відшкодування втраченого заробітку за час, який велося слідство -75 місяців, суми у розмірі 75 300 грн. та стягнення суми, сплаченої позивачем у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги в розмірі 84 500 грн., а з урахуванням індексу інфляції в Україні за даними Національного банку України, яка склала 150% за період з 1998 по 2010 рік -210 000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Оскільки слідство велося 75 місяців, за цей час у зв'язку з виїмкою печатки та документів підприємства та неодноразовим взяттям його під варту завдана матеріальна шкода, як неодержаний заробіток. Вартість юридичних послуг, пов'язаних з наданням ОСОБА_1 юридичної допомоги по кримінальній справі, суд вважав підтвердженою угодами та розписками, які містяться в матеріалах справи. При цьому суд керувався Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" та положеннями ст.1176 ЦК України.

Проте повністю погодитися з висновком суду першої інстанції не можна, оскільки дійшов він його без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, без належної оцінки наявних у справі доказів та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

За положеннями глави 5 "Докази" ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують

вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Стаття 214 ЦПК України передбачає, що при вирішенні справи суд повинен: встановити наявність обставин (фактів), якими були обґрунтовані вимоги і заперечення, та підтвердити їх доказами, визначитися щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду першої інстанції вимогам цивільно-процесуального закону в повній мірі не відповідає.

Так, по справі достовірно встановлено, що за постановою слідчого Полтавської прокуратури від 26 січня 1998 року було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1, яка декілька разів закривалася на підставі п.2 ст.6 КПК України. Під слідством позивач перебував сім років. Постановою старшого слідчого прокуратури Київського району міста Полтави від 5 квітня 2004 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 закрито на підставі ч.2 ст.213 КПК України.

Відповідно до ст.1176 ЦК України, ст.1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.22-23 Т.ІІ), останній на грудень 1998 року -момент порушення кримінальної справи відносно нього, працював генеральним директором виробничо-комерційної фірми "Метасл ЛТД", у грудні 1998 року за переведенням був прийнятий в Державному підприємстві "Фінмаш" на посаду консультанта, та 31 серпня 1999 року, в період слідства, ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням.

Відповідно до п.п.1,4 ст.3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" відшкодуванню громадянинові підлягають:

1)заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На виконання вимог вказаного закону ОСОБА_1 не довів і не підтвердив належними та допустимими доказами незаконне відсторонення його від роботи (посади) та те, що він втратив заробіток в результаті незаконних дій.

Статтею 4 Закону передбачається розмір та порядок відшкодування неодержаного заробітку за час відсторонення від роботи (посади), за час кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

На зазначене суд першої інстанції належної уваги не звернув, не встановив прямого причинного зв'язку між незаконними діями та звільненням з роботи за власним бажанням, безпідставно задовольнив позов у цій частині.

Щодо задоволення позову в частині стягнення витрат, понесених позивачем у зв'язку з наданням юридичної допомоги, суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновок суду не відповідає конкретним обставинам справи. Угоди та розписки, які містяться в матеріалах справи та на які суд посилається як на обгрунтованість позову, в цій частині не можуть бути належними доказами.

Винятком є договір від 5 травня 2000 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про надання останньому юридичної допомоги. Вартість юридичних послуг склала 3000 грн.(а.с.18 Т.І). Про виконання робіт захисником згідно вказаного договору свідчить його звіт, оформлений належним чином (а.с. 62 Т.ІІ).

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, як і порушення та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення. як це передбачається вимогами ст.309 ЦПК України.

З урахуванням конкретних обставин справи, належності. допустимості, достатності і взаємного зв'язку наявних у справі доказів у їх сукупності, судова колегія вважає рішення суду першої інстанції в частині скасування постанови прокурора Київського району міста Полтави та часткової відмови у задоволенні позову таким, що відповідає вимогам закону.

В іншій частині рішення підлягає зміні. В частині позову про відшкодування втраченого заробітку слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Щодо відшкодування витрат, пов'язаних з наданням ОСОБА_1 юридичної допомоги, то вимоги в цій частині підлягають задоволенню в межах доведених обставин. Судова колегія вважає за необхідне зменшити суму, що підлягає стягненню, з 210 000 грн. до 3 000 грн. Ця сума підтверджена належними та допустимими доказами.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державного казначейства України задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2011 року змінити; скасувати його в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з поточних рахунків Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету суми, яка складається з відшкодування втраченого заробітку в розмірі 75 300 грн. та ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити.

Суму, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з поточних рахунків Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету в рахунок відшкодування витрат, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги, зменшити з 210 000 грн. до 3000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: