Справа № 2-2104/12

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"07" червня 2012 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Кириченко Н.О.,

при секретарі Осколок А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової заборгованості та завданої моральної шкоди, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в Дарницький районний суд м. Києва з позовом до відповідача про стягнення грошової заборгованості та завданої моральної шкоди.

Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним.

18 квітня 1997 року він уклав шлюб з відповідачкою, який був розірваний 14 травня 1998 р. Але в подальшому примирився з відповідачкою і продовжував підтримувати з нею сімейні стосунки аж до серпня 2009 року.

У жовтні 2000 року відповідачка уклала з АТХК «Київміськбуд»в особі АКБ «Аркада»інвестиційний контракт № 21112 про інвестування у житлове будівництво. Додатковою угодою № 2 від 24.07.2001 року було визначено конкретний об'єкт інвестування - квартира № 274 на 14 поверсі, загальною площею 73,58 кв.м. в будинку за будівельною адресою АДРЕСА_2.

12 липня 2001 року між АКБ «Аркада»та відповідачкою було укладено кредитну угоду про інвестування у житлове будівництво, відповідно до якої банк надав їй кредит в сумі, яка станом на 24.07.2001 року складала 36 791 гри. 58 коп. Вказана сума була внесена на виконання інвестиційного контракту від 12.10.2000 року, що стало підставою для закріплення за відповідачкою конкретної квартири. 20.12.2002 року Головним управлінням житлового забезпечення КМДА на ім'я відповідачки було видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Після приведення квартири у придатний для проживання стан, сторони проживали разом у цій кватирі, на підтвердження чого позивач надав акт про факт проживання від 18.01.2011 року, складений ЖЕД № 2 м. Києва, та акт від 15.01.2009 р., складений ОСББ «Вишняківська-9».

Під час спільного проживання відповідачка неодноразово позичала гроші для будівництва квартири АДРЕСА_1. Також у 2006 році за мої кошти були оплачені ремонтні та оздоблювальні роботи, що були проведені у квартирі АДРЕСА_1, а також були придбані будівельні матеріали, необхідні для проведення цих робіт.

Також за кошти позивача було придбано шкаф-купе (гардеробну), двічі погашалися сплата кредиту та процентів, оплачувалися послуги консьєржа.

З кінця 2008 року стосунки сторін погіршилися, в тому числі і через те, що відповідачка хоча й не заперечувала проти повернення позивачу коштів заборгованості (всього на загальну суму 49 856,16 гривень), проте не вчиняла ніяких кроків щодо повернення цих коштів, незважаючи на те, що заборгованість вдповідачка обіцяла погасити не пізніше початку 2009 року.

Відтак в серпні 2009 року вдповідачка категорично відмовилася повертати кошти та змінила дверні замки до квартири, внаслідок чого позивач не зміг потрапити у помешкання.

Позивач вважає, що внаслідок таких протиправний дій відповідачки, а саме її відмови повернути незаконно привласнені кошти, у останньої виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 49 856,16 гривень, які він просить стягнути з відповідача, а також інфляційну складову боргу, що становить 14 009,61 грн. та три проценти річних в сумі 3988,49 грн.

Крім того, своїми неправомірними діями, які полягають у відмові повернути позивачу кошти, які відповідач незаконно утримує, відповідачка завдає позивачу моральних страждань, які оцінені позивачем у 10 000 гривень. Також позивач просив стягнути судові витрати.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.04.1997 року по 14.05.1998 року, що підтверджується копіями свідоцтв про укладення шлюбу та розірвання шлюбу (а.с. 61, 62).

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 1046 - 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач брала у нього в борг кошти в сумі 49856,16 грн.

Надані до суду копії актів про проживання від 15.01.2009 року та від 18.01.2011 року, підтверджують лише факт проживання позивача ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, а копії товарних чеків також не можуть бути підтвердженням того, що відповідач брала кошти в боргу, оскільки платником був саме позивач.

Оскільки позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової заборгованості задоволенню не підлягають, тому не можуть бути задоволені і позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України, індексу інфліції за весь час прострочення та три відсотки річних.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн., то вони також не підлягають задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї, чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі зниженням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з пошкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності….Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне -за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого -спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем суду не надано доказів заподіяння діями відповідача йому моральної шкоди, та не зазначено в чому саме вона полягає, тому суд вважає, що вимоги позивача в цій частині також не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю, тому не підлягають стягненню з відповідача судові витрати понесені позивачем.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 79, 84, 88, 209, 213, 215, 218 ЦПК України, та на підставі ст. ст. 23, 625, 1046, 1047, 1167 ЦК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.06 № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової заборгованості та завданої моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: