ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 | тел. 230-31-77 |
ПОСТАНОВА
Іменем України
"31" жовтня 2006 р. Справа № 393/18-06
м. Київ, вул. Комінтерну, 16
(зал судових засідань № 205)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді А.Ю. Кошика при секретарі Кантарія Д.Ю. розглянувши матеріали адміністративної справи
за позовом Приватного підприємства "Еталон"
до Державної податкової інспекції в м.Ірпені
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників:
Позивач - Рачук О.О.
Відповідач - Бржезинська О.В.
Суть спору:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Еталон»(далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Ірпені (далі –відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000892310/0/10639 від 08.08.2006 року.
Провадження в адміністративній справі було відкрите відповідно до ухвали від 25.09.2006 року за правилами Кодексу адміністративного судочинства України та призначено попереднє судове засідання на 17.10.2006 року.
В судовому засіданні 17.10.2006 року було постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначення розгляду справи на 31.10.2006 року.
В судовому засіданні 31.10.2006 року позивач підтримав позовні вимоги, в обґрунтування позову посилається на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки відповідальність особи настає у передбачених законодавством випадках і за наявності ознак правопорушення. Висновки перевіряючих про відсутність підстав для включення сум ПДВ до податкового кредиту необґрунтовані відповідними нормами законодавства та винними діями позивача.
Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив, вважає, що у позивача було відсутнє право на включення сум ПДВ до свого податкового кредиту, оскільки його контрагенти не мали права на виписання податкових накладних, оскільки було скасовано їх установчі документи та свідоцтва платника податків.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Державною податковою інспекцією у м. Ірпені було проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2002 року по 01.07.2006 року Приватним підприємством «Еталон», за результатами якої було складено Акт № 1141/23-2/30626605 від 01.08.2006 року. В ході проведеної перевірки встановлено відсутність у позивача права на включення 319582,93 грн. до свого податкового кредиту, оскільки відповідні податкові накладні виписані контрагентами, установчі документи яких були визнані недійсними та скасовано свідоцтва платників податків з моменту реєстрації. Включення до податкового кредиту сум, не підтверджених податковими накладними, є порушенням податкового законодавства, зокрема, п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», і, як наслідок, призводить до завищення позивачем від’ємного значення чистої суми податкових зобов’язань по податку на додану вартість.
В обґрунтування зазначених висновків відповідач посилається на рішення судів загальної юрисдикції, якими скасовано установчі документи та свідоцтва платників податків контрагентів позивача, які виписували спірні податкові накладні. Зокрема, рішення Голосіївського районного суду міста Києва по справі № 2-1541/16 від 13.04.2006 року, яким було скасовано державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Корс" з моменту запису в журналі обліку та реєстрації і визнано недійсними установчі документи ТОВ "Корс" з моменту їх реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37061884 від 26.06.2003 року, а також на рішення Дніпровського районного суду міста Києва по справі № 2-399/04 від 21.12.2004 року, яким визнано недійсним Статут ТОВ "Форестторг" та свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ "Форестторг", зареєстрованого 18.11.2002 року, з дати державної реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 35605128 від 12.12.2002 року з дати внесення до Реєстру платників податку на додану вартість.
Відповідач, складаючи акт перевірки № 1141/23-2/30626605 від 01.08.2006 року та ухвалюючи спірне податкове рішення-повідомлення № 0000892310/0/10639 від 08.08.2006 року, вважав, що податкові накладні, виписані ТОВ "Корс" та ТОВ "Форестторг" не можуть бути використані позивачем в податковому обліку, з огляду на п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.06.1997 року № 2333/2037, яким передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказана в п. 2 цього Порядку. Відповідно до п. 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
За наслідками встановлених в акті перевірки порушень, було зменшено суму податкового кредиту позивача, у зв’язку з чим донараховано податку на додану вартість в сумі 319582,93 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 164127,84 грн., що відображено в податковому повідомленні-рішенні № 0000892310/0/10639 від 08.08.2006 року.
Позивач, не погоджуючись з висновками відповідача, вважає що податкове повідомлення-рішення № 0000892310/0/10639 від 08.08.2006 року є протиправним, оскільки право на бюджетне відшкодування у нього виникло у зв’язку зі сплатою сум ПДВ в ціні придбання продукції, про що свідчать виписані контрагентами податкові накладні, на момент виписання податкових накладних контрагенти мали відповідне право. Крім того, спірним податковим повідомленням-рішенням на позивача фактично покладено відповідальність за господарську діяльність його контрагентів, що порушує ст. 61 Конституції України. У зв’язку з викладеним позивач звернувся до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000892310/0/10639 від 08.08.2006 року.
Як встановлено судом, згідно з актом документальної перевірки № 1141/23-2/30626605 від 01.08.2006 року в порушення п.п. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року позивач завищив обсяг податкового кредиту по ПДВ на загальну суму 319582,91 гривень в період з жовтня 2003 року по листопад 2004 року за господарською операцією з Товариством з обмеженою відповідальністю "Корс" відповідно до договору купівлі-продажу № 15 від 15.03.2004 року, укладеного між ПП "Еталон" та ТОВ "Корс" та за господарською операцією з Товариством з обмеженою відповідальністю "Форестторг" відповідно до договору купівлі-продажу № 08/01/03 від 08.01.2003 року, укладеного між ПП "Еталон" та ТОВ "Форестторг".
Судом встановлено, що внаслідок господарських операцій позивачем були отримані від ТОВ "Коре" наступні податкові накладні: № 980 від 19.03.2004 року на суму 201 367,57 гривень; № 1001 від 08.04.2004 року на суму 97 508,08 гривень; № 1015 від 14.05.2004 року на суму 108 283,48 гривень; № 1028 від 04.06.2004 року на суму 232 973,45 гривень; № 1035 від 14.07.2004 року на суму 216 596,96 гривень; № 1048 від 18.08.2004 року на суму 47 633,11 гривень; № 1042 від 05.08.2004 року на суму 129 430,51 гривень; № 1108 від 23.09.2004 року на суму 306 649,94 гривень; № 1115 від 29.09.2004 року на суму 17 761,80 гривень; № 1206 від 07.10.2004 року на суму 196 175,53 гривень; № 1213 від 30.11.2004 року на суму 38 119,96 гривень.
Від ТОВ "Форестторг" позивачем були отримані наступні податкові накладні: № 910.4 від 09.10.2003 року на суму 116 541,99 гривень; № 910.6 від 09.10.2003 року на суму 27 957,46 гривень; № 910.7 від 09.10,2003 року на суму 2 621,92 гривень; № 910.5 від 09.10.2003 року на суму 3 693,36 гривень; № 1011 від 10.11. 2003 року на суму 88 803,25 гривень; № 1011.1 від 10.11.2003 року на суму 26 979,44 гривень; № 1011.2 від 05.08.2004 року на суму 58 402,84 гривень.
Відповідно до пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Судом були досліджені обставини виписання податкових накладних та встановлено, що на момент здійснення господарських операцій, контрагенти позивача були зареєстровані в установленому законодавством порядку та перебували на податковому обліку.
У відповідності до Закону України “Про податок на додану вартість” та до п.6.2 Наказу ДПА України від 30.05.1997р. №165 “Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення” факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.
Відповідно до пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).
Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Таким чином, на момент здійснення відповідних господарських операцій, контрагенти позивача перебували на податковому обліку і в момент виписання податкових накладних у них виникали податкові зобов’язання.
Факт здійснення господарських операцій відповідачем в Акті перевірки не заперечується, зокрема, досліджено, що підприємство позивача придбавало у ТОВ "Корс" та ТОВ "Форестторг" продукцію, за яку розрахувалось в повному обсязі, сплативши в ціні придбання товарів суми ПДВ, зазначене підтверджується відповідними товарними накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжними документами про оплату продукції, які досліджені відповідачем в акті перевірки та не заперечуються ним під час судового розгляду.
У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Закон України “Про податок на додану вартість” дає повний і вичерпний перелік всіх обов’язкових реквізитів, які повинна містити в собі податкова накладна, а саме - відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 названого закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит, повністю відповідають вимогам чинного законодавства України.
Пункт 7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій:
а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Оскільки, податкові накладні відповідають вимогам чинного законодавства, були надані під час податкової перевірки та для огляду в судовому засіданні, крім того, контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій та виписання податкових накладних були зареєстровані платниками податків і отримали від позивача суми ПДВ в ціні продукції, скасування в подальшому їх установчих документів не спростовує встановлені судом обставини, які дають позивачу право на податковий кредит.
Необхідно враховувати, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Позивач був зареєстрований, як платник податку на додану вартість 26.06.2001 року. У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
При цьому жоден нормативний акт, на який посилається відповідач, не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товарів на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності. Оскільки, згідно вимог чинного законодавства, обов'язок контролювати звітність контрагента та правомірність його діяльності на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених, зі сторонни платника, розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку не є самостійною підставою для визнання вчинених з ним іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними.
Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов’язковими до виконання. Крім того, необхідно враховувати, що виявлення порушень при державній реєстрації юридичної особи, містить ознаки злочинного умислу, який підлягає кримінальному покаранню винних осіб зі стягненням завданої злочинними діями шкоди.
За таких обставин висновки відповідача про те, що позивачем порушені вимоги пп. пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, (а саме завищено податковий кредит з ПДВ в жовтні-листопаді 2003 року та березні-листопаді 2004 року на суму 319582,93 грн.) є помилковими, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення положень даної статті.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем необгрунтовано позбавлено позивача права на бюджетне відшодування сум податку на додану вартість з посиланням на відсутність належним чином оформлених податкових накладних..
За таких обставин, висновки відповідача про те, що позивачем порушені вимоги п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, (а саме завищено податковий кредит з ПДВ у 2003-2004 роках на суму 319582,93 грн.) є помилковими, а тому до позивача не може бути застосована відповідальність за порушення положень даної статті.
Таким чином, визначення податковими повідомленням-рішенням № 0000892310/0/10639 від 08.08.2006 року податкових зобов’язань з ПДВ в сумі 319582,93 грн. та застосування штрафних санкцій є неправомірним.
Інших заперечень проти позову, ніж ті, що наведені в акті перевірки та у відзиві на позовну заяву, відповідач суду не навів.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги правомірні та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до 94 КАС України відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. підлягає з державного бюджету України на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України,
п о с т а н о в и в :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ірпені № 0000892310/0/10639 від 08.08.2006 року
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Еталон» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Петра Запорожця, 359, код 25295798) 3,40 (три) грн. витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя Кошик А. Ю.