Судове рішення #236633
А34/162-06


ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25.07.06р.


Справа № А34/162-06


За позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОЗЗІ ОСТ", м. Дніпропетровськ 

про стягнення 87 669, 12 грн.


Суддя  Примак С.А.


Представники сторін:

  від позивача Ахметова О.О., предст., дов. №03-06/сч від 05.01.2006р. від відповідача Муштей Л.Ю., предст., дов. б/н від 23.06.2006р.  


СУТЬ СПОРУ:

Позов заявлений про стягнення заборгованості у сумі 87 669, 12 грн. адміністративно-господарських санкцій.

Відповідач надав заперечення проти позову, де просить суд відмовити в позові повністю.

На підставі ст. 128 КАС України,  суд убачає можливим вирішити  справу за наявними в ній доказами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши подані докази,  суд, -    

    ВСТАНОВИВ:


Згідно зі звітом відповідача „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005рік” середньооблікова чисельність працюючих чоловік на підприємстві склала 798 осіб; фонд оплати праці –3180, 0 тис. грн..; середньорічна заробітна плата штатного працівника –3984, 5 грн., чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві  відповідно до 4%-го нормативу –32 осіб; середньооблікова  чисельність  штатних працівників-інвалідів облікового складу - 10 осіб.

Позивачем, на підставі ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991р. заявлено вимогу  про стягнення з відповідача  штрафних санкцій у розмірі середньорічної  заробітної плати  на даному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом в розмірі 87 669, 12грн., виходячи з кількість штатних працівників, даних про фонд оплати праці, та 22 робочих місць, фактично не зайнятих інвалідами у звітному періоді, а також з даних про фактично відпрацьований інвалідами час у звітному році, згідно доданого до матеріалів справи розрахунку.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції, що була чинною у 2005р. (надалі також - Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону  за  рахунок  прибутку, який  залишається  в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Статтею 18 Закону встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда,  наявних у  нього  професійних  навичок  і  знань,  а  також   рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Також відповідно до п.10 Постанови КМ України „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” від 3 травня 1995 р. N 314 працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості,  органами  Мінсоцзахисту,  місцевими  Радами  народних депутатів,  громадськими  організаціями  інвалідів  з  урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. При цьому місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають  працювати і спроможні реалізувати  свої  здібності та   можливості   на   підставі індивідуальних програм реабілітації.

Наведеною ж ст.18 Закону на підприємства, установи, організації лише обов’язок створювати для інваліда певні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Обов’язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п. 11 Постанови № 314), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Постанови № 314 сприяє працевлаштуванню інвалідів.

Отже, нормами діючого законодавства на відповідача покладається обов’язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону, чи у разі звернення інваліду самостійно.

Відповідачем протягом 2005р. надавалися  до Кіровського районного центру зайнятості м. Дніпропетровську звіти за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках у яких зазначено про вільні робочі місяця для працевлаштування інвалідів.

З листа Управління праці та соціального захисту населення від 22.05.2006р. № 965 вбачається, що відповідачем надавалася у 2005р. інформація про вільні робочі місця для інвалідів у потрібній кількості і як того вимагає ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"

Доказів направлення відповідними органами інвалідів для працевлаштуванні на підприємство відповідача у більшої кількості або звернення інвалідів самостійно та фактів відмови підприємства у працевлаштуванні цих інвалідів позивачем не надано. За таких обставин на відповідача не покладається відповідальність у вигляді сплати штрафу за умови, коли інваліди не працюють на підприємстві у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням відповідними державними органами свого обов’язку щодо працевлаштування інвалідів.

За ст. 33 ГПК України,  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.  

Згідно зі ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись Законом  України „ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”,  ст.ст. 94, 162, 163 КАС України,  суд, -     

  

ПОСТАНОВИВ:


Відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.


Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.


Суддя


С.А. Примак



 



 

 



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація