АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/5511/12 Справа № 2-826/11 Головуючий у 1 й інстанції - Якименко Л.Г. Доповідач - Міхеєва В.Ю.

Категорія

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2012 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Гайдук В.І., Макарова М.О.

при секретарі Бондаренко В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2012 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування удаваним, визнання договору довічного утримання недійсним, скасування реєстрації та виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів, який у листопаді 2011 року та січні 2012 року змінювала та в останній редакції позову (а.с.131) просила визнати договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 27 лютого 2007 року між нею та ОСОБА_3 удаваним та таким, що приховує договір довічного утримання; визнати договір довічного утримання недійсним і повернути сторони по договору дарування від 27 лютого 2007 року в первісне положення; зняти з реєстрації та виселити з будинку відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з їх малолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2012 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду -залишенню без змін з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що підстави, передбачені ст. 235 ЦК України, для визнання оспорюваного договору дарування удаваним, відсутні, оскільки дана угода укладена відповідно до вимог закону, за вільного волевиявлення позивачки, яке було направлено на відчуження будинку на користь відповідачки. Відповідно відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог, які є похідними від першої вимоги.

Такі висновку суду узгоджуються із встановленими ним обставинами та дослідженими у судовому засіданні доказами.

Встановлено, що у січні 2007 року за домовленістю між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про сумісне проживання, остання разом з чоловіком ОСОБА_4 переїхали проживати в належне позивачці домоволодіння АДРЕСА_1.

Відповідно до договору дарування від 27 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 369, ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар належний дарувальниці ОСОБА_2 на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1, 124 (а.с.22,23).

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Як убачається з п.6 Договору дарування при його укладанні сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.

Умови щодо встановлення обов'язку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-які дії майнового чи немайнового характеру, спірний договір не містить.

Перед оформленням договору дарування, позивачка, маючи намір розпорядитися належним їй на праві власності будинком, самостійно зверталася до виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті ради про дозвіл внутрішнього переобладнання в житловому будинку, прибудови до житлового будинку та будівництва сараю та отримала відповідне рішення № 51/16 від 16 лютого 2007 року (а.с.9). У подальшому такі перебудови були здійснені відповідачами, проти чого позивачка не заперечувала.

Враховуючи, що позовні вимоги, викладені позивачкою в останній редакції позову -щодо визнання договору дарування удаваним та таким, що приховує договір довічного утримання та щодо визнання договору довічного утримання недійсним та повернення сторони по договору дарування у первісне положення, містять певні протиріччя щодо правових підстав визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності, судовою колегією перевірялися доводи позивачки щодо укладення нею договору дарування під впливом помилки та визнання цього ж договору удаваним.

Як пояснила позивачка, помилка полягала у тому, що фактично укладаючи договір дарування, вона вважала, що уклала з відповідачкою договір довічного утримання. У апеляційній скарзі позивачка також посилається на ті обставини, що при розгляді справи суд не взяв до уваги її похилий вік, стан здоров'я та що вона могла помилитися у відповідачці, її обіцянках доглядати за нею.

Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, встановлені ст. 229 ЦК України, ч.1 якої передбачає визнання судом правочину недійсним, якщо особа, яка його вчинила, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення.

У той же час, уточнивши позовні вимоги, позивачка не просила визнати договір дарування недійсним, а наполягала на визнанні його удаваним та таким, що приховує договір довічного утримання.

Посилаючись на недотримання відповідачами умов договору довічного утримання, у судовому засіданні позивачка зазначила, що конкретної домовленості між нею та відповідачами щодо умов її утримання та догляду за нею не було, а взагалі між ними спочатку існували доброзичливі відносини, після підписання договору вона залишилася проживати у будинку, їй виділено окреме приміщення, відповідачі до травня 2009 року піклувалися про неї.

У теперішній час відносини між нею та відповідачкою погіршилися, остання не надає їй матеріальної допомоги, порушує їх домовленість про догляд та матеріальне забезпечення, тому з цих підстав вважає, що договір довічного утримання слід визнати недійсним та повернути їй право власності на будинок.

Згідно ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(надалі -постанова Пленуму) роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Отже, укладення удаваного правочину само по собі не спричиняє недійсності правочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції не було встановлено, що укладаючи договір дарування, сторони мали намір, домовленість та бажання приховати договір довічного утримання.

У судовому засіданні позивачка підтвердила, що дійсно мала намір розпорядитися своїм будинком на користь відповідачки, оскільки проживала одна та не отримувала допомоги від своїх родичів.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції строків проведення попереднього судового засідання та розгляду справи не є підставами для скасування по суті правильного рішення суду.

Справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, досліджених у судовому засіданні. Рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді