ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2012 р. Справа № 12/410

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

судді Васищака І.М.,

судді Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Спільного підприємства "Каштан Петролеум ЛТД"

на ухвалу господарського суду Полтавської області від 21.02.2012р. та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2012р.

у справі №12/410

за позовом Спільного підприємства "Каштан Петролеум ЛТД"

до Закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-

промислова нафтова компанія "Укртатнафта"

про виконання зобов'язання в натурі,

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-

промислова нафтова компанія "Укртатнафта"

на дії Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої

служби Головного управління юстиції у Полтавській області,

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 -довіреності у справі,

від ВДВС: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2011р. ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" звернулося до господарського суду Полтавської області зі скаргою на дії старшого державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ у Полтавській області і просило суд визнати недійсною постанову про поновлення виконавчого провадження ВП №2791851 від 22.07.2011р. та зобов'язати державну виконавчу службу зупинити вказане виконавче провадження, відповідно до якого ПАТ "Укртатнафта" зобов'язано відвантажити СП "Каштан Петроліум ЛТД" наступні продукти: дизельне паливо у кількості 418,5 тон, бензин А-76 у кількості 211,1 тон, бензин А-92 у кількості 51,84 тон.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.02.2012р. (суддя Іваницький О.Т.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2012р. (головуючий, суддя Слободін М.М., судді Бабакова Л.М., Гончар Т.В.), скаргу задоволено частково: постанову Підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС ГУЮ у Полтавській області про поновлення виконавчого провадження ВП №2791851 від 22.07.2011р. визнаною недійсною. В іншій частині скарги щодо зупинення виконавчого провадження №2791851 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними ухвалою та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням господарського суду Полтавської області від 03.12.2002р. у справі №12/410 зобов'язано ПАТ "Укртатнафта" відвантажити СП "Каштан Петроліум ЛТД" нафтопродукти: дизельне паливо у кількості 418,5 тон, бензин А-76 у кількості 211,1 тон, бензин А-92 у кількості 51,84 тон. На виконання вказаного рішення судом видано наказ.

09.04.2004р. державним виконавцем ДВС Автозаводського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №12/410 від 17.02.2004р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 27.10.2009р. порушено провадження у справі №23/74 про банкрутство ПАТ "Укртатнафта" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів з наслідками, передбаченими ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

22.07.2011р. старшим державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Полтавській області винесено постанову про поновлення виконавчого провадження №2791851 з примусового виконання наказу №12/410 від 17.02.2004р., яка є предметом оскарження у даній справі.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державного виконавця.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", однією з обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, є порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.

Вказана норма визначає обов'язок державного виконавця діяти певним чином і не містить будь-яких виключень щодо зупинення виконавчого провадження при наявності зазначеної обставини -на вимогу стягувача поширюється дія мораторію.

Поняттю "мораторій" надано визначення у ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Процедура мораторію на задоволення вимог кредиторів є обов'язковою для її застосування господарським судом з метою збереження майна боржника для забезпечення захисту інтересів кредиторів.

Згідно ч.4 ст.12 названого Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів. При цьому, в силу ч. 6 цієї норми, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди; дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому ст.14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому ст. 31 Закону.

Отже, дія мораторію, виходячи з виключного переліку, наведеного у ч.6 ст.12 Закону, розповсюджує свою дію на вимоги усіх кредиторів, окрім тих, що визначені названим пунктом, а також на вимоги, що пов'язані з немайновими зобов'язаннями.

При цьому, до немайнових зобов'язань відносяться зобов'язання, що не підлягають вартісній оцінці, як-то звільнення самовільно зайнятих приміщень, надання площі в натурі, спори, пов'язані з примушуванням боржника вчинити певні особисті дії тощо.

Статтею 26 Закону встановлено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси.

Пунктом 3 названої статті передбачено, що не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання.

Отже, виходячи з системного аналізу положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мораторій поширює свою дію на зобов'язання боржника, термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Тобто, мораторій підлягає застосуванню до конкурсної заборгованості та не поширюється на поточну заборгованість боржника перед кредиторами.

Закон забороняє під час провадження у справі про банкрутство індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника, яке входить до конкурсної маси, як такого, що порушує права і законні інтереси інших кредиторів та учасників провадження у справі про банкрутство і суперечить встановленому законом спеціальному регулюванню.

З огляду на те, що спір між сторонами у даній справі є майновим, оскільки стосується речей, визначених родовими ознаками, які мають вартісну оцінку, то колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про те, що державний виконавець неправомірно поновив виконавче провадження з примусового виконання вимоги стягувача, на яку відповідно до закону поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.

Доводи касаційної скарги стосовно порушення судами ст.53 та ст.1212 ГПК України колегія суддів відхиляє та погоджується із судом апеляційної інстанції про те, що відсутність в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції формалізованого судження про поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження дій державного виконавця не може бути підставою для її скасування, оскільки суд першої інстанції прийняв скаргу на дії державного виконавця для розгляду по суті на виконання резолютивної частини постанови Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2011р., відповідно до якої ухвалу господарського суду Полтавської області від 05.09.2011р. про залишення скарги без розгляду скасовано, а скаргу направлено до місцевого господарського суду для розгляду.

Враховуючи викладене, оскаржувані ухвала та постанова відповідають нормам матеріального та процесуального права, ґрунтуються на встановлених обставинах справи, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Спільного підприємства "Каштан Петролеум ЛТД" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Полтавської області від 21.02.2012р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2012р. у справі №12/410 -без змін.

Головуючий, суддя Кузьменко М.В.

Суддя Васищак І.М.

Суддя Палій В.М.