УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/967/2012Головуючий суду першої інстанції:Самойлова О.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т.

"19" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівІщенка В.І., Приходченко А.П.,

При секретаріКувшиновій А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за скаргою ОСОБА_6 на дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ Погосян Вікторії Мовсесовни, за апеляційною скаргою представника державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ Погосян Вікторії Мовсесовни - ОСОБА_8 на ухвалу Феодосійського міського суду АР Крим від 11 травня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_9 від імені ОСОБА_6 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ, у якій просить визнати незаконними дії старшого державного виконавця Погосян В.М., пов'язані з примусовим виконанням рішення, складанням Акту опису та арешту майна від 23 березня 2012 року, визнати незаконним та скасувати Акт опису та арешту майна від 23 березня 2012 року, заборонити реалізацію майна, що описане в акті, скасувати Акт опису та арешту майна від 23 березня 2012 року, направити справу для вирішення питання про примусове виконання рішення суду відповідно до вимог закону.

Скарга мотивована тим, що 23 березня 2012 року державний виконавець у присутності понятих та представників банків провів опис та наклав арешт на майно на суму 152298,20 грн., яке не належить ОСОБА_6 При цьому остання не була належним чином повідомлена про час та день виконавчих дій, знаходилась у м. Києві. Замки на належному їй магазині за вказівкою державного виконавця та за відсутності на це дозволу ОСОБА_10 були незаконно зламані та здійснено примусове проникнення у приміщення магазину без попереднього звернення до суду для отримання відповідного дозволу на примусове проникнення. Заявник також посилається на проведення неналежної оцінки майна, не проведення опису усього майна, що знаходилося в магазині та зникнення грошових коштів, чим ОСОБА_10 завдано матеріальної шкоди.

Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 11 травня 2012 року скаргу задоволено частково: визнані дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ Погосян В.М. при проведенні виконавчих дій з примусу виконання зведеного виконавчого провадження № 24666672 у частині примусового проникнення до володіння ОСОБА_6 та складання Акту опису та арешту майна 23 березня 2012 року неправомірними; визнані неправомірними Акти опису та арешту майна від 23 березня 2012 року із додатками, що складені старшим державним виконавцем Погосян В.М. у павільйонах, що належать ОСОБА_6 У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду в частині задоволення скарги, представник державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ Погосян В.М. - ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду в цій частині скасувати та постановити нову про відмову у скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування положень Закону України «Про виконавче провадження».

Апелянт зазначає, що оскільки при примусовому виконані зведеного виконавчого провадження було здійсненне примусове проникнення до метало пластикових павільйонів - (збірно-розбірні) об'єктів торгівлі, належних ОСОБА_10, які не є нерухомим майном, тим паче жилим приміщенням, суд першої інстанції дійшов помилковому висновку про те, що державний виконавець мав право примусового проникнення до вказаних приміщень лише за наявністю відповідного дозволу суду.

Крім того, апелянт вказує, що вказані павільйони - тимчасові об'єкти торгівлі відповідно акту описи та арешту майна від 07.07.2011 року знаходились на тимчасовому зберіганні у представника стягувача - ОСОБА_11, а згідно протоколу проведення аукціону №01-00/12/10/Р від 16.03.2012 року були реалізовані ТОВ «Укрспецторг Групп», переможцем якого визнаний ОСОБА_12

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, за рішенням Апеляційного суду АР Крим від 12 квітня 2011 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було звернено стягнення на предмет застави: металопластикові павільйони, розташовані по АДРЕСА_1, що належать ОСОБА_10 (а.с.94-95).

Постановою державного виконавця ВДВС Феодосійського МУЮ від 24 травня 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1044/11 про звернення стягнення на предмет застави - металопластикові павільйони, що розташовані по АДРЕСА_1, належні ОСОБА_6 на праві власності (а.с.87).

Постановою старшого державного виконавця Погосян В.М. від 01 червня 2011 року об'єднані виконавчі провадження №4457 та №8405 у зведене виконавче провадження (а.с.86).

Постановою старшого державного виконавця Погосян В.М. від 03 червня 2011 року виконавче провадження № 8391 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1044/11, приєднано до складу зведеного виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ОСОБА_6 (а.с.83).

07.07.2011 року проведений опис та арешт металопластикових павільйонів, розташованих по АДРЕСА_1, належних ОСОБА_10, відповідно акту описи та арешту майна від 07.07.2011 року вказані павільйоні передані на тимчасове зберігання у представника стягувача - ОСОБА_11

Згідно протоколу проведення аукціону №01-00/12/10/Р від 16.03.2012 року металопластикові павільйоні - магазини, загальною площею 82,2 кв.м., що складаються з: павільйон - магазин №1 загальною площею 54,8 кв.м., павільйон - магазин №2, загальною площею 27,4 кв.м., розташовані АДРЕСА_1 були реалізовані ТОВ «Укрспецторг Групп», переможцем аукціону визнаний ОСОБА_12

Постановою старшого державного виконавця Погосян В.М. від 10.02.2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-574/1 про стягнення з ОСОБА_10 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в сумі 119501,77 гривень.

19 березня 2012 року на адресу заявниці направлено повідомлення про проведення виконавчих дій: опису майна, що знаходиться у металопластикових павільйонах по АДРЕСА_1, яке було отримано останньою 22 березня 2012 року(а.с.92-93).

Постановою начальника ВДВС Феодосійського МУЮ від 22 березня 2012 року створена виконавча група з примусового виконання зведеного провадження № 24666672 про стягнення з ОСОБА_6 на користь юридичних осіб 364645,91 грн.(а.с.78).

23 березня 2012 року під час проведення виконавчих дій, державним виконавцем з метою проведення опису та арешту майна, що належить боржнику, було здійснено примусове входження до металопластикового павільйону, належного ОСОБА_10, розташованого по АДРЕСА_1. Входження здійснено шляхом відкриття вхідних дверей в павільйон. Проведений опис та арешт майна, по закінченню якого за відсутності боржника майно передане на зберігання представнику стягувача. Доступ третім особам до приміщення обмежений шляхом встановлення запірного устрою (а.с.54).

В ході проведення виконавчих дій здійснений опис та арешт майна та обладнання про що складені акти з додатками (а.с.55-77).

Постановляючи ухвалу про визнання неправомірними дій державного виконавця та Актів опису та арешту майна від 23 березня 2012 року із додатками, суд першої інстанції виходив з того, що дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ Погосян В.М. у процесі виконання рішення суду не відповідають вимогам ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не дотриманий порядок примусового проникнення у павільйони, що є власністю ОСОБА_6, яке для проведення опису та арешту майна мало відбуватись лише за судовим рішенням про дозвіл на таке проникнення.

З таким висновком не може погодитись колегія суддів, виходячи з такого.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 3 цієї ж статті Закону встановлено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання.

Таким чином, законодавець надає державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку без попереднього звернення до суду за дозволом для примусового проникнення.

Посилання суду першої інстанції як на підставу задоволення скарги про визнання неправомірними дій державного виконавця на положення ст. 376 ЦПК України та рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2011 від 31 травня 2011 року є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

Право на звернення державного виконавця з клопотанням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника встановлене п. 10 ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2011 від 31 травня 2011 року, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України необхідно розуміти так, що для виконання ухвали суду про забезпечення позову питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

При цьому Конституційний Суд України, вирішуючи порушені в конституційному зверненні питання, виходив з того, що Конституція України проголосила Україну правовою державою (стаття 1). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3 Конституції України). Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Основного Закону України). Кожному гарантується недоторканність житла; не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (частини перша, друга статті 30 Конституції України). Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року). Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави в права людини з метою забезпечення загального блага.

З наведеного випливає, що положення ст. 376 ЦПК України визначає процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), гарантуючи право на недоторканність житла.

Житло це житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 379 ЦК України).

Проте, металопластиковий павільйон, до якого державним виконавцем було здійснено примусове проникнення, є об'єктом торгівлі - магазином, про що зазначено в скарзі ОСОБА_6 та випливає з наявного в ньому товару та обладнання, опис та арешт якого було здійснено, протоколу аукціону, відомості про його реєстрацію в якості нерухомості відсутні, а тому це приміщення не можна віднести до житла або іншого володіння ОСОБА_6 у розумінні ст. 376 ЦПК України та ст. 30 Конституції України, порядок проникнення до яких визначений положеннями вказаної статті ЦПК України та п. 10 ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження».

Твердження суду першої інстанції про те, що право на безперешкодне входження до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, а, у разі необхідності примусово проникнення до таких приміщень і сховищ без дозволу суду передбачене лише для проведення огляду, а не для здійснення опису та арешту майна, спростовується системним аналізом положень ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» у якій п.п. 4, 5 ч. 3 встановлюють, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про неправомірність дій державного виконавця та неправомірність складених ним актів є помилковим і суперечить вищенаведеним нормам закону, а тому колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції в частині задоволення скарги постановлена з порушенням норм процесуального закону, що є підставою для її скасування в цій частині з ухваленням нової про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_6 про визнання незаконними дії старшого державного виконавця Погосян В.М., пов'язаних з примусовим виконанням рішення, складанням Акту опису та арешту майна від 23 березня 2012 року, визнання незаконним Акту опису та арешту майна від 23 березня 2012 року.

Ухвала Феодосійського міського суду АР Крим від 11 травня 2012 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_6 не оскаржується, а тому не підлягає перевірці.

На підставі наведеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 307, п. 2 ч. 1 ст. 312, ст.ст. 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу представника державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ Погосян Вікторії Мовсесовни - ОСОБА_8 на ухвалу Феодосійського міського суду АР Крим від 11 травня 2012 року - задовольнити.

Ухвалу Феодосійського міського суду АР Крим від 11 травня 2012 року в частині задоволення скарги ОСОБА_6 на дії державного виконавця - визнання дій старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ Погосян В.М. при проведенні виконавчих дій з примусового виконання зведеного виконавчого провадження № 24666672 у частині примусового проникнення до володіння ОСОБА_6 та складання Акту опису та арешту майна 23 березня 2012 року неправомірними; визнання неправомірними Актів опису та арешту майна від 23 березня 2012 року із додатками, що складені старшим державним виконавцем Погосян В.М. у павільйонах, що належать ОСОБА_6 скасувати.

Постановити в цій частині нову ухвалу, якою у задоволенні скарги ОСОБА_6 на дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ Погосян В.М. у цій частині відмовити.

В решті ухвалу Феодосійського міського суду АР Крим від 11 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко