РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0191/1013/2012Головуючий суду першої інстанції:Хачикян А.Х.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.
РІШЕННЯ
"12" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіАвраміді Т.С.,
СуддівІщенка В.І., Приходченко А.П.,
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 07 травня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, у якому просить стягнути з відповідачки на його користь суму боргу в розмірі 42912 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 31 січня 2011 року він передав ОСОБА_7 товар та тимчасову будівлю - магазин «Фаворит», за які остання сплатила 5000 доларів США., а 9000 доларів США зобов'язалася сплатити за магазин до 31 грудня 2011 року. Свої зобов'язання відповідач належним чином не виконала у зв'язку з чим утворився борг у розмірі 5500 доларів США, що еквівалентно 42912 грн. Посилаючись на положення ст.ст. 526,1046, 1047, 1050 ЦК України позивач просить стягнути з відповідачки суму боргу в розмірі 42912 грн.
Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 07 травня 2012 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу в розмірі 42912 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив природу правовідносини, що виникли між сторонами, оскільки грошові кошти від позивача відповідачка взагалі не отримувала, а написана нею розписка свідчить про те, що відповідачкою передані позивачу грошові кошти за товар і аванс за придбання магазину.
Крім того, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взяті до уваги ті обставини, що вона не має намірів купувати спірний магазин, оскільки ОСОБА_6 не передав їй правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим звернулася до суду з відповідним позовом, до розгляду якого неможливо розглядати даний.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та представника відповідачки, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 зобов'язалася в строк до 31.12.2011 року повернути позивачу грошові кошти, однак зобов'язання щодо їх повернення порушила, посилаючись на положення ст.ст. до ст.ст. 509, 526, 625, 629,1046, 1047, 1050 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення вимог, стягнувши з відповідачки на користь ОСОБА_6 суму боргу в розмірі 42912 гривень.
З таким висновком не може погодитись колегія суддів, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене у справі судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Вищенаведені норми закону, на підставі яких вирішено справу, регулюють правовідносини сторін, що виникають з договору позики.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту розписки та пояснень сторін, між сторонами виникли правовідносини з приводу договору купівлі-продажу певного майна, які регулюються главою 54 розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України.
Відомості які б свідчили, що сторони домовились про новацію боргу у позикове зобов'язання матеріали справи не містять, сторони на такі обставини не посилались.
Згідно розписки, складеної ОСОБА_7 31 січня 2011 року, остання сплатила ОСОБА_6 за товар 3000 доларів США, в рахунок сплати вартості магазину «Фаворіт» передала позивачу 5000 доларів США, залишок суми в розмірі 9000 доларів США зобов'язалася погасити до 31.12.2011 року.
Матеріали справи не містять відомостей щодо належності магазину «Фаворіт».
З пояснень позивача випливає, що приміщення належить йому і на відповідачку оформлене не було, що не заперечується останньою.
Таким чином, судом першої інстанції не правильно визначені спірні правовідносини сторін і застосовані норми закону, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Проте зобов'язань за договором позики, що передбачені ст.ст. 1046, 1047, 1050 ЦК України, у відповідачки не виникало, а тому підстави для притягнення ОСОБА_7 до цивільної відповідальності з визначених позивачем підстав відсутні.
Таким чином, у суду першої інстанції не було юридичних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як вбачається зі змісту позову, ОСОБА_6 просив стягнути з ОСОБА_7 суму боргу в розмірі 42 912 грн. Позовні вимоги не змінювалися та не уточнювалися.
За тих підстав, що між сторонами договір позики не укладався і у позивачки не виникало зобов'язань щодо повернення грошових коштів в сумі 42 912 грн., вимог щодо сплати вартості майна за договором купівлі-продажу позивачем не заявлялося, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суми боргу задоволенню не підлягають.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 07 травня 2012 року - задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 07 травня 2012 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Т.С. Авраміді А.П. Приходченко В.І. Іщенко