ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

25.06.2012Справа №5002-17/1920-2012

За заявою кредитора Управління Пенсійного Фонду України в Первомайському районі Автономної Республіки Крим

До боржника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про порушення справи про банкрутство

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від кредитора - не з'явився

Від боржника - не з'явився

Кредитор звернувся до Господарського суду АРК із заявою про визнання банкрутом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 в порядку ст.52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати страхових внесків в сумі 195,30 грн. Згідно розрахунку суму заборгованості в розмірі 195,30 грн. складає пеня.

Від кредитора надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом сторони, а не обов'язком.

При викладених обставинах суд вважає, що необхідно почати розгляд справи по суті, та вважає, що провадження по справі підлягає припиненню, при цьому виходить з наступних обставин:

Згідно відомостей кредитора боржник має заборгованість, яка складається лише із пені в сумі 195,30 грн., про що сам кредитор зазначає у своєму розрахунку.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлені загальні вимоги для порушення справи про банкрутство, у тому числі наявність грошового зобов'язання, до якого пеню закон не відносить.

В абзаці другому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18 грудня 2009 року № 15 зазначено, що до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду.

Необхідно також відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України застосовуються з метою єдиного застосування судами законодавства, та згідно листа Вищого Господарського Суду України вказана Постанова Пленуму Верховного Суду України є обов'язковою для застосування господарськими судами при вирішенні господарських справ про банкрутство.

Аналогічна позиція щодо штрафних санкцій та пені викладена у пункті 4.3 Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 04 червня 2004 року № 04-5/1193.

Вказана правова позиція, у тому числі при розгляді заяв в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», викладена в листі Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.07.2010 року № 5038-26798, та в листі Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.2011 року № 5038-3439.

Вказана правова позиція також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України (постанова Вищого господарського суду України від 26.02.2008 року по справі № 04-05/27-95-9Б, та постанова Вищого Господарського суду України від 14 вересня 2010 року по справі № Б38/30-10).

Таким чином, посилання кредитора на наявність пені прийняте до уваги бути не може.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що боржник має борг згідно вимог щодо його банкрутства відносно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі розглядати з власної ініціативи інші підстави, якими заява не обґрунтовується. Більш того, розгляд таких підстав буде грубим порушенням прав боржника, який вправі знати про такі підстави та заперечувати щодо них.

Також необхідно відмітити, що згідно статті 22 ГПК України заявник вправі змінити підстави заяви лише до початку розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 1 статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом та Господарським процесуальним Кодексом України, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань ВГСУ (Постанова від 16.11.2005 року по справі № 19/47 (05)-21/85 та Постанова ВГСУ від 17.05.2006 року по справі № 44/228б).

Таким чином, у суду на цей час відсутні підстави для визнання боржника банкрутом, у зв'язку з чим провадження по справі підлягає припиненню по п. 1 - 1 ч. 1 статті 80 ГПК України, про що також прямо вказується в п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство», та, відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.

Підстав для відшкодування (стягнення) судових витрат у даному випадку не існує.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини ухвали, повне рішення складено 02.07.2012 року.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись п.1-1 ч. 1 ст. 80, ч. 3 ст. 80, ст. 86 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження по справі припинити.

Суддя В.І. Гайворонський