АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2012 року колегія суддів судової палати Апеляційного суду м. Києва з розгляду кримінальних справ у складі:
головуючого судді - Кузьміна А.С.,
суддів - Фрич Т.В., Одинця В.М.,
за участю прокурора - Ретунської Н.В.,
скаржника - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали справи за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Печерського районного суду м. Києва від 1 червня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Цією постановою скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії Генеральної прокуратури України задоволено та зобов'язано Генерального прокурора України прийняти рішення по заяві скаржника від 27 вересня 2010 року в порядку ст. 97 КПК України.
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить постанову скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд.
В обґрунтування свого прохання апелянт зазначає про те, що у своїй заяві ОСОБА_1 ставить питання про порушення кримінальної справи відносно судді та прокурора на підставі його не згоди із судовим рішенням, а за результатами неодноразових звернень скаржника щодо необґрунтованого засудження йому надавались вмотивовані відповіді щодо відсутності підстав для реагування та проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України.
На апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, скаржником ОСОБА_1 подано заперечення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, в підтримку апеляції, пояснення скаржника, який проти задоволення апеляції прокурора заперечував та просив постанову суду залишити без зміни, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку про те, що вона підлягає задоволенню за наступних підстав.
Як вбачається зі скарги, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з проханням, зокрема, зобов'язати Генерального прокурора України перевірити його заяву від 27 вересня 2010 року, за результатами якої прийняти рішення в порядку ст. 97 КПК України.
В своїй заяві від 27 вересня 2010 року скаржник просить порушити кримінальну справу відносно судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області ОСОБА_3 та прокурора м. Хмельницького ОСОБА_2
Відповідно до оскаржуваної постанови, судом встановлено, що Генеральною прокуратурою України жодного рішення в порядку ст. 97 КПК України по вищезгаданій заяві не приймалось, а з огляду на те, що ОСОБА_1 просить порушити кримінальну справу та не ставить питання щодо законності судових рішень, постановлених відносно нього, прийшов до висновку про необхідність задоволення скарги.
Дані апеляційні вимоги прокурора були предметом судового перегляду, за результатами якого ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2011 року, а також згідно уточнень від 9 вересня 2011 року, задоволені частково, а заяву ОСОБА_1 від 27 вересня 2010 року направлено Генеральному прокурору України для прийняття рішення в порядку та у строки, передбачені ст. 97 КПК України. Натомість з постанови суду першої інстанції ухвалено виключити вказівку про зобов'язання Генерального прокурора України прийняти рішення по зазначеній заяві в порядку ст. 97 КПК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 травня 2012 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково, вищезгадані ухвали колегії суддів скасовані, а матеріали справи направлені на новий апеляційний розгляд з огляду, зокрема, на відсутність в рішеннях апеляційного суду належної мотивації.
За таких підстав, враховуючи, що вказівки суду, який розглянув скаргу в касаційному порядку, є обов'язковими при повторному апеляційному розгляді справи, як це передбачено ст. 399 КПК України, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з огляду на нижченаведене.
Згідно з матеріалами справи, вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2008 року під головуванням судді ОСОБА_3 та за участю прокурора ОСОБА_2 ОСОБА_1 та інших визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених ст. 15, ч. 2 ст. 149, ст. 149 КК України.
Дане судове рішення стало підставою для звернення скаржника 27 вересня 2010 року із заявою на адресу Генерального прокурора України.
За результатами апеляційного перегляду внесено деякі зміни, але вирок суду визнаний таким, що відповідає вимогам закону, та набрав законної сили.
Відповідно до рапорту старшого прокурора відділу організації участі прокурорів у кримінальному судочинстві від 3 листопада 2010 року, доводи аналогічних скарг ОСОБА_1 були предметами неодноразових перевірок Генеральною прокуратурою України, за результатами яких підстав для їх задоволення не встановлено.
Згідно зі ст. 97 КПК України, прокурор, слідчий або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення за належністю.
При цьому слід звернути увагу, що змістом зазначеної норми кримінально-процесуального закону передбачена обов'язкова наявність заяви або повідомлення про злочин, яким, відповідно до ст. 11 КК України, є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Чинним кримінальним законом України передбачені діяння, що вважаються злочинами, ознаки їх об'єктивної і суб'єктивної сторони та в чому вони полягають, кваліфікуючі ознаки злочинного діяння та інше. Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомлення об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. За такими заявами чи повідомленнями повинні прийматись передбачені законом процесуальні рішення, в тому числі і винесення постанов. У разі відсутності в заяві чи повідомленні даних, які б свідчили про ознаки злочину, то за результатами їх розгляду прийняття процесуальних рішень не є обов'язковим.
Разом з тим, положення ст. 97 КПК України оцінюються у сукупності з вимогами ст. 94 КПК України, що встановлює приводи та підстави для порушення кримінальної справи.
З огляду на викладене, враховуючи, що заява ОСОБА_1, за результатами розгляду якої Генеральною прокуратурою України надавались відповіді, зводиться до незгоди із судовим рішенням, що не є приводом та підставою для порушення кримінальної справи відповідно до вимог Глави 8 КПК України, то колегія суддів вважає доводи прокурора в апеляції щодо відсутності підстав для прийняття рішення в порядку, передбаченому, ст. 97 КПК України, обґрунтованими.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 1 червня 2011 року, якою скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії Генеральної прокуратури України задоволено та зобов'язано Генерального прокурора України прийняти рішення по заяві скаржника від 27 вересня 2010 року в порядку ст. 97 КПК України, скасувати.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
С У Д Д І:
_______________________________________________________________________________Кузьмін А.С. Фрич Т.В. Одинець В.М.